Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх 7 Не тримайтесь надто старанно за ваші недоліки, посилаючись на недосконалість цього світу. Ж. Ренуар ПЕРЕДМОВА Про що ця книга? Ця книга про вас. Ця книга про життя. Ця книга — про успіх. Ця книга — про щастя. Для чого вона написана? Насамперед, для того, щоб допомогти вам досягти успіху в життєвих випробуваннях на освітянській ниві, бути здоровими та щасливими. Тут не даються рецепти на всі випадки, але визначаються магістральні шляхи діяльності особистості, яка прагне до саморозвитку та щастя. Що може дати вам ця книга? З цією книгою до вас прийде знання, яке може перевернути все ваше життя. Ви зможете легше справлятися з труднощами, досягати поставленої мети, насолоджуватися життям, знаходити більше радості у освітянській діяльності, навчанні, бути здоровим психічно та фізично, любити та бути любимими. Як читати цю книгу? Вона написана не стільки для того, щоб її уважно прочитати, а насамперед для того, щоб її пережити. Просто читаючи, ви зможете лише отримати нові цікаві відомості, але, щоб пережити, пропустити їх через власний досвід, вам потрібно буде творчо переробити для себе матеріали цієї книги. Набуття нових відомостей — процес пасивний. Лише практичне експериментування з отриманими знаннями — активний акт. Коли ви яскраво переживаєте ситуацію, щось відбувається у вашій нервовій системі, у вашому мозку. В ньому виникають нові «енграми» та алгоритми — ви «будуєте» СЕБЕ, а, отже, і своє життя, і життя своєї держави. Шановний добродію, а чи хочете ви стати щасливим? Думається, відповідь буде однозначною: «Звичайно, хочу!». А далі підуть різного роду «але»: «…нема часу, не вистачає грошей, бракує того, другого, третього… і взагалі, хто зараз щасливий — у всіх проблеми». З вами можна погодитися. Зовнішні фактори, звичайно, важливі. Економічна криза. Безробіття. Нові умови життя. Безліч проблем, які потрібно вирішувати. Але боротися з ними, як це не парадоксально, потрібно, починаючи з пошуку самого себе, з власного самосприйняття та адекватної самооцінки. Так, значно легше шукати вихід із найскладнішого становища. Згадаємо одну з історій барона Мюнхаузена, коли він тонув у болоті. Чи не це зараз відбувається з нами, коли наші помилки і невдачі «топлять» нас в апатії та депресії? Але ж як змогти мобілізувати власні душевні сили, як, подібно до славного барона, «розправити плечі» та витягти себе із болота, учепившись за власну чуприну? Що ж робити конкретно? Відповідь на це запитання дає книга: оволодіти позитивним мисленням, стати оптимістом. Чому? Тому що багато хто з нас має схильність до негативного мислення, яке є результатом неодноразово повторених негативних думок, що проникли у підсвідомість і стали звичними. Але ж точнісінько так само можна досягти і позитивного мислення, свідомо вибираючи позитивні думки. Людина — єдина жива істота, яка розмовляє із собою. Протягом усього дня ви постійно розмовляєте самі з собою та збираєте інформацію про навколишню дійсність. Своїми думками ви дієте точно так, як програміст, який вводить інформацію в комп’ютер, за одним винятком: ви і програміст, і комп’ютер одночасно. Створена за допомогою думок у підсвідомості програма і є новою звичкою. Таким чином, єдине, з чим вам потрібно працювати,— це ваша думка, а думку можна свідомо змінити. Немає значення, яка природа вашої проблеми, вона — лише відбиття ваших думок. Наприклад, у вас виникла думка: «Я погана людина». Думка потягнула за собою емоції, почуття, яким ви піддаєтесь. Якщо б у вас не було такої думки, то не було б відповідних почуттів та емоцій. Змініть сумну думку, і зникне сумне почуття. Зовсім немає значення, скільки часу у вашому житті ви думали негативно. Сила людини завжди в теперішньому моменті, а не в минулому. Тож давайте звільнятись від негативного мислення прямо «тут — і — зараз»! Те, чого ми чекаємо, про що думаємо, до чого прагнемо, що в душі ми вже здійснили, повинно з’явитися і зовні. Зовнішні події відповідають якості нашого мислення, і тут людина, яка використовує позитивне мислення, одночасно знаходиться у виграші. А скептик? Він програє, притягуючи до себе те, чого побоюється. Але, як тільки ми спрямовуємо увагу в інше русло, негайно ж змінюється і наш настрій, змінюються люди і події. Все лише покликане служити і допомагати вам, просуваючи вас на крок далі; відчуваючи любов до всього і всіх, ви робите внесок в те, щоб покращити життя інших людей і, звичайно ж, своє. І кращий момент для того, щоб почати це робити,— ЗАРАЗ! Що спонукало автора взятись за написання цієї книги? 1. Утрата багатьма людьми віри у власні сили, що породжує їхню соціальну пасивність і неможливість вирішувати як свої власні життєві справи, так і складні питання побудови своєї держави. 2. Уявлення багатьох людей, що їх доля, успіхи залежать у першу чергу від інших людей, інституцій, а не від власних зусиль, дій, пошуків. 3. Офіційні та неофіційні джерела інформації перенасичують людей негативною інформацією, створюють у них стан безпорадності, відчаю, тривоги, пригніченості, незадоволеності, що призводить до поширення психосоматичних захворювань. 8 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Позитивне мислення в освітянській діяльності: сутність та необхідність 9 4. Заниження багатьма освітянами, студентами, учнями та іншими людьми своїх можливостей і перебільшення ролі перешкод, труднощів, криз, майже постійне програмування себе на поразку. Усе назване вище стосується негативного мислення, негативну дію якого автор відчув і на собі, і на своїх близьких та друзях, які досить часто не могли подолати її, а також на всьому нашому суспільстві. Картина безрадісна. Як подолати цю суспільну психічну хворобу? Чекати змін в економіці, політиці, реформуванні освіти? Ні. Бо стан соціально-економічного та політичного становища держави визначається в першу чергу станом її громадян. Замкнене коло. І розірвати його можна і потрібно не очікуванням якихось позитивних зовнішніх змін, а активними діями кожного, спрямованими на зміну СЕБЕ. Саме з цього «маленького», але досить важкого кроку починаються зміни в собі, сім’ї, у педагогічному колективі, селі, місті, державі. Автор глибоко переконаний, що сучасні досягнення практичної психології дають можливість та засоби кожній людині зробити цей відповідальний крок до СЕБЕ, до власного ЩАСТЯ. Ця книга є спробою автора узагальнити існуючі в численній літературі матеріали та інформацію, а також власні наукові доробки відносно позитивного мислення, за допомогою якого кожен освітянин, студент, учень та будь-яка інша людина (звичайно, за бажання та певних зусиллях) зможе стати на шлях оптимізму, розкриття свого безмежного творчого потенціалу, оздоровити себе і наше суспільство, успішно подолати психологічну, політичну та економічну кризи. У посібнику висвітлюються проблеми життя, критичні ситуації особистості як активного суб’єкта життя, що здійснює власну життєдіяльність, виступає як істота, котра володіє самосвідомістю і свободою, має обдарування та віру в спроможність творити своє життя. Призначення посібника — розвинути у читача інтерес до величезних, але поки що мало реалізованих можливостей людини, а також дати їй інструментарій для активної життєтворчості і самореалізації. Використання матеріалів цього посібника допоможе читачу швидше адаптуватися до складних життєвих умов, адекватно поводити себе в критичних ситуаціях, вірити у власні сили, розвити лідерські якості, бути активною, оптимістичною людиною, яка спроможна реалізувати свій творчий потенціал та почати творити власне життя, та будувати краще життя в своєму колективі, державі. 1. ПОЗИТИВНЕ МИСЛЕННЯ В ОСВІТЯНСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ: СУТНІСТЬ ТА НЕОБХІДНІСТЬ Людина лише там чогось домагається, де вона сама вірить в свої сили. Фейєрбах Різні люди по-різному оцінюють себе. Одні мають позитивне уявлення про себе, другі — негативне. Чим позитивніше уявлення людини про себе, тим краще у неї життя й впевненіше вона себе почуває. І навпаки. Перша категорія людей, як правило, щасливі везунчики, друга — невдахи. Як це не прикро, але більшість із нас належить до невдах, які незадоволені собою та життям. Тому для багатьох з нас досить характерною є така поведінка: • боїмося робити помилки в житті і через це не живемо, а існуємо; • вважаємо, що неприємні почуття — це результат дії «зовнішніх сил», а не результат власного мислення; • перебільшуємо зовнішні обставини і применшуємо свої власні можливості, здібності; • досить часто користуємося негативними емоціями і... часто хворіємо; • часто сприймаємо негативну інформацію для зупинки наших дій, замість проведення тільки їх корекції; • часто робимо із мухи слона і жахаємося його; • не слідкуємо за своїми думками, забуваємо, що всі вони впливають на наше здоров’я, настрій, зрештою, створюють нас; • не слідкуємо за своїми словами, а вони посилюють вплив думок. І, якщо останні несуть «негативну енергію», то руйнують нас і руйнують людей, які нас оточують; • рідко посміхаємося, забуваючи про позитивний вплив посмішки для себе і для тих, хто нас оточує; • плануючи справу, часто зосереджуємося на поразці, забуваючи, що жодна важлива справа не виконувалась людьми без віри в успіх; • багато часу приділяємо думкам про минуле та майбутнє, а не живемо сьогоднішнім днем; • страждаємо часто не стільки від того, що відбувається, скільки від того, як ми оцінюємо те, що відбувається; • часто звинувачуємо своїх близьких, навколишній світ у своїх поразках, забуваючи, що майже на 100 % вони — результат власних дій та думок, які, звичайно, можна змінити; • часто очікуємо якихось виняткових сприятливих випадків замість того, щоб користуватися тими, які є. Ці випадки виявляються дуже сприятливими, якщо ми розумно діємо. 10 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Позитивне мислення в освітянській діяльності: сутність та необхідність 11 Мабуть, прочитавши цю «характеристику» невдахи, песиміста, людини з негативним мисленням, дехто пізнав себе... і захотів змінити і себе, і своє життя (може вже не вперше). Тому, звичайно ж, нас цікавить, як можна сформувати позитивне уявлення про себе. Максуелл Мольц рекомендує для цього використовувати позитивне мислення. Суть його полягає в тому, щоб, з одного боку, зміцнювати позитивний образ власного «Я» під впливом вдалих вчинків, а з другого боку — не дати йому зруйнуватися у випадку невдачі. Справжній «везунчик» навіть після катастрофічного провалу ніколи не скаже собі: «Провал відбувся тому, що я — дурень». Швидше він подумає, що невдача — наслідок якихось прорахунків. І що наступного разу він їх обов’язково передбачить. А загалом він виглядає в цій ситуації досить пристойно. Тільки при такому ставленні до себе й до своїх дій психологічний образ «Я» може позитивно впливати на «Я» природне. Успіхи зміцнюють «Я» людини, невдачі виконують коригуючу функцію. Людина з позитивним мисленням досить добре підготовлена до життєвих випробувань, звичайно, впевнено дивиться у майбутнє. Вона об’єктивно оцінює себе і свої можливості і, якщо помічає в собі відсутність якихось талантів, то не дуже засмучується, а просто переключається на ті сфери діяльності, в яких здібності її можуть розкритися краще. Це — оптиміст, який завжди досягає поставленої мети. Він щиро вірить в успіх, і в цьому вся справа — настроєна на перемогу підсвідомість лише виконує закладену в неї програму. Такі люди, як правило, щасливі: вони легко переживають невдачі, всією душею радіють успіхам і надійно захищені від різних захворювань. Негативне мислення (негативний спосіб думок) призводить до прямо протилежних результатів: породжує тривогу і невдоволення, напруження та озлобленість, створюючи тим самим підґрунтя для різних хвороб. Негативіст боїться труднощів і не має мети, знає, що його в усьому переслідує невдача, і тому він на неї приречений, важко «тягне» за собою протягом життя всезростаючий комплекс неповноцінності. Налаштована на поразку підсвідомість природно штовхає його від однієї поразки до іншої. Негативіст — в усьому вбачає загрозу і завжди очікує гіршого і, як наслідок, це нагадує про себе значно частіше. Він постійно навіює собі, що зараз неодмінно станеться щось жахливе (двигун, мабуть, вибухне!), або поринає подумки у щось вірогідне, значно перебільшуючи його негативні наслідки (я, напевно, одержу двійку, і тоді постане питання про моє перебування у навчальному закладі). За своєю суттю позитивне мислення — це віра в успіх. Зрозуміло, від вас не вимагається бути життєрадісним постійно, до того ж це неможливо. Потрібно просто зробити так, щоб упевненість в собі стала звичкою. Позитивізм — не чародійна паличка, яка позбавляє нас від усіх проблем. Отже, від вас вимагається терпіння, наполегливість і вміле володіння методами самоуправління. Не чекайте швидких успіхів, інакше будь-яка тимчасова невдача призведе вас до стресу і загальмує весь оздоровлюючий процес. Але вірте в кінцевий успіх: позитивне мислення — прямий шлях у нове, щасливе і здорове життя. Воно і при важкій хворобі діє іноді краще будь-яких ліків. Лікарі знають, як важко видужує песиміст, і як блискуче виходить із найбезнадійніших ситуацій оптиміст. Негативне мислення породжує негативні життєві обставини, які в свою чергу пригнічують мислення. Результат — безрадісне життя, аж до депресії. На емоційному рівні гіркі почуття теж вносять вклад у пригніченні духу та створюють постійний фронт поганої погоди у вашій душі. Це паралізує активність і позбавляє радості життя. Звичайно ж, таке існування вам не подобається!? І тому краще звернутися до позитивного мислення, при якому не ігнорується неприємна частина життя, а усвідомлюється, що все існуюче добре, бо все покликано лише служити вам і допомагати, особливо, неприємні обставини (тільки правильно скористайтесь ними). Мислити позитивно — перший крок, щоб стати позитивним. Слово «позитивний» означає: стверджувальний, вигідний, надійний, суттєвий, активний, цілком впевнений в собі — це дійсно позитивне мислення. Усвідомлювати силу думки і використовувати цю силу, щоб впевнено досягати своєї мети — це і є позитивне мислення. Таким чином, воно означає мислити в правильному напрямку та притримуватись його свідомо, наполегливо, аж до самого успіху. Ще в давнину лікарі помічали, що хвороба частіше виникає у людей злих, заздрісних, запальних, а також похмурих, меланхолійних. Хворі думки, негативні емоції та переживання, захмарене невіглаством хворе життя на Давньому Сході вважали основною причиною хвороби та передчасної смерті. Великий римлянин, класик античної медицини К. Гален ще в другому столітті нашої ери стверджував, що в боротьбі за здоров’я на першому місці — вміння володіти своїми пристрастями. Таким чином, як із позиції давньої, так і сучасної медицини хвороба загрожує людям-песимістам, які не вміють управляти ні своїми думками, ні своїми емоціями; постійно незадоволені своїм положенням і життям. Хвороба загрожує насамперед людям, які не здатні глибоко усвідомлювати своє становище; погано ставляться до себе та оточення; «застрягають» на негативних думках і емоціях; хворобливо реагують на критику; важко адаптуються до швидких змін життя; нестійкі щодо неприємностей, невдач; вкрай стривожені за помилки; схильні в усьому поступатися іншим. Але, якщо наша уява подумки спроможна робити нас хворими, то з таким же успіхом вона може зробити нас і здоровими. Необхідно зрозуміти, що кожна наша думка викликає психофізіологічні процеси в нашому тілі. Направляючи свої духовні творчі сили на позитивне та бажане уявлення про здоров’я, гармонію, радість, ви даруєте своєму тілу здоров’я. Орієнтація наших думок визначає ступінь нашого здоров’я; ми ж у будь-який час можемо управляти своїм «біокомп’ютером», визначаючи спрямованість думок. Та багато людей вважають позитивне мислення нереалістичним, бо таким чином позитивіст нібито просто хоче уникнути проблем, трагедій і безнадійності. Проте справа зовсім не в тому. Позитивне мислення ха- 12 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Позитивне мислення в освітянській діяльності: сутність та необхідність 13 рактеризує ставлення до своїх проблем і проблем людства, а також сприяє їх вирішенню за допомогою конструктивних дій. Несхожість між людьми з позитивним і негативним мисленням можна продемонструвати на прикладі їх ставлення до склянки, наповненої водою до половини. Людина з негативним мисленням говорить, що склянка напівпорожня; людина з позитивним мисленням каже, що склянка напівповна. Позитивне мислення дає змогу вам зібрати свої сили, подолати слабкість і обмеження. Воно допомагає зрозуміти, що ви народжені для великих справ, бо ПОЗИТИВНА СИЛА всередині вас може втілити в реальність будь-яку мрію. Вона допомагає вам зосередитися на доброму і дозволяє спрямувати основну увагу на згоду з собою, світом і людьми. Сподіваючись на краще, ви генеруєте силу, яка притягує позитивне у ваше життя. Але потрібно зрозуміти одну річ. Позитивне мислення марне, якщо воно не призводить до позитивних дій. Думка, (психічна енергія), повинна бути перетворена в дію або в кінетичну енергію. Кінетична енергія дії зміцнює позитивізм у підсвідомості. Таким чином, позитивне мислення характерне тим, що людина свідомо контролює свої думки і не дозволяє укорінюватися негативним думкам, емоціям (запобігає конкретними діями виникненню негативних емоцій). При цьому вірить у себе, вірить у кінцевий успіх, залишається за будь-яких обставин оптимістом. Воно характерне, як правило, позитивній Я-концепції особистості і певною мірою є звичкою. Щоправда, в очах багатьох людей з’являється справжнє розчарування, коли здоровий глузд, який дається природою кожному, рекомендують використати для позбавлення негативного мислення. Це їм здається надто простим і «ненауковим». Але ж подібні рекомендації дають помітні результати. А крім того, базуються на цілком науковому фундаменті. Існують досить розповсюджені погляди, що логічні міркування, наші свідомі думки не мають влади над підсвідомими процесами і механізмами і для того, щоб змінити негативні переконання, почуття, емоції, звички, потрібно неодмінно «копати глибше», втручаючись у сферу підсвідомого. Але ваш автоматичний механізм, підсвідомість, вільний від будь-яких емоцій. Підсвідомість функціонує як комп’ютер, який не має своєї волі і завжди реагує згідно з вашими переконаннями, уявленнями. Вона створює необхідний настрій, прагнучи досягти мети, яку ви свідомо визначили. Працює ваш автоматичний механізм тільки за допомогою тієї інформації, яку ви закладаєте в нього у вигляді ідей, переконань, інтерпретацій і поглядів. «Контрольна кнопка» вашої підсвідомості — свідома думка. Саме завдяки свідомим роздумам, нехай не завжди логічним, а іноді й далеким від реальності, у вас формуються моделі реагування, і тільки через роздум можна змінити ці небажані навички автоматичних відповідних дій, тобто через свідомо контрольоване мислення. Великі здобутки отримані зараз у лікуванні хвороб саме через нього. Справа в тому, що проблеми кожного хворого мають загальний знаменник: загальне полягає в тому, що хворий забув, а, мабуть, ніколи і не вмів, контролювати своє теперішнє мислення таким чином, щоб воно давало радість. Подумки уявіть собі, чого ви б хотіли досягти або якої риси характеру набути. Припустіть на якусь мить, що все це можливо. Збудіть у собі сильне бажання досягти здійснення своїх бажань, заразіться ентузіазмом, знову і знову розмірковуючи про предмет своїх поривань. Адже ваші теперішні негативні переконання сформувались під впливом думок і почуттів. Отже, викличте в собі яскраві емоції та сильні бажання, і нові думки та ідеї перекреслять старі. Якщо ви уважно обміркуєте викладене вище, то згадаєте, що мова не йде про щось зовсім нове для вас. Ви й раніше турбувалися про фінал задуманого. Різниця лише в тому, що ви змінюєте негативну ціль на позитивну і робите це свідомо. Ви не докладаєте будь-яких зусиль, а просто постійно думаєте про кінцевий результат. Розмірковуєте над ним, припускайте, що подібне може виникнути. При безперервному відтворенні картини тільки можливого негативного фіналу він починає уявлятися вам реальнішим. Через деякий час автоматично виникають і відповідні емоції — жах, турбота, відчай — які цілком відповідають намальованій у вашій уяві картині невдачі. Тепер, змінивши картину «цілі», ви з такою ж легкістю зможете викликати позитивні емоції. Подумки малюючи бажаний кінцевий результат і роздумуючи над ним, ви також робите його більш імовірним. Знову автоматично генеруються відповідні емоції, але цього разу позитивні: бадьорий настрій, впевненість, радість від передчуття перемоги. Викорінюючи власну схильність до негативних думок, емоцій, ми виробляємо звичку до позитивного настрою, позитивного мислення. Якщо узагальнити, то можна виділити наступні причини, які потребують, щоб освітяни володіли теорією та практикою позитивного мислення. 1. Розбудова нашої держави як демократичної, цивілізованої вимагає, насамперед, інвестицій у виховання, тобто у людину. Лише компетентна, самостійна, творча людина, яка вірить у власні сили, здатна до оновлення суспільства, забезпечення державності України, розвитку її економіки, культури. Саме про це свідчить розроблена вченими теорія успіху, яка вважає головними рисами людини успіху вміння, мотивацію, оптимізм. То чи вірить в успіх українець? Соціально-економічна криза в нашому суспільстві, яка триває вже довгий час, призвела до того, що досить велика частина наших громадян зневірились у власних силах, в майбутньому (хоча, звичайно, й до неї песимістів у нашому суспільстві вистачало). Тому соціальна пасивність, песимізм у суспільстві ще значно більше виявляють себе, що значно гальмує розвиток нашої держави, який вимагає активної позиції, віри у власні сили, оптимізму її громадян. 14 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Позитивне мислення в освітянській діяльності: сутність та необхідність 15 Якщо узагальнити, то можна виділити ті основні недоліки людей, які суттєво загрожують як їм самим, так і в цілому нашій державі: • утрата багатьма людьми віри у власні сили, що призвела до їх соціальної пасивності і неможливості вирішувати як свої власні життєві справи, так і складні питання побудови своєї держави; • уявлення багатьох людей, що їх доля, успіхи залежать в першу чергу від інших людей, інститутів, а не від власних зусиль, дій, пошуків (екстернальність); • заниження багатьма людьми своїх можливостей та перебільшення ролі перешкод, труднощів, криз, майже постійне програмування себе на поразку. 2. Суттєво впливають на рівень громадського оптимізму і певні психологічні особливості українського національного характеру. Наш видатний педагог Г. Г. Ващенко спробував обґрунтувати психологічні властивості українського народу і визначити з цих позицій причини його невдач. Він вказує на такі наші національні недоліки: індивідуалізм, амбітність. Особливо хвилюють його нерішучість, інертність, слабкі прояви в українців волі й характеру. Крім того, тривала відсутність в Україні державності не сприяла формуванню в нації відповідальності за власну долю, породжувала соціальну пасивність, очікування, що хтось інший допоможе розв’язати її проблеми. Багатьма дослідниками українського етносу також виокремлюється недостатня розвиненість соціальної волі. Перевага емоційності, споглядальності, мрійливості над волею в характері українця часто призводила до того, що поставлені цілі не були досягнуті, чи реалізовувалися не так, як були задумані. 3. Філософія сучасного навчання та виховання досить велику увагу приділяє невдачі як такій, і тому суттєво гальмує процес формування оптимістичних рис, позитивної Я-концепції у підростаючого покоління. Більше того, вона сама, як це не парадоксально та антигуманно звучить, сприяє формуванню невдах і песимістів. Приміром, сучасні освітні та виховні інститути активно формують у слухачів навчену безпорадність, через призму якої людина песимістично сприймає себе і життя. 4. Сучасна традиційна система навчання та виховання начебто спрямована на те, щоб придушити творчість, активність, талант учнів. Ось, як її характеризують відомі вчені, педагоги. Відомий американський громадський діяч, педагог П. Вайнцваг: «Сучасні методи навчання незграбні та архаїчні, вони засновані на помилкових судженнях... Інститут освіти нічого не робить для того, щоб розвинути в молодій людині елементарні якості, необхідні для повного, активного життя». Польський педагог, вчений Ю. Козелецький: «Застаріла аудиторнолекційна система втратила свої адаптивні можливості та певною мірою гальмує рух цивілізації та формування розвинутої особистості». Відомий російський соціолог Ю. Рюриков: «Існуюча система освіти та виховання — це систем а-аборт; вона вбиває у слухачів зародки кращих властивостей, не дає народжуватися в них добрій, працьовитій та здоровій людині». Важко відмовити у об’єктивності цим критикам існуючої системи навчання та виховання. Дійсно, масове, бюрократизоване, уніфіковане навчання не лише не розвиває активність, творчість, оптимізм людини, а гальмує її, і навіть блокує. Таке навчання нівелює різноманітність талантів і мотивів та призводить до формування навченої безпорадності у школярів, студентів, що зумовлює виникнення у них нових невдач, і формується замкнене коло, з якого школяру, студенту одному вирватися досить важко. 5. Освітнім інститутам вкрай потрібні педагоги-оптимісти та педагогіка успіху. Педагог — песиміст? Це його особиста справа. Життя представляє широке поле для песимізму Але він НЕ МАЄ ПРАВА БУТИ ПЕСИМІСТОМ СТОСОВНО ВИХОВАНЦЯ! Педагогу потрібно створювати в процесі навчання той психологічний комфорт для всіх, коли, за словами Сухомлинського, бачать в людині переваг у 10–100 разів більше, ніж недоліків. Звичайно, бачити гарне в людині завжди важко. Гарне в людині доводиться проектувати, і педагог зобов’язаний це робити. Він повинен підходити до людини оптимістично, нехай навіть із деяким ризиком помилитися, зосереджуючи основну увагу на позитивні якості вихованця, їх зміцненні і розвитку з метою творчого вдосконалення позитивних якостей і нівелюванні негативних. Для цього у слухачів (учнів, студентів) слід постійно формувати віру у власні сили, навички позитивного мислення, розвивати активність, ініціативу, самостійність. 6. Щоденна робота викладача є досить великим навантаженням на психіку, тому що увесь час перед ним стоять нові і складні задачі, без часу на обмірковування або розрахунку найбільш вдалого рішення. Мабуть, тому майже третина вчителів вважає навчання стресовим заняттям, що призводить до апатії, депресії, песимізму, хвороб, «професійного вигорання вчителя». До 80 % вчителів знаходиться у досить напруженому стані, що вкрай негативно впливає на їхнє здоров’я, стосунки з учнями, ефективність навчально-виховного процесу. У цілому, виявлені наступні прояви підвищеного емоційного стану у викладачів: • учителі від 41 до 50 років більш схильні до стресу; чоловіки у 2 рази частіше перебувають у кризових станах, ніж жінки; • сімейні менше піддані кризам, тому що мають більшу соціальну підтримку; люди з низькою здатністю до релаксації сильніше і частіше потрапляють у стресову ситуацію; • учителі, які сильніше відчувають напруження часу і безперервну потребу в досягненні, більш схильні до стресу; сприяє стресові наявність рис особистості, не сумісних з вимогами професії. 16 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Позитивне мислення в освітянській діяльності: сутність та необхідність 17 8. Державні освітянські документи вимагають від викладацького складу виховання в учнів, студентів оптимістичних якостей. Наприклад, один із важливіших принципів у прийнятій Концепції національного виховання дітей та молоді, у національній системі освіти передбачає активність, самодіяльність, творчу ініціативу молоді, утвердження життєвого оптимізму, розвиток навичок позитивного мислення. Крім того, згідно з Національною доктриною розвитку освіти пропаганда здорового способу життя є пріоритетним напрямом розвитку сучасної освіти. 9. Зацікавленість формуванням позитивного мислення в особистості спостерігається і у військовій освіті. Про це свідчить рішення Всеукраїнської науково-практичної конференції «Патріотичне і гуманістичне виховання військової інтелігенції: сутність, взаємозв’язок, стан, проблеми», 2002 р.: п. 3. Органам виховної роботи вищих навчальних закладів із залученням психолого-педагогічних кадрів кафедр розробити курс розвитку в курсантів і слухачів позитивного мислення, оптимізму, віри у власні сили. Провести лекції, бесіди, тренінги для особового складу. Запланувати розробку посібника «Позитивне мислення — основа самореалізації особистості офіцера». 10. Аналіз закордонного досвіду стосовно формуванню у особистості навичок управління своїм розумом, оптимістичних якостей теж свідчить про інтерес до цього питання. Зважаючи на велике значення для нації оптимізму, віри у власні сили, на Заході приділяється багато уваги розробці та проведенню різноманітних спецкурсів для широкого загалу населення (»Психічне здоров’я», «Як стати оптимістом», «Корекція Я-концепції» тощо). Особливо цікавий досвід невеликої латиноамериканської країни Венесуели (приблизно 15 млн населення), яка з початку 80-х років стала не лише однією з досить сильних в економічному плані країн, але й однією із світових центрів розвитку психолого-педагогічних наук. У структурі державного апарату вперше в світі було створено Міністерство інтелектуального розвитку на чолі з відомим соціологом і психологом Луїсом Альбертом Мочадо. Співробітники цього міністерства із залученням багатьох учених зі США, Англії, Франції та інших розробили близько 20 проектів-програм стимулювання інтелектуального розвитку. Проекти охоплювали все населення — від новонароджених до пенсіонерів. У всіх типах навчальних закладів від дошкільних до університетів та військової академії було введено спецкурс «Інтелектуальне збагачення», завдання якого полягало в озброєнні слухачів навичками найраціональнішої діяльності (за рахунок оволодіння, певним чином, позитивне мислення). Програма розвитку інтелекту військових охопила всіх — від солдата до генерала. В деяких країнах наявність оптимістичних якостей перевіряється при професійному відборі на певні спеціальності у абітурієнтів. З чим це пов’язано? Дослідження, проведені у військовій академії США (ВестПойнт), показали, що більшість слухачів, які відраховуються, належать до песимістів. Для попередження цього негативного явища, починаючи з 1987 р. при профвідборі кандидати перевіряються за допомогою тесту (розробник відомий психолог М. Зелігман), що виявляє песимістичні якості. 11. Попередня апробація авторського курсу «Позитивне мислення» підтвердила його актуальність та необхідність. В період 2003–2004 рр. ця дисципліна пройшла апробацію на факультеті перепідготовки та підвищення кваліфікації ЦІППО АПН України, в період 2005–2007 рр. — в КОІПОПК, де проводилися планові заняття з різними категоріями освітян. Соціологічні дослідження, які постійно проводилися в цих закладах, показали стійкий інтерес освітян до позитивного мислення. Чому? Бо його можна використовувати в усіх сферах життєдіяльності вчителя, викладача, освітянського управлінця, а саме: 1. навчанні (самонавчанні); 2. вихованні (самовихованні); 3. розвитку (саморозвитку); 4. сімейних взаємовідносинах; 5. взаємовідносинах з колегами, учнями, батьками учнів, студентами; 6. здоров’я; 7. кар’єри. При цьому вчитель, викладач, освітянський управлінець, для якого позитивне мислення стало звичкою, має суттєві здобутки в: 1. управлінні своїми думками, емоціями; 2. управлінні власним життям; 3. досягненні успіху; 4. успішному подоланні перешкод, конфліктів, стресів; 5. забезпеченні гарного настрою; 6. забезпеченні доброго здоров’я; 7. здобутті оптимістичних якостей; 8. побудові успішної кар’єри; 9. побудові добрих взаємовідносини з оточенням. Особистість, яка володіє позитивним мисленням, як правило, задоволена життям, освітнім закладом, учнями, студентами, колегами, вона вірить у власні сили і активно діє. Перешкоди не зупиняють її, а надають наснаги. Учні, студенти люблять і поважають її, бо вона несе із собою радість, впевненість і... педагогіку оптимізму і успіху. 18 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Людина та її можливості 19 2. ЛЮДИНА ТА ЇЇ МОЖЛИВОСТІ Свої здібності людина може взнати лише, намагаючись реалізувати їх. Сенека Молодший 2.1. ЛЮДИНА НАРОДЖУЄТЬСЯ ДЛЯ УСПІХУ Починаючи з найдавніших часів, людство намагалось визначити, у чому сенс життя. Не один філософ присвятив своє життя розкриттю таємниці призначення людини. Наприклад, Платон, один із великих мислителів людства, писав: «Все, що створено, створено з якоїсь причини та обумовлено необхідністю». Незаперечний доказ, який випливає із цього твердження, можна сформулювати так: мета нашого життя в тому, щоб реалізувати той потенціал, який є в нас. Саме таку точку зору на сенс життя і має гуманістична психологія — найбільш прогресивна на Заході теорія особистості. Отже, життя дається нам для того, щоб ми могли досягти в ньому успіху. Для того, щоб визначити, наскільки вдало склалося наше життя, потрібно порівняти наші потенційні можливості з їх реалізацією. Яким же потенціалом володіє людина? Величезним. А. Ейнштейн відзначав, що кожна дитина народжується геніальною. І від неї очікують досягнення майстерності як найменше в одній із сфер життя, і у неї дійсно є така можливість. Це також відображено в теоретичних засадах гуманістичної психології: • людині притаманний потенціал до безперервного розвитку і реалізації творчих можливостей; • основний мотив поведінки людей — прагнення до самоактуалізації; • людина — активний творець власного життя, головний синхронізатор своєї поведінки і долі. Гуманістичні психологи, говорячи про природний потенціал позитивного і конструктивного зростання людини, також переконані в реалізації цього потенціалу при певних умовах. Ця здатність бути талановитим є потенційно в кожній людині, а ми тільки повинні знайти спосіб, як реалізувати її у житті. Яким же чином ми можемо реалізувати наші потенційні можливості, що ми звичайно робимо для цього, як це відбувається? Можна сказати, що спочатку наші потенційні можливості сплять в нас (у вигляді задатків), вони немовби очікують випадку, коли ми їх почнемо реалізовувати, щоб піднятись до небувалих вершин. Справа в тому, що кожен із нас є творінням, з певною метою. Однак ми не знаємо цієї мети, іншими словами, не знаємо чого ми, власне кажучи, хочемо. Тому наші незапитані потенційні можливості продовжують спати в нас, і з часом можуть зовсім зникнути. Недаремно над входом у школу Сократа можна було прочитати ви- раз: «Пізнай самого себе». Уявіть собі, що у вашому розпорядженні є унікальний комп’ютер, але ви не вмієте управляти ним. У такій ситуації ви не можете використати його ефективно. Те ж саме відбувається і з людиною, яка не знає себе і свого призначення. Якщо кожен із нас дійсно був створений з певною метою, то нам вже дано все, що необхідно для досягнення і здійснення нашого при- значення. Проблема тільки в тому, чи зможемо ми розпізнати, яке наше призначення, іншими словами, чи знайдемо ми інструкцію від свого біокомп’ютера. Ті, хто її знайшов, досягли великих успіхів у розумовому, духовному та фізичному розвитку. Наведемо деякі приклади. Феноменальна пам’ять: • Ю. Цезар і О. Македонський знали в обличчя та по імені близько 30 000 своїх вояків; • Л. Ейлер пам’ятав шість перших ступенів всіх чисел до ста; • шахіст Альохін міг грати по пам’яті з 30–40 партнерами. Диво-рахівники: • голландський математик В. Клейн добував 19 ступінь із чисел зі 133 цифрами; • змагання з обчислювальною машиною в інституті кібернетики Укра- їнської академії наук виграв аспірант І. Шелушков. Високі зразки моральної якості показали: М. Тереза, Я. Корчак, В. Су- хомлинський, А. Сахаров, О. Марес’єв та багато інших. Величезні фізичні можливості: • До 72 років був непереможеним всесвітньо відомий борець І. Під- дубний; • 1907 рік, український велетень, цирковий борець Т. Корінь показав на арені цирку в місті Чикаго незвичайну виставу: поєдинок з левом. Через декілька секунд лев був мертвий, а борець завоював унікальну нагороду: велику золоту медаль з надписом: «Переможцю левів». Величність людини підтверджується і знаменитою книгою рекордів Гіннеса, в якій узагальнюються різноманітні досягнення людства і його величезні можливості. Всі ці приклади свідчать про те, що природа наділила людину вну- трішніми безмежними можливостями. Саме це дає нам підстави говорити, що кожна людина народжена для успіху. І, дійсно, безталанних людей немає. Є явна та прихована краса і обдарованість. Прихована краса і обдарованість подібні алмазу. Адже 20 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Людина та її можливості 21 алмаз — малопримітний, тьмяний камінець. Але після обробки він перетворюється на брильянт, який сяє всіма гранями. Приховану красу, обдарованість часто не бачать, не виявляють (навіть за допомогою тестів), не піддають «обробці». Але ж за цим стоїть доля людини. В історії людства є багато прикладів, коли великі люди в дитинстві і юності були непримітними і навіть сприймалися «гидкими каченятами» (а не майбутніми «лебедями»). Від глузувань однолітків і вчителів страждали Ньютон, Едісон, Достоєвський. Багато хто з великих вчених оцінювався в дитинстві і юності як тупий, зовсім позбавлений обдарувань. Як не пригадати, що Чехов ніколи не отримував за шкільні твори більше трійки. Салтиков-Щедрін написав твір за свою доньку і отримав двійку та ще й з припискою: «Не знаєте російської мови». При відборі в оперний хор був прийнятий Горький, а Шаляпіну (в майбутньому — знаменитому оперному співаку) — було відмовлено. В атестаті Гегеля було вказано, що він має добрі здібності, але мало знань, а в філософії він — цілковитий ідіот. Знаменитому художнику Куїнджі тричі відмовляли при вступі до Академії мистецтв. Список «гидких каченят» можна продовжити. Індивідуальність цих особистостей виявилась яскраво, коли вони самі зробили себе, не повіривши всім — всім, хто бачив в них тільки «гидких каченят». Трагедія в тому, що значно частіше люди вірять та приймають негативну оцінку їх індивідуальності, через це живуть сірим, буденним життям, вірячи, що саме такою і є їх доля. Але ж більшість людей — потенційні «лебеді»! Чому трапляється так, що вони не досягають і не реалізують свій величезний потенціал? І чому виходить так, що коли люди визначають, нарешті, чого вони бажають, то все-таки не можуть здійснити це. У чому причина? 2.2. ХТО УТРИМУЄ НАС ВІД ВЕЛИКИХ СПРАВ? Чи були у вас великі плани, великі мрії? У багатьох вони, звичайно, були. А якщо бути чесним перед самим собою, то більшість із нас плекають ці мрії і зараз, але виправдовують свою бездіяльність тим, що доводиться виконувати інші справи, немає часу, умов, здібностей тощо. Ми придумуємо у своє виправдання безліч відповідей. Однак наскільки вони вагомі? Задумайтесь на хвилину про Юлія Цезаря. Чи знаєте ви, що Цезар писав свої праці вночі в наметі, коли римське військо спало, а вранці вів своїх вояків у бій? Чи знаєте ви, що Гендель написав свої музичні твори після того, як лікарі повідомили його, що він невиліковно хворий, що Бетховен писав музику і після того, як став цілком глухим? Чи задумувалися ви над тим, що троє великих поетів — Гомер, Мільтон і Данте були сліпими? Хто міг повірити в те, що каліка стане президентом США (та ще й на декілька строків!)? Однак Ф. Рузвельт став ним. Згадайте про Є. Гленні, котра в свої двадцять років міцно зайняла своє місце як видатний соло-ударник, хоча була абсолютно глухою. Тому не вважайте себе чимось пов’язаними і не говоріть собі: «О ні, тільки не з моїми можливостями. Я ніколи не зможу зробити те, що хочу». Можливо, ви скажете: «Все це чудово, але мені потрібно працювати». Але і в цьому випадку для вас є новини. Ви уявляєте собі товщину роману «Віднесені вітром»? Маргарет Мітчел написала його, працюючи в газеті цілий день. Подумайте ще раз про свої заповітні бажання. Зважте знову аргументи, які ви придумали для виправдання неможливості виконання вашої мрії. Пам’ятайте, що ці виправдання у дійсності є фальшивими. Відкиньте їх і налаштуйтесь на те, що ваші бажання можуть бути виконані, і їх виконання — у ваших руках. А що ж тоді вас утримує на місці і не дозволяє реалізувати свій потенціал? 2.2.1 Песимізм Він є суттєвою перешкодою на шляху до реалізації свого таланту. Характерною рисою песимістів є їх віра в те, що невдачі в їх житті будуть тривати довго, загублять всі починання, винні в яких вони самі. Оптимісти ж, коли їх спіткає невдача, ставляться до неї цілком інакше. Вони вірять, що поразка має тимчасовий характер, випадковий, і що не вони в ній винні, а зовнішні обставини. Поразка не спроможна зломити їх. Несприятливу ситуацію вони сприймають як виклик і борються з нею з подвоєною енергією. До яких наслідків призводять ці два способи оцінки причин невдач? Песимісти легше здаються і частіше впадають у депресію. Оптимісти частіше досягають успіхів у різних сферах життя. На конкурсні посади оптимістів приймають частіше, ніж песимістів. Здоров’я у них значно краще. Є всі підстави вважати, що й живуть вони довше, а головне — щасливіше. Якими б перевагами ми не володіли, наші здібності і бажання можуть бути придушені «гирями песимізму». Саме вони заважають нам знайти вихід із критичної ситуації, оскільки «вага» цих гир тисне на нас (нашу психіку) так, що ми ледве можемо рухатися. Наявність песимізму багатьом людям серйозно ускладнює, а іноді й цілком самореалізацію їх потенційних можливостей. 2.2.2. Боязнь невдач і страх бути безглуздим Саме вони ускладнюють наше просування до успіху і реалізації свого потенціалу. Діти, як правило, не бояться самовиражатися відповідно до тих схильностей і здібностей, якими їх наділила природа. 22 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Людина та її можливості 23 Індійський поет і письменник Р. Тагор говорив, що кожна дитина несе в собі «знамення того, що Бог ще остаточно не розчарувався в людях». Діти зовсім не бояться слідувати бажанням свого серця, не бояться вільної гри уяви, доки критичні зауваження батьків і вчителів не відіб’ють охоту до цього. Саме тому досить часто діти виростають невпевненими в собі людьми, які загубили безпосередність, індивідуальність і не знаходять у собі відваги для ризику і пригод, якими повне наше життя. Їхня поведінка на людях, по суті, стає рефлекторною, яка відбиває думку людей про них. Постійно дивлячись у соціальне дзеркало умовностей, вони весь час намагаються «нарядитися в плаття», яке зшите з авторитетних думок інших. Йде постійне перетворення особистості на псевдоособистість, погляду на псевдопогляд, людину самостійну, яка має свій світогляд, на конформіста, який побудував клітку, тюрму своєму розвитку. 2.2.3. Страх змін Все, про що раніше не доводилось розмірковувати і з чим раніше ми не мали справи, викликає у нас певний страх, почуття дискомфорту. «Незручні» думки і перспектива займатися тим, чим не займалися раніше, підвищує наш рівень тривоги. Це в свою чергу посилює почуття дискомфорту і підштовхує нас до переконання, що неможливо зробити те, що ми намірювалися зробити. Ось тому ми й боїмося майбутніх змін. Будь-яке зростання, розвиток припускають нові способи дій, зміни в нашому житті. Проте передчасне розчарування в тому, що наше бажання не можна виконати або нам буде в новій ситуації гірше, часто призводить до того, що ми «складаємо зброю» перед тим, як вирішуємо «вступити в бій». Тому важливо зрозуміти, щоб рухатися далі, неможливо обійтись без змін. Потрібно також пам’ятати, що кожна зміна несе з собою щось нове, і тим самим надає нам можливість продемонструвати свої творчі можливості, які почнуть все більше і більше розвиватися в міру того, як будуть відбуватися зміни у вашому житті. 2.2.4. Найбільша помилка: прийняття рішення не робити помилок Ще один важливий чинник, який діє на нас і стримує наш розвиток,— наші минулі помилки і невдачі, страх робити помилки. Одначе, який сенс припиняти діяльність тільки тому, що ми робимо помилки? Ми б взагалі нічого не досягли, якби припинили займатися тим, у чому хоча б раз припустилися помилки, чи не так? Припустимо, маленькою дитиною ви вперше спіткнулись, впали на підлогу і подумали: «Ага, це повний крах. Нічого не вийде». Припустимо, що вперше зробивши помилку в простому арифметичному прикладі, ви б зовсім припинили займатися арифметикою: тоді б ви так і не навчилися рахувати гроші, купувати речі в магазині тощо. Здатність помилятися є суттєвою частиною нашого життєвого досвіду, і якщо ми будемо уникати помилок, то просто не зможемо вчитися, розвиватися, поступово позбавимо себе всього доброго і корисного в житті. Інша справа — повторення помилок, якого, звичайно, треба уникати. Нерозумно наступати на одні й ті ж граблі. Проте ще більше нерозумно після кожної помилки впадати у розпач. Помилки потрібно аналізувати і робити для себе корисні висновки. Отже благословіть свої помилки, подякуйте їм за науку, і почніть справу знову але… по-новому. 2.2.5. Більшість людей не використовує можливостей, що дає життя Незалежно від того, як складається ваше життя, у вас завжди є безмежні можливості. Однак більшість людей ніколи не задумується над тим, на що вони спроможні, відмовляються від своїх ідей, не використовують своїх можливостей, посилаючись на важкі умови, «не щастить», «не випадає щасливий випадок» тощо. Якщо ви постійно очікуєте все нових і нових можливостей, жалкуючи, що вам не підходить ні перша, ні друга, ні третя, то врешті-решт вам залишиться тільки одне — висловити своє останнє : «Я вже дуже старий». До останнього дня свого життя ви будете відчувати прикрість від свідомості того, що світ був проти вас, що ваш геній так і не отримав того визнання, на яке він заслуговував, ви будете думати, що той, хто досягнув успіху в житті, зобов’язаний лише «везінню» і «зв’язкам». Безглуздо очікувати будь-якої можливості, розраховуючи на те, що це відбудеться якось само по собі — це ніби стояти посеред парку і очікувати, що вам в руки влетить волейбольний м’яч. Ніяка можливість не буде переслідувати вас, навпаки, ви повинні шукати і знаходити її. 2.2.6. Неробство — гальмо нашого розвитку Пригадаймо відому фразу «Рух — це життя». А якщо рух припиняється, або ж не починається, то немає і життя, і розвитку. Всесвіт наповнений активністю. Рух — повсюди. Ніщо ніколи не зупиняється. Якщо ми не бажаємо порушувати порядок, то повинні діяти. Це не означає, що нам слід внутрішньо напружуватися або боротися з кимсь. Ні, ми повинні бути провідниками закону активності. Цей закон нам належить використовувати в усіх наших справах. Тому підтримуйте рух справ — і незабаром до вас прийде впевненість і успіх. Активність — це дар. Будьте обачливими, щоб не потрапити в колесо неробства, завжди робіть щось нове, різноманітне, і життя для вас стане великою грою, у якій вам надається провідна роль. 24 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Людина та її можливості 25 Великі справи вершаться тими, хто має великі задуми, а потім «виходить» у світ і здійснює їх. Цікавтесь життям, якщо бажаєте, щоб життя цікавилось вами. Впливайте на життя, і воно буде діяти через вас. Саме так ви зможете стати одним із великих і щасливих людей на Землі. 2.2.7. Відкладання на потім Майже кожному з нас доводиться відкладати будь-які справи на потім. Ця звичка є однією із серйозних перешкод на шляху розвитку людини. Існує багато причин, через які ми відкладаємо виконання справ. Найбільш характерно, що така форма ведення справ допомагає нам займатися самообманом, не відчуваючи мук совісті. Хитрість у тому, що ніхто не може докоряти нас у небажанні робити намічену справу, тому що ми завжди можемо відповісти: «Я ж сказав, що зроблю це пізніше, але час ще не підійшов». Проте, якщо ви почнете боротися з ледарством (зі своєю звичкою відкладати справи), ви відчуєте, що це в значній мірі допоможе вам уникнути турботи, яка часто виникає у людей стосовно своїх планів. Коли ви відкладаєте щось на потім, то фактично замість того, щоб зробити це зараз і побачити результат, ви починаєте турбуватися, чи зможете зробити це в майбутньому. Не зупиняйтеся на думці, що ви повинні зробити це найкраще, а тому вам потрібно підготуватися. Пам’ятайте, що не зовсім вдалий, але здійснений задум значно кращий, ніж чудовий, але не здійснений. 2.2.8. Нетерпіння Багато хто з нас страждає від поспіху, намагаючись робити і отримувати все якомога швидше. Ми робимо те, що можна зробити швидко і легко, і намагаємося уникнути того, що важке і займає багато часу. В результаті… не досягаємо наміченої мети. Особливо його наявність у вчителів, викладачів негативно впливає на ефективність навчальновиховного процесу. Тому доцільно згадати, скільки спроб довелось здійснити Едісону, щоб створити електричну лампу — 1000! І якби він був нетерплячим, то цей винахід стався б значно пізніше. Точно так складаються справи у будь-якій діяльності, включаючи, звичайно, і педагогічну. При володінні терпінням, настирністю навіть людина з маленькими здібностями часто досягає успіху там, де геній без настирності виявився б неспроможним. «Старанність — мати вдачі»,— сказав Франклін. Гете вважав, що «старанність, терпіння — 90 % генія». І дійсно, багато людей, на досягнення яких ми дивимося із захопленням і здивуванням, є прикладом величезного терпіння і настирності. І тому, коли ви потрапляєте у скрутну ситуацію і все йде проти вас так, що ви не можете витримати ні хвилини більше, ніколи не здавайтесь, тому що саме в цей момент і починаються зміни на краще. Керуйтеся у своєму житті відомим прислів’ям: «Терпіння і труд все перетруть». 2.2.9. Орієнтація на посередність Коли ви подивитесь на оточення, то важко ігнорувати той факт, що дуже мало людей живе щасливим, повноцінним і цілеспрямованим життям. Більшість не спроможні упоратися зі своїми повсякденними проблемами і протистояти обставинам. Задовольняючись середнім рівнем, люди тим самим прирікають себе тягти важкий віз. Орієнтація на посередність стала способом життя. Основна причина цього стану полягає в тому, що багатьох майбутніх творців освітньо-виховні інститути, соціальне оточення перетворюють на посередність. Пересічна людина майже ніколи не наближається до реалізації свого безмежного потенціалу, бо живе з хибним переконанням, що вже знає про себе правду (я — посередність). Вона вірить тому, чому її вчили батьки, вчителі, вірить прочитаним книгам. Мільйони і мільйони сліпо дотримуються настанов цих людей, які не перевіряють, чи відповідають вони дійсності. Вони продовжують і далі обмежувати себе, дотримуючись цих настанов, цінностей, принципів, навіть якщо вже давно їх переросли. Щоправда, іноді хтось або щось збуджує вашу зацікавленість у досягненні ваших мрій, що включає у вас розвиток цілком впевненої в собі особистості. Щоб така ситуація не була випадковою, вам потрібно свідомо звільнитись від переконань, що ви — посередність. Пам’ятайте, ви народились ТВОРЦЕМ і повинні (і можете) ним бути. 2.3 МОЖЛИВОСТІ ЛЮДИНИ В ЇЇ ВЛАДІ Підтвердимо це прикладами, якими так багате наше життя. У льотчика-випробувача Г. Т. Берегового (у віці 50 років!) виникло бажання стати космонавтом. Лікарі виявляють у нього перебої в серці: дорога в космос закрита. Однак два роки напружених тренувань дали результати. Полковник Г. Т. Береговий став космонавтом, а потім — керівником Центру підготовки космонавтів. Випробувач літака ТУ-144 Е. Єлян у дитинстві був змушений ходити на милицях. Але подолав свою хворобу і зміг стати льотчиком-випробувачем вищого класу. Дав життя багатьом літакам. Валерій Брумель — рекордсмен світу із стрибків у висоту. Аварія… Ледь не ампутували ноги. Лікарі прогнозували інвалідність, але Брумель знову повернувся до стрибків. Знаменитий важкоатлет Ю. Власов після того, як закінчив спортивну кар’єру, важко захворів. Лікарі прогнозували… смерть. Але він своїм розумом, наполегливістю зміг знову «збудувати» себе і почати повноцінне життя. 26 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Людина та її можливості 27 Відомий француз Ален Бомбер, щоб показати (довести) величезні можливості людини, вирішив на гумовому човні перепливти океан, і зміг це зробити. Михайло Дивов зцілив себе від хвороби Бехтєрєва (перетворення хребта на соляний стовп з відмиранням всіх його функцій). Моральний дух, воля, терпіння перетворили його із справжнього дідугана на атлета. Валентин Дикуль — перелом хребта, повністю лежачий і приречений постійно лежати. Але… зміг вивести себе від повної інвалідності до… виступів у цирку (кидає кулі вагою до 80 кілограмів! Витримує вагу автомобіля, що наїздить на нього.). Створив центр з реабілітації людей із хворим хребтом. Демосфен мав слабкий голос. Його мова була шепелява і з великим дефектом. Спроба виступити публічно закінчилась провалом. Тренування, тренування… і його слухає вся Греція. Про нього ми читаємо в книжках як про знаменитого красномовця. Л. Толстой в юності намітив подолання трьох недоліків: безхарактерність, роздратованість, лінь… і досягнув свого. Великий полководець О. В. Суворов у дитинстві був слабким, часто хворів. Однак зміг побудувати себе: гартування, постійна робота над собою. І ось результат: 60 битв і… 60 перемог. На основі приведених прикладів можна зробити висновок: реалізація потенційних можливостей людини підвладна їй. І у вас, шановні читачі, є можливість змінитися і досягти своєї величі. Шекспір сказав: «Ми знаємо, хто ми є, але ми не знаємо, ким би могли стати!». Чи не підходить ця фраза для вас? Чи не зосереджуєтеся ви занадто на своїх засмученнях, помилках, невміннях вести справу, і лише зрідка замислюєтесь над тим, ким могли б стати? Проблема полягає в тому, що ваше виховання було побудоване на засадах, котрі заважали вам усвідомити унікальність і… величність свою та своїх вихованців. Ви є співучасником будівництва свого життя, ви володієте всіма можливостями, щоб змінити його. Всі видатні особистості дійшли однакового висновку: не можна шукати вирішення своїх проблем у навколишньому світі. Про це нагадував і Ісус Христос: «Царство небесне всередині вас». Воно знаходиться не в якійсь далекій країні і не на небесах. Величезні сили знаходяться в кожному із нас. Здоров’я, щастя і мир із самим собою — природний стан буття, якщо ви розірвете кайдани песимізму та зневіри у власні сили. Прийнявши як факт свою унікальність, ви зможете звільнитися від тих обмежень, що наклало на вас попереднє життя, а отже, і реалізувати свій безмежний потенціал. 2.4. ЯК РЕАЛІЗУВАТИ СВОЇ МОЖЛИВОСТІ (ПОРАДИ) Зосередьтеся на своєму призначенні і цілях. Визнайте, що вам заважає, і постарайтеся звільнитися від усього, що не дозволяє досягти успіху. Постарайтесь зрозуміти, яка поведінка сприяє успіху, а яка — шкодить. Усвідомте свої помилки, виправте їх наслідки і дійте інакше. Пілот постійно коригує курс літака, щоб не збитися із заданого курсу. Використовуйте можливості, які надає вам життя. Якщо ви постійно очікуєте все нових і нових можливостей, то в решті-решт вам залишиться тільки одне — виразити своє останнє співчуття: «Я вже дуже старий». Займіться справою без зволікання. Відкиньте фальшиві виправдання (не можу, не вмію…) і налаштуйтесь на те, що ваші бажання можуть бути виконані і їх здійснення у ваших руках. Звертайте увагу на свої знання, навички, уміння, отримуйте якомога більше інформації, радьтеся з іншими і постійно тренуйтеся. Вчитися потрібно все життя. «Терпіння і труд все перетруть». Саме тому головним показником особистого зросту є здібність людини доводити справу до кінця. Не відступайте від зобов’язань відносно себе й інших. Завжди дотримуйтесь слова. Не бійтесь помилок. Здатність помилятися є суттєвою частиною нашого життєвого досвіду, і якщо ми будемо уникати помилок, то просто не зможемо вчитися, розвиватися. Тому пам’ятайте: найбільша помилка — прийняти рішення і не робити помилок. Визначте власні критерії успіху і невдачі. Пам’ятайте, що позитивне мислення допоможе вам досягти того, чого ви бажаєте, які б випробування не готувало вам життя. У ваших силах зробити неможливе можливим. Розвивайте свою індивідуальність. Це те, що відрізняє вас від інших і є вашим багатством. Ніколи не орієнтуйтесь на посередність. Вірте в себе, вірте, що ви — творчий режисер власного життя. Ця думка повинна переважати. Намагайтесь знаходити вихід з будь-якої критичної ситуації. Вірте у власну вдачу. Ви відповідаєте за свій успіх. Талант, котрий є в кожному, потрібно відкривати самому, активно діючи і шукаючи своє покликання. Пам’ятайте, ви єдиний, хто утримує вас на місці і не дозволяє творити великі справи. 28 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Витоки негативного мислення 29 3. ВИТОКИ НЕГАТИВНОГО МИСЛЕННЯ Щоб змінити людей, їх треба любити. Вплив на них — пропорційно любові до них. І. Песталоцці Філософія сучасного виховання і навчання відводить занадто велике місце невдачі як такій і тому істотно ускладнює процес утворення оптимістичних рис, позитивної Я-концепції особистості, більше того — сприяє виникненню песимізму. Оскільки в основі песимізму лежить інше явище — почуття безпорадності, то скористаємося ефектом навченої безпорадності як моделлю, що пояснює формування песимізму, розробленої видатним американським ученим, професором Пенсільванського університету М. Зелігманом. 3.1. ЕФЕКТ НАВЧЕНОЇ БЕЗПОРАДНОСТІ Ефект навченої безпорадності був відкритий М. Зелігманом у 60-ті роки під час дослідів над тваринами. Їх поміщали в клітку з металевою сіткою замість підлоги, через яку з різними інтервалами часу пропускали електричний струм. Спочатку тварина намагалася врятуватися від хворобливих ударів струму, метушилася по клітці у пошуках виходу чи якого-небудь способу припинити екзекуцію. Визначавши, що ніяке поводження не забезпечує безпеки, тварина ставала пасивною і безініціативною, забивалася в кут клітки, показники її стану свідчили про виражену емоційну напруженість (підвищувався тиск крові, прискорювався пульс і дихання тощо). Отже, тварина в цій ситуації неминучого покарання демонструвала типову відмову від пошуку. Незабаром у таких тварин з’являлися виразки шлунка і кишечнику, порушення серцевої діяльності. Тварини втрачали інтерес до їжі й до осіб іншої статі, їхня життєва активність згасала. Якщо після цього умови досліду змінювалися, і тварини виявлялися в ситуації, коли в принципі могли знайти спосіб уникнути покарання струмом (вискочивши в сусідню клітку, або розімкнувши струм натисканням на педаль), більшість з них виявила повну нездатність до такого пошуку. Лише 20 % тварин починали активні спроби врятуватися. У той же час майже усі тварини, що не мали попереднього досвіду безуспішності своїх дій, після декількох невдалих проб знаходили зрештою спосіб перервати подразнення струмом, якщо такий спосіб був передбачений умовами проведення експерименту. Таким чином, навчена безпорадність — це, по суті, варіант відмови від пошуку, і на цій моделі легко простежити, за яких додаткових умов, яким чином і в кого саме негативне підкріплення порушує пошукове поводження і призводить до виникнення песимізму і негативного мислення. Дослідження, проведені на людях, у значній мірі підтвердили результати, отримані на тваринах. Приміром, на одну групу випробуваних (студентів університету) впливали сильним неприємним звуком, вимкнути який було неможливо. Однак студенти не знали про цю умову. Довіряючи інструкції, вони думали, що можуть знайти спосіб позбутися цього неприємного звуку і безуспішно намагалися перервати його, натискаючи на різні важелі й кнопки. Через якийсь час у нових умовах, коли вони вже дійсно могли вимкнути звук, студенти навіть не намагалися це зробити (навчилися безпорадності). Ті ж, хто не проходив попереднього тренування на вироблення безпорадності, легко виявляли, що для вимикання звуку досить перевести важіль з одного положення в інше. Люди, яким висувалися принципово нерозв’язувані задачі, виявлялися нездатними надалі справитися із задачами, що мали рішення, хоча без такого попереднього «тренування» вони легко вирішували ці задачі. У даний час для психологів і педагогів усе більш очевидним стає той факт, що самооцінка дитини стосовно себе і сприйняття себе (Я-концепція) багато в чому визначають її поводження й успішність. Так труднощі невстигаючих не є наслідком їхньої розумової чи фізичної неповноцінності, а швидше за все результатом їхньої самооцінки, як нездатних до серйозного навчання. Коли учень говорить: «Я цього не подужаю», це набагато більше говорить про нього самого, ніж про предмет, який він вивчає. Якщо в навчальних ситуаціях дитина буде одержувати переважно негативний досвід, то цілком можливо, що в неї сформується не тільки негативне уявлення про себе як про учня, але й негативна загальна самооцінка. Негативна Я-концепція, що сформувалася у школяра, призведе до наступних невдач і, більше того, до появи ще одного невдахи, виникнення в нього стану безпорадності. Важке переживання безпорадності виникає іноді як результат відсутності педагогічного такту батьків і педагогів. Наприклад, у наборі лайливих штампів деяких учителів є і такі: «Ти все рівно ніколи не навчишся», «Ти ніколи не вилізеш із двійок», «Ти більше трійки ніколи не будеш мати» і т. п. При цьому вони не задумуються над тим, яку шкоду і навчанню, і розвитку особистості вони заподіюють. Розглянувши ефект навченої безпорадності в контексті формування в людини песимістичних рис, негативного мислення (навчена безпорадність — песимізм), зупинимося далі на її джерелах у процесі виховання і навчання, які досить важливі для формування людини, істотно визначаючи її майбутню життєву траєкторію. Автор переконаний, якщо дитині вдається домогтися успіху на ранніх етапах дитинства, а потім і в школі (звичайно ж, дорослі повинні цьому сприяти), то в неї є всі шанси на успіх у житті. 30 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Витоки негативного мислення 31 3.2. ВИТОКИ ФОРМУВАННЯ НАВЧЕНОЇ БЕЗПОРАДНОСТІ В ПРОЦЕСІ ВИХОВАННЯ Реформувати світ — це означає реформувати виховання. Я. Корчак З одного боку, виховувати так просто: як виховували мене, так і я буду виховувати своїх дітей. Однак, з іншого боку, це дуже важка справа: скільки виховуєш, а користі мало. Так уже в нас склалося, що виховання дітей у родині йде «саме собою»; однак вважається, що дитина одержує виховання в родині. І в зв’язку з цим у наступних освітніх інститутах в основному займаються питаннями освіти. З найдавніших, незапам’ятних? часів виробництво знарядь, машин, техніки, спираючись на всі нові досягнення науки, послідовно йде по шляху більшої досконалості (за рахунок успіхів в освіті). У той же час у виробництві (вихованні) людей, у створенні їхнього характеру, свідомості, духовності в минулому і тепер панує неуявний хаос: між Давнім Єгиптом і сучасним світом у цьому відношенні особливої різниці немає, тоді як у виробництві техніки ця різниця дуже велика. І це незаперечно свідчить — виховання відстало від освіти і науки на сторіччя. Виробництво дурнів, негідників, моральних виродків і просто невдах ніколи не знімалося з людського конвеєра, і цим істотно ускладнювалося людське життя (війни, убивства; аморальність, невір’я в себе і життя). Тому виховання ніколи «не знімалося з порядку денного людства». І усе, що пов’язано з ним, завжди займає і приваблює людину, без нього людина — не людина. Це всеосяжна і цікава тема, однак ми зупинимося на її розгляді з позиції формування навченої безпорадності, а отже, і песимізму, негативного мислення. Мистецтво виховання — одне із найдавніших і найскладніших. Але починається воно з разюче простого і безкорисливого почуття: прийняти і полюбити дитину такою, як вона є. А якщо вона погана? Розбив, спізнився, скривдив і т. ін.— лаяти, бити, карати? Ні! Сухомлинський бачить у вихованні насамперед пошук і вирощування всіх паростків того гарного, що обов’язково є в кожній дитині. Подивимося, як же ми зрощуємо ці паростки. 3.2.1. Задоволення базових потреб людини Усе виховання тримається на одному слові: «ЛЮБИ». С. Соловейчик Відповідно до поглядів відомого американського вченого, професора У. Глассера, такими є насамперед потреба в любові й почуття власної гідності. Якоюсь мірою ці погляди підтверджуються і теорією З. Фройда. Згідно з нею дитина, що відчувала повною мірою материнську любов, ніколи не буде одержима страхом перед невдачами. Любов розсіює цей страх і допомагає людині знайти в собі основи для впевненості, самоповаги і відчуття власної значимості. Якщо людина любить і любима, та ще й протягом усього життя, вона вже в деякому сенсі процвітає. А що означає «любити»? Любити — означає приймати людину такою, якою вона є. Дійсно любов є базовою потребою. Тому кожна дитина усією своєю суттю як би випромінює, молить, просить: «Прошу вважати мене людиною... Зрозумійте мене! Любіть мене!». Хто не бачив, як розцвітає людина, коли її полюблять? Аналогічне відбувається і з дитиною. Але ми скупі на похвали, ми «чесні», ми боїмося зіпсувати дитину, ми роздратовані життєвими неприємностями. Дитина нас засмучує своїм невмінням, своїми капризами, своєю неохайністю, своєю неслухняністю... І ось з’являються холодні погляди, зауваження, обсмикування, лайка — не так, не так ти робиш усе, не вмієш ти нічого, дурна дитина, гірша, ніж інші діти. Де ж вона, ЛЮБОВ? Вона зникла, а замість неї з’явилося роздратування, злість, ненависть... Важко дитині стати ЛЮДИНОЮ. Прийнято вважати, що потреба в любові повинна задовольнятися в родині, а не в школі чи якому-небудь іншому суспільному закладі. Однак при ближчому розгляді з’ясовується, що така точка зору помилкова. Наші діти часто виявляються винними, ми соромимося їхнього поводження. Але за питанням «винен чи не винен?» ховається питання «люблю чи не люблю?». Дитина увесь час винна перед нами? Значить ми її не любимо. Швидше за все, ми боїмося за неї, але страх — не любов. Або ми соромимося своєї дитини перед іншими людьми, що теж дуже несхоже на любов. Винен — виходить, нелюбий. Улюблені не винні! Це означає, що ми перед дитиною винні в сто раз більше, ніж вона перед нами: на нас лежить важкий гріх нелюбові до власних дітей. Відмовимося від думки, начебто у нас повинна бути ідеальна дитина, без капризів, нерозуміння, неслухняності й інших недоліків; відмовимося від думки доводити дитину до досконалості. Приймемо її такою, яка вона є, і вона з кожним днем буде кращою і кращою, і постійно буде йти всередині неї непомітна робота покращення. А якщо ми її не приймаємо, вона пручається кожному нашому слову, кожному руху, і всі наші зусилля ні до чого не призводять. Є родини, де діти назавжди визнані невдалими і навічно винними перед батьками. З ними не розмовляють. Які можуть бути розмови? Вона мені в душу плюнула. Вона мене спокою позбавила, а я з нею розмовляти повинен? Починається ця війна з безневинного на перший погляд покарання: «Я з тобою не розмовляю, — повідомляє мама дочці,— я на тебе образилася, я тебе не люблю». Відмова в любові — так називають психологи цей суто жіночий спосіб впливу на дітей. У дитинстві, років до шести-семи, таке покарання найстрашніше для дитини, особливо для дівчинки: мама мене не любить, мама зі мною не розмовляє! Але 32 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Витоки негативного мислення 33 пройде година, і дочка оголосить мамі: «Я з тобою не розмовляю, я на тебе образилася». І найгірше — це те, що ми відмовляємо в любові дитині тоді, коли вона більше за все має потребу в нас, коли в неї неприємності, втомилася, невдачі в школі, заплуталась у справах, ненавмисно зробила серйозну провину і її мучить совість. Вона гірше поводиться, грубить, огризається — отут то ми й відвертаємося від неї. Ми, бачте, розчарувалися, ми не очікували, що у нас виросте дурний син, ми збиралися стати батьками медаліста. А замість цього — конфуз. Веселу і благополучну дитину всі люблять, від невдачливої — відвертаються. Хоча саме їй потрібна наша любов. І ми залишаємо дитину одну перед обличчям життя, перед обличчям усіх її неприємностей. Найзлісніші почуття народжуються в душі дитини, наймстивіші картини з’являються у її свідомості, з’являється непевність у собі, починається шлях у навчену безпорадність, песимізм. Учителів буквально приголомшують діти, що явно мають потребу в сердечному теплі й ласці, але вони все-таки погано уявляють собі, як їм варто реагувати на цю відверту потребу в любові з боку своїх підопічних. Дітям, що настільки гостро мають потребу в любові, рідко вдається знайти тепле до себе відношення і безкорисливу прихильність у школі. Сказати, начебто задоволення потреби дитини в любові не входить до обов’язків школи, рівнозначне твердженню про те, що дітям, позбавленим сердечного тепла в родині, навряд чи варто на що-небудь подібне сподіватися в майбутньому. Дорослій людині, що відчувала дефіцит любові в дитячому віці, дуже важко навчитися любити самій і бути впевненою у собі. На жаль, у школах мало ще гідних учителів, що відповідно до висловлення Л. Толстого, повинні любити свій предмет, а найголовніше — любити дітей. Що стосується другої базової потреби дитини — відчуття значимості власного Я,— то її прямий взаємозв’язок зі шкільним середовищем не викликає сумнівів. Адже знання й уміння мислити — необхідна передумова для знаходження самоповаги. Якщо дитина ходить до школи, але не в змозі засвоювати знання і виконувати інші вимоги вчителів, то навряд чи родина або інші люди з її оточення зможуть улагодити справу. Якщо це і стається, то вкрай рідко і як виняток. Крім того, коли дитина вчиться мислити і вирішувати виникаючі перед нею задачі (що має першочергове значення для адекватної самооцінки), вона одночасно набуває впевненості в собі, без якої так важко любити інших і бути улюбленим. Принаймні, почуття впевненості у своїх силах допоможе їй пережити безмовну любов, а це означає, що у неї буде більше шансів реалізувати цю потребу, звернену до інших. Якщо людина любима і вміє любити сама, вона може процвітати в житті, тому що любов є спонукальною силою для досягнення успіху і сприяє відчуттю власної значимості. Однак, якщо вона не навчиться любити сама, а буде тільки вимагати любові до себе навколишніх, вона часто буде заходити в глухий кут. Прикладом тому можуть служити розбещені, зніжені діти, що не розуміють, чому увесь світ не відноситься до них так само, як роблять це їхні недальновидні батьки. Любов і самоповага настільки взаємозалежні, що доцільно розглядати їх у руслі одного інтегрального поняття власної ідентичності — як усвідомлення себе особистістю. Можна стверджувати, що кардинальною потребою людини є потреба усвідомити себе особистістю, тобто бути впевненим у повазі з боку навколишніх, а також у власній значимості й позитивній оцінці в їхніх очах. Таким чином, ми можемо вважати любов і самоповагу тими двома шляхами, що, як підтверджує досвід людства, ведуть до усвідомлення своєї особистої ідентичності. Іншими словами, лише той усвідомлює себе повноцінною особистістю, хто знайшов свій шлях до любові і самоповаги, останнє ж багато в чому залежить від придбаних знань і уміння вирішувати життєві проблеми. Для більшості дітей існують тільки два місця, де вони можуть навчитися випливати цими шляхами,— це сім’я і школа. Як уже було сказано, якщо вдома все благополучно, дитина може домогтися успіху і всупереч тому негативному, що відбувається в школі, але покладатися на це надто ризиковано. Тому напевно потрібно зробити усе для того, щоб школа, де вона здобуває перший соціальний досвід, забезпечила б їй можливість пройти два шляхи: любити і бути улюбленим, одержати гарну освіту і, отже, повірити в себе. І тут головну роль повинні зіграти вчителі й відкрити кожній дитині шлях до реалізації головної життєвої потреби — усвідомлення себе повноцінною особистістю. У протилежному випадку в дитині будуть закладатися основи навченої безпорадності, а суспільство буде поповнюватися невдахами, песимістами. 3.2.2. Установка вихователя Бачити гарне в людині завжди важко... Гарне в людині доводиться проектувати, і вихователь зобов’язаний це робити. Він зобов’язаний підходити до людини з оптимістичною гіпотезою, нехай навіть і з деяким ризиком помилитися. А. С. Макаренко Значну роль у формуванні (неформуванні) навченої безпорадності, а отже, і песимізму відіграє установка вихователя щодо дитини. Про це свідчить відкритий професором соціальної психології Гарвардського університету Р. Розенталем «Ефект Пігмаліона». Відкриття цього ефекту відбулося під час проведення експерименту над двома групами учнів, між якими не було істотних розходжень у здібностях і успіхах у навчанні. Однак одну групу представили вчителям як досить сильну і здібну. Таким чином, починаючи заняття, викладачі мали різні установки щодо цих, 34 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Витоки негативного мислення 35 власне кажучи, однакових груп. В результаті тільки з різницею в установках уже через кілька місяців група, що характеризувалася як здібна і сильна, значно поліпшила свої показники й обігнала в успіхах своїх товаришів з контрольної групи. Ефект Пігмаліона був відкритий і відносно підлітків, і дорослих й виявляється у різних видах діяльності. Вихователі, на думку Р. Розенталя, створюють у себе певні установки щодо певних груп учнів і поводяться так, щоб ці прогнози здійснилися. І якщо установка позитивна — вирощується оптиміст, а якщо негативна, то вона постійно підточує впевненість дитини у собі, формує безпорадність. На жаль, однак, остання (негативна установка) зустрічається у вихователів надто часто, що сильно шкодить процесу виховання дитини. Не вірити в дитину — означає зазіхати на неї, вбивати її. Це злочин. Але не багато хто з нас розуміє, що за свою віру в людину треба боротися, що ми відповідаємо за віру і невір’я і що ми зобов’язані неодмінно вірити в людину (мати позитивну установку), якою ми виховуємо. Звичайно, нам здається, начебто винна дитина — і тому в неї важко вірити. Усе навпаки! Ми не тому не віримо в дітей, що вони погані, а діти тому стають поганими (у тому числі й не вірять у себе), що ми в них не віримо. Маленькі діти не розуміють, у чому справа, підлітки кричать матерям: «Ти мене не розумієш, ти мені не віриш!». Мати задихається від обурення: «Не вірю? Так як же тобі вірити, якщо ти весь забрехався, на кожнім кроці обманюєш!». Але цей хлопчисько більше інших має потребу в довірі, й тільки вона його вилікує. Сто разів викриємо дитину в неправді — вона обдурить двісті разів! Один раз повіримо їй, незважаючи на явну неправду — ну хоч прикинемося, що повіримо! — в інший раз (чи в десятий) їй нарешті стане соромно обманювати. У нашій свідомості живе схема, яку важко вбити: «провина — покарання — а то гірше буде». У нас одна реакція на провину: покарання, осуд, зауваження. Але ж на провини можна реагувати і вірою: я вірю, що вона випадкова, ця провина, я вірю в те, що ти гідна людина, я знаю, що усе буде добре. Це ж духовні процеси, тут усе не так, як за здоровим глуздом. Тихе слово діє сильніше голосного, а незроблене зауваження сильніше догани. Віра в дитину (навіть непомітна, неоголошена) діє на неї з величезною силою. І найменша недовіра, навіть якщо вона не висловлена, псує відносини. Дитина раптом стає зухвалою, без усякого приводу з нашої сторони. У чому справа? Але привід був. Ми подумали про дитину погано. І вона... це відчула. Віра в людину поліпшує людину! Тому, якщо батьки скаржаться на сина («Він такий і такий! Від чого це? Що мені робити?»), то відповідь завжди буде передбачувана: Ваш син такий, тому що ви здатні скаржитися на нього без міри — від одного цього діти псуються! Що робити? Ходіть і розповідайте, який ваш син гарний (хоч у чомусь), тобто змініть установку і він поступово теж зміниться. Для нашого виховання характерна установка на слухняну дитину (її слухняність), навіть на шкоду її ініціативі й самостійності. Обґрунтовується вона, як правило, інтересами самої дитини — як би вона не наробила помилок, не вдарилась і т. п. А реальним спонукальним мотивом батьків і вчителів часто буває власна зручність: гарна дитина — та, яка завдає мінімум занепокоєння. Як писав Я. Корчак: «Усе сучасне виховання спрямоване на те, щоб дитина була зручна, послідовно, крок за кроком прагне приспати, придушити, винищити усе, що є волею дитини, стійкістю її духу, силою її вимог. Ввічлива, слухняна, гарна, зручна, а і думки немає про те, що буде внутрішньо безвладною і життєво безпомічною». Здебільшого ми втомлені і роздратовані. Але діти ж позитивно впливають на нас — своїм існуванням, сміхом, витівками; нам залишається лише не боятися доброти і віри, не піддаватися страхам «коли б чого не сталось». Ми не можемо стати краще, ніж є, ми не можемо стати сильніше, ніж ми є, ми не можемо любити дитину більше, ніж ми її любимо, але ми можемо змінити погляд на дитину, своє уявлення про неї, образ дитини, і в нас поступово виробиться інше, нове, краще відношення до неї. Тут наш шанс. І він є єдиним, особливо для слабкого, нездатного, недосконалого вихователя. Щоранку звертайтеся до того кращого, що є у вас: «Мені послано дитину (учень, студент); це дорогий мій гість; я вдячний її за те, що вона є. Вона так само покликана до життя, як і я, це нас поєднує — ми є, ми живі люди. Вона такий же, як і я, вона — людина, і не майбутня людина, а сьогоднішня і тому вона інша, як і всі люди; я її приймаю як усяку людину. Я приймаю дитину... Я приймаю її, я охороняю її дитинство, я розумію, терплю, прощаю. Я не застосовую до неї силу, не гнічу її своєю силою, тому що я її люблю». Таке навіювання приведе до того, що у вас зміниться установка стосовно дитини, а отже через якийсь час (майте терпіння!) і ваша дитина. Виходить, щоб змінити поведінку дитини (учня, студента), ви можете лише одне: впливати не на її поведінку, а на її Я-концепцію, що поступово складається у свідомості дитини, стає основою її уявлення про себе і її дії. Поведінка дитини — знак, сигнал, за яким ми можемо судити, чи правильно йде виховання. Але, очевидно, що для одержання гарних звісток ми повинні діяти не на сигнал (поведінку), а на саме джерело звісток, на Я-концепцію, своєю установкою, своїм відношенням до дитини. Нагадаємо, що писав лермонтовський Печорін у щоденнику: «...Така була моя доля із самого дитинства. Усі читали на моєму обличчі ознаки негативних властивостей, яких не було; але їх припускали — і вони народилися. Я був скромний — мене обвинувачували в лукавстві: я став потайливий. Я глибоко почував добро і зло; ніхто мене не пестив, усі 36 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Витоки негативного мислення 37 мене ображали; я став злопам’ятний; я був похмурий — інші діти веселі і балакучі; я почував себе вище їх — мене ставили нижче. Я зробився заздрісним. Я був готовий любити увесь світ — мене ніхто не зрозумів — і я вивчився ненавидіти. Моя безбарвна молодість протікала в боротьбі із собою і світлом; кращі почуття мої, боячись глузування, я ховав вглибині серця; вони там і вмерли. Я говорив правду — мені не вірили: я почав обманювати...». Приголомшлива драма! Вона часто відбувається на наших очах. Нам здається, начебто ми бачимо в дитині негативні властивості, а насправді ці властивості народжуються саме від того, що ми бачимо їх. Нічого поганого про дитину — ні в очі, ні поза очі! Говорячи погане в очі дитині, ми не приносимо їй користі. Говорячи погане про дитину поза очі, ми зміцнюємося у своєму поганому уявленні про неї і тим завдаємо шкоди дитині. Вихователь — песиміст? Це його особиста справа. Життя представляє широке поле для песимізму. Але він НЕ МАЄ ПРАВА БУТИ ПЕСИМІСТОМ СТОСОВНО ДИТИНИ. Наша дитина погана не тому, що вона погана, а тому, що ми бачимо її поганою. І чим гірше вона у наших очах (чим негативніша наша установка), тим гірше вона у власних, тим гірше вона поводиться. У нас поганий зір, а розплачується за це дитина. Заборонимо собі гніватись на дитину хоч тиждень, і якщо вистачить витримки, ми з подивом побачимо, наскільки м’якшим, добрішим, слухнянішим, веселішим, впевненішим у собі стане ваш син. Це здасться дивом, але дива немає — просто ви на тиждень зійшли з помилкового шляху виховання і стали на щирий, і ефект не сповільнив позначитися. Ми тільки на тиждень підтримали честь і гідність дитини, охороняли честь у її очах — і дитина підвелася. Знаючи вплив установок на формування людини, педагоги-гуманісти надають їм великого значення. Цікаво, які установки вони використовують у навчально-виховному процесі. Звичайно ж, тільки позитивні й оптимістичні. Приміром, для відомого багатьом педагога-новатора В. Ф. Шаталова характерна така установка, як довіра до учнів, демократизм відносин, віра, що кожен учень може успішно учитися. Цю установку Шаталов постійно трансформує в конкретні дії, відносини, що приводять до істотних позитивних змін у школярах. Вони починають більше вірити в себе, у свої сили і досягають високих успіхів у навчанні й саморозвитку, вони майже усі стають щасливими, оптимістичними. Дуже цікаву і вкрай необхідну для сьогоднішньої школи систему установок пропонує відомий вчений і педагог, великий гуманіст Ш. О. Амонашвілі. Розглянемо їх. Основні установки вчителя гуманного педагогічного процесу Закони вчителя Розуміти дитину Любити дитину Заповнюватися оптимізмом до дитини Керівні принципи вчителя Олюднювання середовища навколо дитини Повага особистості дитини Терпіння у становленні дитини Заповіді учителя Вірити в безмежність дитини Вірити у свої педагогічні здібності Вірити в силу гуманного підходу до дитини Опори в дитині Прагнення до розвитку Прагнення до дорослішання Прагнення до волі Особистісні якості вчителя Доброта Відвертість і щирість Відданість Звичайно ж використання цих установок як своєрідної педагогічної філософії батьками, вчителями запобігатиме формуванню навченої безпорадності, песимізму в дітях. Знаходячись в умовах дії таких установок тривалий час, дитина стає справжньою ОСОБИСТІСТЮ, ОПТИМІСТОМ. Початок цьому шляху покладено гуманістичною педагогікою і його повинні пройти всі ми разом, щоб побудувати суспільство УДАЧНИКІВ. 3.2.3. Негативне навіювання Якби всі люди з дитинства могли осягати таємницю навіювання, то вони, напевно, стали б досконалими істотами... Можливо, більше ніж людьми. В. Леві Коли ви плакали, ще не пам’ятаючи себе, і вас брали на руки, заспокоювали, гойдали, заколисували — це було навіювання; коли лякалися чийогось голосу чи сердитого обличчя; коли сміялися з того, що навкруги було весело і вас розважали — це було навіювання; коли наслідували кому і чому завгодно, не помічаючи цього, або навмисне намагаючись, тому що вам це подобалося — це було навіювання; коли дізналися своє ім’я і простодушно повірили, що воно і ви — це те саме, коли зрозуміли, що не можна багато чого робити, багато чого зачіпати; коли почали розуміти слова і вірити словам; коли почали слухатися дорослих... коли грали з однолітками... коли слухали музику і дивилися телевізор... — це було навіювання. Сугестивність (здатність до навіювання) — ворота душі: відкритість іншому, здатність вірити. 38 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Витоки негативного мислення 39 Настільки очевидна і безмежна дитяча сугестивність зберігається й у дорослого, але зазнає складних змін, переходить на нові рівні. І лікарське навіювання, і гіпноз можливі лише тому, що в кожному все життя продовжує жити, страждати і сподіватися дитя, що навіюється. Сугестивність пов’язує і погоджує новоприбулу істоту з навколишніми, робить дитину людиною свого місця і свого часу. Усім, що нами засвоєно, ми зобов’язані їй. Сугестивністю людина починається. І дуже небезпечно, коли в житті дитини мається негативне навіювання (на жаль, його надмірно багато відчуває дитина на собі). Згадаймо, як часто ми навіюємо (говоримо) дитині: нічого не можеш, не розумієш, ледар, безглуздий і т. д. Постійна батьківська сверблячка. МИ РИЗИКУЄМО ЗЛАМАТИ ОСОБИСТІСТЬ, ВІРУ В СВОЇ СИЛИ І ПОСІЯТИ БЕЗПОРАДНІСТЬ. Ми навіюємо дитині, що вона гідна, здатна, розумна людина, у неї самої з’являється прагнення жити гідно. Навіюємо, що вона розумна, вона і стає розумнішою. Адже собаці щохвилини повторюють: «Гарний пес, гарний!». Чому ж ми дітям все дорікаємо та докоряємо? Сухомлинський писав: «Ніякий вихователь не може затвердити в душі дитини гарне, якщо сама дитина не прагне до цього» — перша думка, перший крок. І слідом другий: «Але це прагнення є тільки там, де колектив і вихователь бачать у дитині насамперед гарне». Важка дитина? Неслухняна? Не вірить у свої сили? Не піддається? Ось єдиний спосіб виправити її: треба побачити її гарною (змінити свою колишню негативну установку), передати їй всіма доступними способами це позитивне бачення (вселити) і дочекатися, поки вона сама не стане прагнути до гарного. Тоді вона зміниться на краще. Нам здається важливим довести дитині, що вона усе робить не так: не туди пішла, не те взяла, не так їсть, не так, не так... Нам здається, начебто ми вкладаємо їй свій розум, а насправді ми руйнуємо її здатність думати і вірити в себе. Якщо дитина прийме всі ці «не так» (негативне навіювання), вона буде зім’ятою, зруйнованою, пригніченою, її розум завмре. Але вона рятується. Вона закривається від нас. І всі слова — як «горох об стінку». Припустимо, ми праві, і наші докори справедливі. В інших діти як діти, а наша робить усе не так. Але ми ж хочемо, щоб вона робила «так»! У нас немає іншої мети? Виходить, у нас немає й іншого засобу, крім одного: перемінити тон і сказати: «Ти молодець, намагайся ще». Дитина п’є ці слова, як бальзам, вони необхідні їй для підтримки сил, віри в себе. Тепер ми її союзники, і ми можемо не кваплячись домогтися від неї усього, що нам потрібно. Але сугестивністю людина лише починається. У нас закладене і споконвічне її заперечення — самість, природна самобутність. Розвиваючись разом з нами, сугестивність робиться всевибірною, починає себе стримувати, спростовувати, починає усвідомлюватися і — якщо тільки розвиток не зупиняється — переходить у керовану самосугестивність. Тільки так виникає істота мисляча і здатна до самовдосконалення — істота творча — людина духовна. Щодня, якщо не щохвилини, ми бачимо, як дитина пручається нашим навіюванням. Дитина починає поки ще неусвідомлено вчитися затверджувати свою волю й усвідомлювати своє «Я». Кидає свій перший виклик долі, світу, самій собі. Вона стає індивідуальністю. І це добре. І в цей час невпевнені чи занадто впевнені вихователі, не розуміючи, що відбувається, можуть накоїти лих. Починають «переламувати», серйозно карати. ОБЕРЕЖНО! ВИ РИЗИКУЄТЕ ЗЛАМАТИ ОСОБИСТІСТЬ! Крім того, слабшає дія нашого навіювання (і це теж добре, тому що ми багато навіюємо негативного) через «ефект дистанції», суть якого виражається старим прислів’ям «Немає пророка на своїй батьківщині». Захист від того, що навіюють, від впливу найближчого оточення (у першу чергу батьківського) наростає з роками. Батьки в розпачі стоять перед наглухо замкненими воротами, а душа дитини шукає, кому відкритися. Завжди шукає. І не дивлячись на постійні й інтенсивні навіювання, зустрічається багато людей, маленьких і великих, котрі не вітаються, не займаються спортом, не чистять зуби, не одружуються і т. д. і т. п. — ТІЛЬКИ ТОМУ, ЩО ЇХ ДО ЦЬОГО ПРИМУШУВАЛИ. І приблизно стільки ж тих, котрі набули небажаних звичок ТІЛЬКИ ТОМУ, ЩО ЇМ НАВІЮВАЛИ НЕ РОБИТИ ЦЬОГО. Чи завжди так? Ні, не завжди, але надто часто, щоб це можна було вважати випадковістю. Спробуємо розібратися. Ви переконані — я переконаний — ми переконані (маємо установки), ми твердо знаємо, немає ніяких сумнівів у тім, що нашій дитині ТРЕБА (підставте будь-яку дію, навичку, звичку, стан, прагнення, мету, програму). МИ ЗОВСІМ ПРАВІ. І ось ми починаємо: наказувати, вимагати, домагатися, а також: радити, підказувати, висловлювати свої думки, побажання і пропозиції, а також: гарчати, скрипіти, нудити, зудіти, «капати на мозок», пиляти, «мотати душу» — тобто, НАВІЮВАТИ. З тим чи іншим забарвленням й інтенсивністю, з тими чи іншими нюансами, але навіювати. З тим ступенем наївності, при якій САМ АКТ НАВІЮВАННЯ НЕ ПОМІЧЕНИМ НЕ ЗАЛИШАЄТЬСЯ. Ви чекаєте пояснень, чому ж нічого не виходить (як горох об стінку) чи виходить навпаки. На те є щонайменше три основних причини. По-перше, сам акт навіювання, нехай навіть у найделікатнішій формі. Дитина не знає слова «навіювання», але її підсвідомість моментально розкручує, у чому отут справа. Моментально і дуже рано, а саме з першого ж поміченого повторення слова, інтонації, жесту, виразу очей... «Ага, від мене щось потрібно, від мене знову щось потрібно...». Спрацьовує антисугестивність. Особливо, якщо це відбувається в один із періодів 40 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Витоки негативного мислення 41 упертості, коли формується самість дитини і коли і наша виховательська наївність, і дії досягають свого апогею. По-друге, те, що навіювання робимо саме ми — саме ви — саме я. Нікуди не дінетеся: для своєї дитини ви є за посадою тим, хто є головним у навіюванні. Більш ніж імовірно, що саме на вас у неї вже виробилася загострена антисугестивність (ефект дистанції), родинна алергія. Зовсім не обов’язково у виді відкритого опору. Ні, з усім погоджується, розуміє, чесно намагається і... чесно забуває, чесно зривається, чесно переборює нудоту... Нарешті, найважливіше: ЯК ми навіюємо. Контекст — прихований зміст. З пісні, як добре відомо, слів не викинеш, а музику тим паче. Ми наївно переконані, що слова, які проговорюються дитині, сприймаються нею у значенні, що вони мають для нашої свідомості. Але ми не чуємо ні пісень своєї підсвідомості, ні тієї музики, далеко не завжди солодкозвучної, на яку перетворить усе це підсвідомість сприймаючого (дитини). Ось вона, ця «прекрасна» музика. Послухаємо її: «Ой, який ти слабкий і незрілий, який же ти малий і дурний! Ох, який же ти ледачий і неакуратний, забудькуватий, необов’язковий, безвідповідальний і непорядний! Ой, нічого ти собою не представляєш, нічого не вмієш! До повноцінної людини тобі ще так далеко! Гей, ти залежний від мене, у тебе не може бути своєї думки і своїх рішень, я тобою керую, безвладна ти скотинко!». Звичайно ж, майже кожен батько (вихователь) скаже: «Що за дурниця, що за нісенітниця? Нічого подібного немає й у думках!». Правильно, нічого подібного. (Припустимо, що нічого подібного). Але ТАК ВИХОДИТЬ при нашому безваріантному, вдовблюючому і повному негативізму поводженні. ТАК ВИХОДИТЬ, коли ми не слухаємо себе слухом іншого, не дивимося його очима, не почуваємо його почуттями... Як би не розрізнялися наші «педагогічні гени», в одному ми схожі. Одну схему виховання усі тримають на думці: «Я великий, дитина — маленька. Я знаю як жити. Вона не знає. Я її веду. Я зроблю з неї людину». Однак у житті вона ЧОМУСЬ не йде, пручається. Не розуміє, нерозумна, що я її веду для її ж користі. У прекрасній схемі «я веду — вона йде» є один слабкий елемент, а саме: дитина. Вона заважає! А ми не можемо терпіти цього і... починається «музика». Так найнеобхідніше і найвище, і найпрекрасніше — ми пов’язуємо для дитини буквально з пеклом: з почуттям власної неповноцінності і провини, із тривогою і злістю, з нудьгою і нелюбов’ю. Так у зародку вбиваємо і пристрасть до істини, і потребу в самовдосконаленні, заганяємо дитину в БЕЗПОРАДНІСТЬ. Але як же навіювати, щоб навіювання мало більш результативну дію? Давати собі час. Чи не здається, що ми поводимося з дитиною як саморозрядний автомат, не даючи собі часу не те, що подумати, а просто побачити, що відбувається. Навчимося витримувати паузи: орієнтація, а потім реакція. «Краще нічого не сказати, ніж сказати нічого». Діти не поважають метушливість. Давати їй час. «Давай швидше!», «Ну що ж ти застряг!», «Знову возишся!», «А ну, бігом за уроки, зараз же!». Приблизно кожен другий із дітей з тих чи інших причин не справляється з темпами, необхідними з боку дорослих, і приблизно кожен десятий явно марудніше інших. Це може бути пов’язано і з якоюсь хворобою чи затримкою розвитку; але, як правило, це діти цілком здорові, і більше того, часто дуже обдаровані. Таким телепнем, незграбним недотепою був і маленький Пушкін, і маленький Ейнштейн. «Тиха вода глибока». Їм потрібно бути повільними: у свій час наздоженуть і переженуть. Дитина — не автомат. Якщо необхідність змушує до неповільності, твердо і рішуче, але обов’язково весело і життєрадісно наказуйте! Якщо, як часто буває, починає пручатися і сперечатися, торгуватися («Ну зараз... ну ще трошки...»), не вступайте в суперечку, повторіть наказ більш владно чи застосуйте м’яке фізичне насильство: обійміть і поведіть. Такі ситуації повторюються щодня, чи не так? Є, отже, можливість поекспериментувати. Не навіювати негативне. «Ти нічого не вмієш», «Застудишся, занедужаєш», «Це в тебе ніколи не вийде» і т. д. і т. п. Важко потім звільнити дитину чи колишню дитину від руйнівного впливу таких ось турботливих застережень. Ми прирікаємо дитину на безпорадність. Навіть якщо відразу забудеться, негативне навіювання зробить свою справу. Страх, жах, непевність прокинуться іншим часом, в іншому місці. Тому, будь ласка, не чіпляйтесь, як кліщ у її страхи, неуспішність, погане поводження, кепську звичку, хворобу, проблему. Навіювати позитивне. Навіщо, ви думаєте, приходять пацієнти в психотерапевтичний кабінет? Щоб лікуватися від заїкань, безсоння, депресій, занепокоєння, непевності в собі, комплексів? Так, але от головне: всі вони приходять потім, щоб знову довідатися, що вони — діти, і що НЕЗВАЖАЮЧИ НІ НА ЩО вони — гарні діти, і НЕЗВАЖАЮЧИ НІ НА ЧТО жити можна, і жити добре. Ось і все. Так просто. І це головне. І ось цього простого і головного потребує щодня кожна дитина. Цього простого і головного чекає від нас щодня, як від Бога, НЕЗВАЖАЮЧИ НІ НА ЩО. Тому приймемо до посібника закон: КОЖЕН ДЕНЬ З ДИТИНОЮ ПОЧИНАТИ РАДІСТЮ, ЗАКІНЧУВАТИ МИРОМ. Будьте впевнені. Одне з протиріч — щоденне, щохвилинне. Так, життя неймовірно складне; так я знаю, що нічого не знаю, впевнений, що ні в чому не впевнений. А без впевненості у своїй правоті — не прожити і дня. І не виховати: не спрацює жодне навіювання. Зрозуміймо точно: йдеться не про якусь маску впевненості, не про гру у впевненість. Якщо вже на те пішло, необхідно вміти грати саме непевність, а це без упевненості ніяк неможливо! 42 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Витоки негативного мислення 43 Не зайве мати на увазі, що приблизно 70 % того, що говориться дитині, і 50 % того, що робиться, може взагалі не говоритися, не робитися: наша тривожність робить надлишок в усьому, крім розуму. Віддамо ж ці відсотки своєї непевності, як прибутковий податок, але все інше повинно робитися і говоритися ВПЕВНЕНО. Нехай неправильно — дамо собі право і на помилки. Усвідомлюймо це своє право як довіру розуму і душі дитини, як впевненість у ній. Давати відпочинок від навіювань, у будь-якому разі від одноманітних, а тим більше від неприпустимих негативних навіювань. Уявимо, що з нами буде, якщо 37 разів на добу до нас стануть звертатися в наказовому тоні, 42 рази — в застережному і 50 — в обвинувачувальному? Цифри не перебільшені: такі вони у середньому в батьків, діти яких мають найбільші шанси придбати навчену безпорадність. Дитині потрібен відпочинок не тільки від наказів, розпоряджень, домовленостей, похвал, осуджень, потрібен відпочинок і від будь-яких впливів і звертань, потрібно час від часу розпоряджатися собою цілком — потрібна, з рештою, своя частка волі. Без неї спиратиме дух. «Поступово все менше свистіть і командуйте» — таку пораду дають дресирувальникам службових собак, що працюють із щенятами. Будемо пам’ятати про СУГЕСТИВНІСТЬ і не будемо робити одну з найзвичайнісіньких, найбезглуздіших і найтрагічніших помилок. Лаючи дитину (як і дорослого), тобто більш ніж рішуче і переконливо стверджуючи, що вона — ледар, боягуз, нетяма, ідіот, негідник, — ми це НАВІЮЄМО. Дитина вірить. Адже говорять для того, щоб повірила, хіба не так? Слова для дитини значать лише те, що значать. Будь-яке твердження сприймається однозначно: ніякого переносного значення. Доросла гра «Розумій навпаки» засвоюється не відразу, а підсвідомістю ніколи не засвоюється. Оцінюючи — навіюємо самооцінку. Якщо — Нічого з тебе ніколи не вийде! Ти непоправний! Ненормальний! Справжнісінький зрадник! Тобі одна дорога (у в’язницю, під тин, на панель, у лікарню, до чортової матері)! — то не дивуйтеся, якщо так воно і виявиться. Адже це справжнісіньке ПРЯМЕ НАВІЮВАННЯ, і воно діє. І навіть через роки, здається, геть-чисто забуте — ти мене не любиш, ти навмисно наді мною знущаєшся, ти хочеш, щоб я збожеволіла, ти хочеш моєї смерті — якщо повторити раз, другий, третій... Не хоче вірити! Душа рухлива, життєрадісна! Але вже посіяні насіння внутрішнього розладу. Уже надломленість у найтендітнішій основі — в оточенні своєї гідності, свого права жити, бути собою, свій безпорадності в цьому світі. 3.2.4. Інші недоліки у вихованні Одним з істотних недоліків, що призводять до формування навченої безпорадності, є також гіперпіклування батьків. Вона позбавляє дитину самостійності, активності, випереджає будь-яке її бажання. Живучи з оглядкою на старших, дитина росте безпомічною, невпевненою, боязкою, полохливою, сором’язливою. На небезпеку такого підходу вказував Я. Корчак: «Зі страху як би смерть не відняла у нас дитину, ми віднімаємо дитину в життя. Не бажаючи, щоб вона вмерла, не даємо їй жити». Справа в тому, що вже в ранньому дитинстві в дитини існують дві системи, одна з яких забезпечує безпеку організму (інстинкт самозбереження), а інша — активну творчу пізнавальну діяльність. Ці системи у певній мірі антагоністичні: надлишкова діяльність однієї з них придушує іншу. На жаль, у наших традиціях виховання — максимальна турбота про безпеку дітей (гіперопіка), це неминуче пов’язано з розвитком у них сильного інстинкту самозбереження. Чи не тут джерела низької пізнавальної активності, інтересу до знань і, звичайно ж, наступної безпорадності. Інший недолік полягає в тому, як ми «розвиваємо» допитливість дитини. Про неї дуже точно пише В. Писарєв: «Період живої допитливості продовжується звичайно недовго; дорослі здебільшого відповідають на запитання дитини так нерозумно, що дитині набридає нас запитувати. Їй доводиться думати одне з двох: чи те, що на її запитання зовсім не існує задовільної відповіді, чи те, що оточуючі її дорослі не розуміють безглуздості своїх відповідей. У першому випадку вона миритися з незнанням, і допитливість її засинає, у другому випадку вона шукає, як шукав Ломоносов. Звичайно, другий випадок набагато рідше першого». Діти живі, гучні, що цікавляться життям і його загадками, часто нас стомлюють; їхні питання і подив, відкриття і спроби часто з невдалим результатом — мучать. Рідше ми — порадники, учителі, утішники, частіше — суворі судді. Негайний вирок і кара дає один результат: прояв нудьги і бунту буде рідше, зате сильніше і завзятіше. Отже, підсилити нагляд, перебороти опір, застрахувати себе від несподіванок. Так котиться вихователь по похилій площині: • зневажає, не довіряє, підозрює, стежить, ловить, корить, звинувачує і карає; • все частіше забороняє і нещадно примушує, не хоче бачити старань дитини краще вивчити, написати і т. п. «Рідкісна блакить прощень, часті багрянці гніву і обурення»,— говорив з цього приводу Я. Корчак. Істотно впливає на зародження безпорадності в дитині й відома всім наша авторитарність («роби як я сказав», «я завжди знаю, що говорю», «виконуй усі мої вимоги», «я завжди правий» і т. д.). Чому, незважаючи на свої явні недоліки, особливо у вихованні дітей, вона існує? Тут кілька причин. 44 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Витоки негативного мислення 45 Традиція. Так поводилися раніше з нами. Авторитарність у родині повторює командно-адміністративну систему, в якій ми прожили усе своє життя. Батько несвідомо зганяє на дітях свої дорослі неприємності, роздратування, пам’ятаючи однак (уже не несвідомо), що це для нього пройде безкарно. Низький рівень педагогічної культури: переконання, що сила і насильство — найголовніше. Авторитарні методи виховання приводять відносини батька і дитини до замкнутого кола, де ворожість наштовхується на ворожість, причому внутрішній світ дитини стає осередком обурення і прихованих образ. І ще один недолік: ми часто більше песимісти, ніж оптимісти. А антени дітей налаштовані на те, як їхні батьки тлумачать причини своїх удач чи поразок. І не випадково саме «Чому?» є одним із перших і найбільше часто повторюваних питань, які задають ваші діти. Якщо батьки (вчителі) втрачають терпіння і перестають відповідати на нескінченні «чому» (на жаль, це відбувається досить часто), діти знаходять відповіді іншим шляхом. Вони починають уважно вслухуватися в те, як ви мимоволі пояснюєте, як усе відбувається. Ваші діти ловлять кожне слово з ваших пояснень. Те, як батько (вчитель) говорив вам про світ, у ваше перебування дитиною, накладає помітний відбиток на ваше подальше життя. Тому, якщо в дитини батьки (особливо мати, з нею дитина більше спілкується) — оптимісти, це прекрасно; але лихо, якщо в дитини батьки (особливо мати) — песимісти. В останньому випадку насіння песимізму потрапляє до дитини, можна сказати, «з молоком матері». Безпорадність дитини ми часто, не усвідомлюючи цього буквально, культивуємо тому що хочемо почувати себе могутніми, мудрими, всезнаючими. На улюблених дітях зрощуємо власну самоповагу. Про такі речі не прийнято говорити, але вони існують, і про них потрібно пам’ятати і запобігати своїй «величі». Крім того, формуванню навченої безпорадності сприяють також батьки, які нерідко вимагають, щоб до занять улюбленою справою була виправлена успішність. У ряді випадків така заборона має стимулюючий характер і дійсно спонукає дитину налягти на навчання. Але буває так частіше в тих випадках, коли справа з навчанням ще не дуже запущена і безпорадність ще не вироблена. Якщо ж вона вже сформувалася, то має тенденцію поширюватися на всі види діяльності й вбиває будь-які захоплення. Тому, якщо у вашої дитини є хоч яка-небудь галузь жвавих інтересів, на які це не поширюється, то її треба НЕ ПРИДУШУВАТИ, а всіляко заохочувати і підтримувати: це та ниточка, за яку можна витягнути людину до активного життя. Крім того, увага до проблем, що хвилюють дитину чи підлітка, створює в нього таке необхідне йому відчуття розуміння і сприяє його довірі до старшого, але ж виховання і навчання мають шанси на успіх тільки при довірі. Тому якщо у вашої дитини погані справи в школі, НЕ ЛАЙТЕ ЇЇ, А ЗРОЗУМІЙТЕ І ДОПОМОЖІТЬ ЇЙ і ніколи НЕ РВІТЬ ОСТАННЮ НИТКУ. На цьому закінчимо розгляд основних джерел навченої безпорадності в процесі виховання. До них відносяться: • незадоволення базових потреб людини; • негативні установки вихователя; • негативне навіювання; • гіперпіклування; • придушення допитливості дитини; • авторитарність вихователів; • песимізм батьків. Запобігши їхньому негативному впливу (ще краще появі), ми зможемо виховати дитину, що вірить у себе, життя, тобто ОПТИМІСТА. 3.3. ВИТОКИ ФОРМУВАННЯ НАВЧЕНОЇ БЕЗПОРАДНОСТІ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ Мистецтво навчання — це мистецтво будити в юних душах допитливість і потім задовольняти її... А. Франс Усі ми починаємо вчитися з колиски і продовжуємо до кінця життя. Уже в перші роки життя, ще до того, як її пошлють у школу, дитина знає про світ надзвичайно багато. З безпомічної дитини вона перетворюється на досить обізнану істоту вже до моменту приходу до школи. Вона має у своєму розпорядженні відомий набір відомостей про навколишній світ і, як правило, почуває себе досить до нього пристосованим. У якому б середовищі вона не росла, вона з оптимізмом дивиться у майбутнє. Чому до приходу в школу дитина почувала смак успіху і відрізнялася оптимізмом? Успіх супроводжував її тому, що вона самостійно, спираючись на свій розум, справлялася з важливими для неї проблемами; оптимістом же вона була тому, що життя її не було позбавлене задоволень, що відповідають її віку. Вона все більше усвідомлювала, що хоч у житті і зустрічаються труднощі, їх можна перебороти, причому в основному успішно. Однак головне полягає в тому що, навіть якщо їй щось не вдавалося, ніхто не вважав її цілком невдахою (хоча дозу негативного навіювання все-таки одержувала): так чи інакше, суворо чи ласкаво її учили, як у тому чи іншому випадку варто поводитись. І навіть якщо батьки не завжди могли пояснити, чому поводитися треба саме так, майже всі їхні вимоги здавалися їй розумними. Зрештою, у неї завжди залишалися шанси на успіх — адже ніхто (майже ніхто) не вимагав результатів у жорстко встановлений термін, наприклад, протягом чверті чи навчального року. Свої розумові здібності вона використала за призначенням: вона думала. Безумовно, були сльози, роздратування, капризи, дурощі, часті 46 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Витоки негативного мислення 47 засмучення, але ніколи абсурдність поводження не становила способу життя (навіть якщо так здавалося її батькам). Далеко не всі діти пізнали гіркоту негод до моменту приходу до школи. Хоча в багатьох з них уже були кинуті (у процесі виховання) насіння безпорадності, песимізму, рідко хто з них приходить до школи з клеймом невдахи. Школа, і тільки школа, остаточно навішує на дитину цей ярлик. Спочатку більшість дітей інтуїтивно усвідомлюють себе повноцінними особистостями незалежно від того, у якій родині ростуть і яке їхнє безпосереднє оточення. Вони сподіваються домогтися визнання в школі з наївною вірою, властивою їхньому юному віку, розраховують заслужити любов і повагу з боку вчителів і однокласників. Катастрофа цього світлого дитячого оптимізму — мабуть, найсерйозніша проблема перших років навчання дитини. Яким би не було дитинство дитини, вона, як правило, приходить у школу сповнена бажання учитися, у неї «горять очі» від цікавості. Але проходить якийсь час, і цей могутній заряд для розвитку і становлення дитини (інтерес і цікавість) зникає. Якщо діти втрачають інтерес до навчання, яким вони відрізнялися до приходу в школу, звичайно ж ми можемо звинувачувати в цьому родину, соціальне оточення, але набагато правильніше шукати пояснення цьому в самій школі. Якщо школа не справляється зі своїми завданнями, не треба перекладати провину за це на те середовище, у якому дитина росте, треба удосконалювати школу. Може, комусь здається досить негативною (і навіть перекрученою) наведена оцінка стану навчання в школі. Однак статистика підтверджує саме таку оцінку: близько 40 % школярів заявляють про своє небажання відвідувати школу; половина учнів не задоволена рівнем одержуваних у школі знань; з кожних десяти школярів лише один визнає, що має в особі вчителя старшого друга і порадника; більше половини вчителів наявні недоліки в навчанні відносять до школярів; 61 % учнів висловлюються за своє право оцінювати роботу вчителів. Тільки 18 % педагогів згодні на це. Щоправда, це було наприкінці 80-х років і в колишньому СРСР. Однак за минулі десятиліття стан в освіті не на стільки покращився, щоб можна було говорити про суттєві зміни. Дитина, у якої все складається досить вдало у перші п’ять років життя, не сумнівається, що і далі усе буде в порядку. Шкільні педагоги знають, що впевненість ця може слабшати, але не зникнути протягом приблизно ще п’яти років, навіть якщо досвід навчання в школі не принесе задоволення. Проте якщо дитина щоразу потерпає від невдачі протягом перших п’яти років навчання, тобто від 6 до 11 років, до одинадцятирічного віку від її впевненості в собі не залишиться й сліду, мотивація зникне, і дитина звикнеться з невдачами. Тепер вона переконана у тому, що не здатна вирішувати проблеми, що стоять перед нею, спираючись на свої розумові здібності,— починає проявлятися набута в процесі навчання безпорадність. З’являється ще один невдаха. На жаль, школа як соціальний інститут багато в чому продовжує залишатися для дитини свого роду «холодним будинком», оскільки в шкільній практиці вчитель занадто часто стоїть над дитиною (а не з нею), не входячи до емоційного контакту, їй не вистачає доброзичливості, любові й особистої зацікавленості. Може проблема невдах не мала б настільки згубних наслідків для суспільства, та біда в тому, що їх стає усе більше й більше. Цим невдахам, від яких дуже часто відвертається школа і які стають важким тягарем для суспільства, рідко можуть допомогти працівники спеціальних служб, психологи і психіатри. Переконані у своїй приреченості, безпорадності, багато хто з них скоряються долі, але іноді повстають проти системи, що, як вони вважають, відмовила їм у шансах на соціальний успіх і щасливе життя. Щоб запобігти появі невдах, потрібно ж, звичайно, змінити саму «екологію школи», щоб ті, для кого вона власне призначається, не почували себе в ній «зайвими людьми», перетворюючись на інертну масу невмотивованих, безпомічних, байдужих до навчання дітей і підлітків, яких лінощі, нудьга, неприйняття з боку дорослих і фізична енергія, що б’є через край, тягнуть у безвихідь асоціального поводження. Чи можна запобігти формуванню школою навченої безпорадності і невдах? Звичайно. Для цього нижче зупинимося саме на джерелах її появи в процесі навчання, у контексті відповідей (аналізу) на вічні запитання, що стоять перед школою: «Хто вчить?», «Чому вчить?», «Як учить?». 3.3.1. Викладачі Якщо вчитель поєднує в собі любов до справи і до учнів, він — чудовий учитель. Л. Толстой Поза всяким сумнівом дуже велику роль у придбанні (непридбанні) навченої безпорадності має педагог, його майстерність, особистісні якості, його педагогічна філософія, використовувані технології навчання. Незалежно від того, з якої причини погіршується успішність у школяра, позиція викладача відіграє вирішальну роль у подоланні цього відставання. На жаль, нерідко негативні оцінки вчителя убивають у школярів інтерес до навчання і... викликають наступні негативні оцінки, заганяючи тим самим останнього в глухий кут. У результаті досить швидко розвивається навчена безпорадність. Особливо шкідливу дію робить співставлення такого учня з його однокласниками, а також відношення вчителя до нього як до безнадійно відстаючого. Ті вчителі, що дозволяють собі репліки типу «Ти все одно ніколи не навчишся» чи «Ти в мене ніколи не будеш мати гарних оцінок», своїми руками вганяють учня у навчену безпорадність. І навіть якщо таке відношення не декларується, воно звичайно яскраво виявляється у самому стилі звертання до учнів. Для дитини чи підлітка, настільки залежного у своїй самооцінці від думки навколишніх, особливо тих, кого він поважає, такого відношення може бути досить для остаточної втрати віри в себе і формування негативної Я-концепції. 48 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Витоки негативного мислення 49 Необхідно мати на увазі, що для учня несуттєво, чи висуваються йому докори в недостатній кмітливості чи лінощах, у поганому засвоєнні матеріалу чи невмінні зосередитися. Ця звичайна обставина упускається із виду, і передбачається, що такі риси, як лінощі і нездатність зосередити свою увагу на навчанні цілком піддаються самоконтролю, а тому потрібно різноманітними покараннями змусити учня боротися з цими недоліками. Однак дефект волі, що лежить в основі лінощів і невміння сконцентруватися на матеріалі, може сприйматися як постійно діючий і непереборний фактор, і кожен новий неуспіх тільки зміцнює цю установку. До того ж тут відбувається, можна сказати, взаємне навчання безпорадності, тому що погані відповіді учня, всупереч усім способам покарання, які використовує вчитель, викликають в останнього відчуття свого безсилля і тим самим загострюють приховане роздратування на учня і на ситуацію в цілому. Це нерідко приводить до ще більш вираженої демонстрації і прикрощів. В учня ж навчена безпорадність виявляється багато в чому: знижується інтерес до навчання, не помічаються власні успіхи, навіть якщо вони іноді досягаються, наростає емоційне напруження. Істотним у формуванні (неформуванні) навченої безпорадності є розуміння викладачами самої природи навчання. Справа в тому, що і зараз як у вітчизняній, так і в закордонній педагогіці йдуть дебати з цього фундаментального питання освіти. Однак уже півстоліття тому відомий американський психолог Джон Дьюї дуже чітко сформулював суть найбільш принципової теоретичної позиції в питанні про природу навчання. Він писав: «Вся історія педагогічної думки характеризується боротьбою двох ідей — ідеї про те, що навчання — це розвиток, який іде зсередини, що воно засновано на природних здібностях і ідеї про те, що навчання — це формування, яке йде ззовні і являє собою процес подолання природних здібностей і заміщення їх під зовнішнім тиском навичками». У залежності від того чи іншого рішення про природу навчання залежить реальна масова практика, залежать ті конкретні дії, що повинні, зокрема, вирішити проблему, пов’язану із втратою інтересу до навчання в школярів. І якщо акцент буде зроблений на ототожненні навчання і формування, то швидше за все цією дією стане більш жорсткий контроль і вимоги з боку викладачів. На жаль, однак саме такий підхід (авторитарний підхід) притаманний багатьом викладачам. У чому ж виявляються основні особливості авторитарної педагогіки? Насамперед у тому, що теорія і практика її апріорно припускає, що без насильства не можна залучити учнів до занять. У ній також відсутня повага, така необхідна для дитини. Адже однією із основних умов становлення особистості є серйозне відношення до самої себе як до людини із самого раннього віку, а це неможливо без серйозного і поважного відношення з боку значимих для нього дорослих (батьків і вчителів). Коли хлопчики, з яких потім виросли видатні поети, учені і суспільні діячі, з’їхалися в Царськосільський ліцей, вони знали про надії, що покладалися на них учителями, і повсякденно відчували ці надії, серйозне і поважне відношення до себе. Це в чималому ступені сприяло їх швидкому і повноцінному духовному дозріванню і, найголовніше, придбанню віри в себе. А до якого стилю спілкування готові багато викладачів сьогодні? Як правило, до командного. Школяр зобов’язаний учитися, він зобов’язаний слухатися — ось попередні умови такого спілкування. Навчальна діяльність школяра в умовах авторитарності більше за все приречена на слухання, виконання, повторення, відповідь. Педагогічний процес — суцільний диктат. Школярам диктується усе: і знання, і моральність, і оцінювання дійсності, і переконання; їм залишається тільки одне: пасивно (приречено) йти за вчителем. Однак вони не витримують такого диктату і починають пручатися, деякі втрачають бажання учитися і... навіть жити. Тим часом, у багатьох педагогів існує уявлення, що головне в їхній роботі — це те, що вони скажуть, розкажуть, оцінять і т. д., вони виходять з наївного уявлення, що їхні всі педагогічні дії прямо і безпосередньо проектуються в головах учнів, начебто перетікають від педагога до школяра. Однак це далеко не так. Згадаємо, як часто школярі на заняттях не слухають учителів, займаються сторонніми справами. В освітній автократичній системі учень розглядається не як самостійний суб’єкт, з яким ведеться діалог, а як реактивний пристрій, керований ззовні. Він стає об’єктом впливів, спадкоємцем знань і суспільних цінностей. Це нагадує магнітофонну плівку, на яку записуються і відтворюються довільні мелодії. У той же час ініціатива, пристрасть до пізнання, активність, творчість, вибір лінії життя, тобто майже все, завдяки чому ми стаємо людьми, виявляється відсунутим на задній план або взагалі ігнорується. Дуже, дуже мало в такій освітній системі місця для самовиховання, зміцнення впевненості у своїх силах, активної життєвої позиції. І в результаті цього учень здобуває згодом пасивність і безпорадність. Авторитарний стиль вчителя у своєму найбільш яскравому прояві представляє досить жорстку стратегію, що характеризується брутальним деспотизмом, прагненням задушити будь-яку ініціативу школяра. Саме цей стиль взаємодії вчителя зі школярем вносить великий вклад у формування навченої безпорадності, що народжує конформне поводження, тому можна не дивуватися соціальній пасивності й байдужості тих, хто пройшов тверду авторитарну школу останніх десятиліть. Тому шкільним учителям сьогодні, як ніколи, необхідно вчитися співробітництву, переглянути звичну педагогічну філософію і найголовніше — бачити в учневі людину, любити її. 3.3.2. Як вчить школа? Щоб навчити іншого, потрібно більше розуму, чим навчитися самому. М. Монтень В залежності від застосовуваної в школі технології навчання істотно залежить вирішення питання «бути дитині удачником чи... невдахою». Як же вчить школа? Спробуємо знайти відповідь на це питання спочатку у висловленнях відомих вчених і педагогів. 50 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Витоки негативного мислення 51 Американський педагог Поль Вайнцвайг писав: «Сучасні методи навчання важковагові й архаїчні. Голови учнів забивають попередньо відібраним інформаційним матеріалом у певному контексті замість того, щоб надихнути і направити їхні серця до незалежного сприйняття знань в атмосфері довіри, волі і розкутості. Інститут освіти майже нічого не робить для того, щоб розвити в учнів елементарні якості, необхідні для повноцінного й активного життя». Польський педагог і психолог Ю. Козелецький теж притримується таких саме поглядів: «Застаріла освітня система втратила свої адаптивні можливості і у певному сенсі гальмує рух цивілізації і формування всебічної особистості». А як сучасно звучить висловлення А. Ейнштейна: «Здається майже чудом, що сучасні методи навчання ще не зовсім задушили святу допитливість, тому що ця ніжна рослинка вимагає поряд з волею, насамперед заохочення». Відомий письменник, соціолог Ю. Рюриков дає вкрай негативну оцінку сучасним освітнім інститутам: «Нинішня система освіти і виховання — це система-аборт: вона вбиває в тих, кого навчають, зародки кращих властивостей, не дає народжуватися в них добрій, працюючій, творчій, розумній і здоровій людині». Як бачимо, оцінки існуючій школі даються досить неприємні. Однак справедливі. На жаль, у навчанні переважають технології, розраховані в основному на пам’ять, пасивність, уніфікацію всіх. Дійсно, у школі діти виявляють, що мозок їм потрібен в основному для механічного запам’ятовування, а не для того, щоб задовольнити інтерес, реалізувати ідею, вирішити завдання. Одразу після дитячого садка, починаючи з перших років навчання, чим далі, тим більше — іноді аж до випускного класу — успіх забезпечується гарною пам’яттю, а не умінням мислити. Багатьом дітям довоодиться переходити від мислення до запам’ятовування, що для них буває досить важко, тому що вони відчули радість від самостійного мислення. І коли від них вимагають тільки запам’ятовування фактів, у них опускаються руки, і починається ланцюг постійних невдач. Механічне запам’ятовування погане вже само по собі. Однак ще гірше те, що велика частина фактів, що їм доводиться запам’ятовувати, мало пов’язана з їхнім дитячим світом — важливі для них речі або викладаються погано, або не викладаються зовсім. Дітей спантеличує раптово виникле і незрозуміле їм протиріччя між першими п’ятьма-шістьма роками їхнього життя, коли вони могли так чи інакше вирішувати власні проблеми й одержувати радість від відповідних розумових зусиль, і всім наступним життям у школі — з першого до випускного класу, де дуже багато чого, чому їх учать, зовсім їм нецікаво і відірвано від того світу, в якому вони живуть. Таким чином, перевантаження пам’яті у сполученні зі зростаючою відірваністю навчання від реального життя приводять до невдач, а при їхній частій повторюваності й до навченої безпорадності. Ситуація ще ускладнюється і тим, що людина не може усвідомити себе повноцінною особистістю, якщо її мозок буде виконувати єдину функцію — функцію банку даних. Тому будемо пам’ятати, що дитина не порожня посудина, яку потрібно заповнити фактами і цифрами, вона не комп’ютер з визначеною програмою, а маленька людина, що хоче МИСЛИТИ. Істотно прискорює формування невдахи в школі уніфікація і масовість навчання. Один із найстарших педагогів, академік М. Н. Скаткін в одній із своїх книг дуже різко, але справедливо відзначив: «Сучасна освіта, ціль якої повідомити відому й однакову для всіх суму знань, виглядає як масове вбивство талантів». У підсумку здатні школярі недовантажені, вони деморалізуються, а слабкі перевантажені і, як не намагаються, не можуть справитися зі своїми завданнями за відведений час. Психологи говорять, що ступінь уніфікації гігантська вже після першого року відвідування дитячого садка. Коли діти вперше переступають поріг школи, вони начебто б приходять сюди з цілком визначеними схильностями до образного мислення, «своїми» питаннями. І раптом виявляється, що в них уже з першого класу ніяких запитань немає. Як же так? Що ж відбувається? Що, якісь біологічні передумови? Так нічого подібного. Дитина дійсно приходить у школу з величезним числом запитань до життя, світу. І їй починають давати безліч відповідей — але на запитання, яких вона не задавала. Звідси і той інфантилізм, що виражається у небажанні підлітків робити вибір, страх вибору. Багато хто з них стають невдахами. І одна з причин цього негативного явища — уніфікація. Але ж діти не автомати, а індивідуальності з характерними для них особливостями, яких майже зневажають уніфіковані методи навчання і виховання. У результаті до загального фінішу йдуть з однією й тією ж швидкістю на всіх етапах, йдуть мільйони і мільйони школярів. Це ж абсурд! А для школи виявляється, це природно. Програма зараз — це план, який треба виконувати за будь-яку ціну. А за ціною, як говориться, не постоїмо — заплатимо і тим, заради чого програма споконвічно складалася. Хоча відомо, що всі люди різні. І, на жаль, практика освіти цю нерівність збільшує, розвиваючи і закріплюючи у свідомості школярів комплекс неповноцінності, травмуючи їхню психіку. Чи не краще відмовитися від принципу учити одне й теж усім за той самий час? Чи те саме залишити, а другу умову забрати? Вчитися не за часом, а до результату, до досягнення визначеного рівня майстерності? Про недоліки надмірної уніфікації освіти пише і відомий польський психолог і педагог Ю. Козелецький: «Сучасне навчання не тільки не розвиває індивідуальні можливості, але гальмує їх, навіть блокує. Таке навчання нівелює розмаїтість талантів. Воно уподібнює учнів мешканцям цвинтаря. Щоб ця моя думка не показалася голослівною, наведу приклад. Відомо, що маленькі діти спонтанно виявляють творчість, що їхній пізнавальний інтерес дуже високий. Освітній «млин» просто-напросто перемелює ці переваги». Усі нормально розвинуті люди можуть досягти тих самих результатів; просто одним для цього потрібно менше часу, а іншим більше. Індивідуалізація навчання дозволить домогтися такого положення, при якому всі ті, хто навчаються, досягнуть однаково високих результатів. При 52 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Витоки негативного мислення 53 цьому буде гарантований необхідний рівень підготовки учнів і зникнуть горезвісні трійки і разом з ними і невдахи. 3.3.3. Чому вчить школа? Нашій освіті, заснованій на надмірному запам’ятовуванні фактів і часто відірваній від життя, притаманний ще цілий ряд особливостей, що роблять її «сірою». У. Глассер Однією з причин навченої безпорадності є те, що шкільні програми (і й не тільки шкільні, а також вузівські), як правило, досить далекі від навколишнього середовища дитини, але навіть якщо це не так, школа виявляється не завжди спроможною навчити дитину застосовувати шкільні знання на практиці, у нормальному житті. І якщо це так, то у школяра не розвивається мотивація до навчання. Саме тому ледве менше половини школярів її не мають. Але ж тільки мотивація може допомогти дитині здолати важкі предмети, а коли вона тривалий час відсутня, дітей очікують невдачі. Сумно, що школи не пов’язують програми навчальних предметів з життям дітей, а для дітей у свою чергу їх власний позитивний досвід не асоціюється зі школою. Цікаві думки у відношенні змістовності шкільної освіти висловлює відомий соціолог М. Б. Бестужев-Лада: «Сьогодні математика займає приблизно 20 % обсягу всієї шкільної програми. Хто-небудь скаже мені: навіщо? Хто з не математиків вирішував у житті, у побуті квадратне рівняння? Хто хоча б раз скористався теоремою про суму внутрішніх кутів трикутника? Чому не запитають про ті втрати, що чекають одне за іншим цілі покоління, що не мають часу вивчати медицину, музику і т. п.». У системі освіти важливе місце займає набуття знань про навколишній світ, про людей, про себе (гуманітарних знань), що є своєрідним паливом, необхідним у процесі вирішення людиною проблем, що виникають. Вони не тільки стимулюють мислення, але й направляють його. Однак, якщо звернутися до навчальних планів і програм, то побачимо, що в них дуже мало часу приділяється розглянутим вище питанням, «запалюючим» предметам. У результаті становища, що створилося зі змістом навчання, учням все більше незрозуміло (нема рації), для чого вони вчаться: основний обсяг знань, зосереджений у культурі, залишається неосвоєним, заробляти можна більше, навіть не маючи диплома про освіту і т. п. Великий австрійський психотерапевт В. Франкл вважає, що для людини основним є збереження змісту його діяльності і всього її існування (сенсу життя) і доти, поки цей зміст зберігається, людина може переносити будь-які страждання. Якщо зміст втрачений, то навіть великі вдачі перестають радувати, людина зневіряється у власних силах, робиться пасивною і набуває потихеньку знову цієї нещасної навченої безпорадності. Але ж саме в дитинстві і юності людина особливо гостро потребує піднятого сприйняття світу, пошуків себе і справжнього сенсу життя. І, звичайно ж, позбавляти її радості цього етапу життя безглуздо, жорстоко і злочинно. Дуже слушно характеризує конфлікт між змістом навчання й інтересами школярів В. Тендряков вустами одного з персонажів своєї повісті «Ніч після випуску»: «Ми хотіли насолоджуватися синім небом, а нас змушували дивитися на чорну дошку. Ми задумувалися над сенсом життя, а нас неволили — думай над рівнобедреним трикутником. Нам подобалося слухати В. Висоцького, а нас змушували вивчати старозавітне «Мій дядько чесний, бездоганний...». Викладання цілого ряду предметів, що мають лише непряме відношення до життя дітей, неминуче призводить до втрати інтересу до навчання і зростання неуспішності і числа невдах. Справа в тому, що якщо для вчителя очевидний зв’язок поточного матеріалу з життям, це не означає, що і учні його бачать. Думати так — серйозна помилка. У цьому випадку необхідно приділяти особливу увагу роз’ясненню актуальності предмета в процесі викладання. Для деяких предметів вона зовсім очевидна. Наприклад, читання і математика дуже важливі в початковій школі. Однак минає якийсь час і в дітях розвивається внутрішній протест, тому що ні читання, ні рішення арифметичних задач безпосередньо не співвідносяться з їхнім життям. Якщо вже немає ніякого більш ефективного способу, треба пояснювати дітям необхідність цих предметів у їхньому майбутньому житті, і якщо вони зараз не в змозі осмислити усю важливість цих предметів, то повинні прийняти це на віру (що можливо у випадку, якщо вчитель є великим авторитетом для учня). Але найголовніше — необхідно ґрунтовно переглянути зміст освіти, інакше рано чи пізно учні зовсім відмовлять у довірі школі, переставши вивчати те, у чому не бачать сенсу, чи будуть відноситися до навчання вкрай формально, діючи за відомим алгоритмом: «вивчив («визубрив») — здав — забув». 3.3.4. Наслідки шкільної оцінки Мабуть, «найпродуктивнішою» у створенні невдах, формуванні навченої безпорадності в учнів, студентів є практика оцінок. Традиція виставляння оцінок освячена часом, і якщо хто-небудь насмілиться поставити її під сумнів (хоча суперечки бути чи не бути оцінці ведуться в педагогіці протягом сторіччя), на нього одразу обрушується шквал обурення. Однак недоліки системи оцінок настільки очевидні, що деякі фахівці знаходять у собі сміливість усе-таки їх відкидати. Сформована практика оцінок призводить до появи невдах вже в початковій школі. Більшість з тих, хто погано закінчив початкову школу (чим ми багато в чому зобов’язані загальноприйнятій системі оцінок), уже навряд чи зможуть домогтися успіху в подальшому навчанні. Сьогодні оцінки містять у собі і суть, і зміст освіти. Прийнятні тільки гарні оцінки, що проводять межу між успіхом і невдачею. Оцінкам надається таке самодостатнє значення, що вони підмінили собою саму 54 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Витоки негативного мислення 55 сутність освіти. Запитайте у свого малюка, що в школі саме головне, і він відповість — «оцінки» (а не «там цікаво» чи «отримані знання мені знадобляться» і т. п.). За бажання можна домогтися, щоб він сказав «Поступити в коледж». Але для того, щоб витягнути з нього, що він ходить до школи саме для того, щоб учитися, вам доведеться витратити чималих зусиль. Та й то ця відповідь пролунає тільки тому, що дитина знає — це правильна відповідь. Оцінки перетворилися на свого роду еквівалент моралі. Гарна оцінка асоціюється з гарним поводженням, погана — з поганим, що, до речі, далеко не завжди відповідає дійсності. Більше того, зараз оцінки перетворилися навіть не на еквівалент поводження, а на еквівалент понять добра і зла. Крім того, вони стали своєрідною валютою в освіті. Зовнішній оцінний бал цінується найбільш високо, оскільки забезпечує престиж і можливості подальшого вступу до вищих навчальних закладів. Але тому, що оцінки найчастіше є показником гарної пам’яті, а не вміння мислити, вони часто вводять нас в оману. При цьому талановиті діти практично не можуть виявити свою обдарованість, якщо не одержують досить високих оцінок. У такий спосіб вони обкрадають і збіднюють життя. І все чому? Про людей судять за формальними показниками, а не за особистими якостями. До того часу, поки школа за допомогою оцінок буде навішувати на учнів ярлики невдах на певному етапі їхнього життя і тим самим позбавляти їх шансів на успіх, ми не позбудемося розчарування, непевності в собі, інфантильності. Система оцінок погана ще і тим, що вона потурає обману. Адже оцінки — це капітал, і ті, хто прагне до багатства, починають обманювати. Оцінки, добуті нечесним шляхом, а всім відомо, що в безлічі випадків так воно і трапляється (згадаємо списування, підказки, шпаргалки і т. п.), стають таким чином мірилом здатності обманювати. За наявними даними, щонайменше 55 % учнів у США прагнуть до одержання високих оцінок нечесним шляхом. І це при тому, що в США дуже сильно пов’язують успіх, багатство саме з високим професіоналізмом (там цінують професіоналів). Чого не скажеш про наше суспільство. Тому можна припустити, що в нас відсоток учнів, які прагнуть до одержання високих балів нечесним шляхом, значно більше 55 %. А це вже катастрофа для освіти. Незважаючи на те, що прихована мета оцінок — сприяти підвищенню академічних успіхів, у дійсності виявляється протилежним. Коли оцінки підмінюють знання, здобувають більшого значення, ніж сам процес навчання, звичайно ж вони знижують рівень освіти. Поки оцінкам буде надаватися настільки перебільшене значення, навряд чи учні візьмуться всерйоз вивчати той навчальний матеріал, який не включається в опитування чи іспит, а отже, за нього не виставляється оцінка. З ранніх років діти починають цікавитися, який матеріал буде включений у тестування, іспит, а оскільки, як відомо, він охоплює не всю програму, то вони з цілком утилітарних спонукань засвоюють тільки потрібну частину. Наприклад, вчителі стикаються з тим фактом, що варто відхилитися від основної теми, як деякі учні піднімають руки, бажаючи довідатися, чи ввійде це в наступні перевірки. Якщо ні, можна не слухати, щоб не засмічувати мозок чимось таким, що не пов’язане безпосередньо з оцінкою. Звичайно, як контраргумент можуть деякі читачі навести наступний довід: якби не було оцінок, вони б не слухали взагалі. Це і є суть того, як використовуються оцінки для «вбивання» у голови учнів непотрібного їм матеріалу. Якщо матеріал істотно важливий для них, діти слухають незалежно від того, буде по ньому контроль, чи не буде. Тут доречно привести думки А. Франса, висловлені ним з цього питання: «Мистецтво навчання є мистецтво будити в юних душах допитливість і потім задовольняти її». Коли насильно забивають голову знаннями, вони тільки гаснуть і засмічують розум. Щоб переварити знання, треба поглинати їх «з апетитом». На жаль, саме «апетиту» і не вистачає нинішньому учню, студенту. До всього іншого оцінки ненависні й багатьом педагогам. Вони вважають, що оцінки завдають шкоди освіті, тому що відволікають від викладання, не відбивають справжнього стану справ і перешкоджають встановленню теплих людських контактів між вчителем і учнем (дійсно, чи можуть бути теплими відносини, якщо за отриману двійку-трійку батьки найчастіше влаштовують над дитиною «інквізицію»). Вони змушені виставляти оцінки, але роблять це не від щирого серця. Учні швидко вловлюють ситуацію і спритно користуються «психологічними» прийомами для одержання завищених оцінок. Крім перерахованих недоліків система оцінок формує хибне замкнуте коло, коли низький рівень знань чи нездатність донести свої знання до учня караються поганою оцінкою і моральним осудом, а методи впливу замість того, щоб мобілізувати школяра на активне навчання, остаточно його деморалізують і приводять до ще більшого відставання, що у свою чергу спричиняє негативні оцінки. Таким чином, система оцінок створює всі умови для розчарувань, втрати інтересу і приводить до формування в учня навченої безпорадності. Отже, знаючи джерела виникнення негативного мислення в процесі виховання і навчання, ми можемо свідомо впливати на формування в дитині оптимістичного погляду на життя, впевненості в собі, позитивної Я-концепції. Будемо пам’ятати, що основним завданням освітніх закладів є формування активної, творчої особистості, а для становлення особистості навчена безпорадність є навіть більше шкідливою, ніж для одержання самої освіти. Навчена безпорадність — це відмова від пошуку, це хвороба особистості і регрес у її розвитку, це пасивність і ПЕСИМІЗМ, це ще один НЕВДАХА, це НЕГАТИВНЕ МИСЛЕННЯБАТЬКИ, ВИХОВАТЕЛІ, ПЕДАГОГИ, будь ласка, пам’ятайте про це і... допоможіть дитині стати УДАЧНИКОМ!

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОГО МИСЛЕННЯ Ніколи не задовольняйтесь перемогою теперішнього дня! І особливо не зупиняйтесь на досягнутих успіхах! Неможливо перемогти один раз назавжди, потрібно перемагати кожен день! Потрібно кожного ранку починати спочатку або продовжувати бій, розпочатий напередодні. Життя людське ніколи не зупиняється. Потрібно йти вперед, потрібно завжди одержувати все більші й більші перемоги над помилками, над несправедливістю, над смертю. Л. Толстой 13.1. ЯК ПОВЕРНУТИ УСПІХ? Кожен з нас коли-небудь у чомусь мав успіх. Не обов’язково занадто великий. Можливо, це була перемога в бійці, що трапилась колись у школі, або перемога у змаганнях, а можливо вдалий виступ на зборах, або це був щасливий фінал тривалих залицянь до коханої дівчини. Немає ніякого значення, у чому ви досягли успіхів, важливе почуття, яке ви при цьому відчуваєте. Потрібно лише згадати епізод зі свого минулого, коли ви мали успіх, робили те, що вам хотілося, здійснювали задумане, відчуваючи чудове почуття задоволення. Згадайте будь-який «позитивний» із цих епізодів. Уявіть собі всю картину якомога детальніше (звуки, запахи, смак…), що вас оточувало (об’єкти, люди, предмети). Що на той час відбувалося? Яка була пора року? Чим більше деталей, тим краще (згадаймо вплив на нашу нервову систему «синтетичного» досвіду). Якщо ви можете відтворити у своїй уяві подробиці «позитивного» епізоду, то обов’язково знову зазнаєте того ж приємного почуття. Намагайтесь уявити його якомога детальніше. Якщо ви зможете це зробити, то минулі почуття ніби перейдуть у ваше теперішнє, і ви одразу відчуєте впевненість у своїх силах — впевненість, яка заснована на згадках про минулі успіхи. Тепер, відчувши почуття успіху, думайте про виступ, змагання, вирішення сімейної чи будь-якої проблеми, включаючи й педагогічну, про будь-яку справу, в якій ви хочете зараз досягти успіху. Уявіть, як би ви себе поводили і що відчували, якби домоглися успіху. Дійте поступово. Міркуйте про бажаний кінцевий результат так само, як ви це робите, турбуючись про щасливе майбутнє. Адже в цьому випадку ви зовсім не збираєтесь переконати себе в тому, що вас обов’язково очікує невдача. Звичайно, все починається з припущення. Ви кажете собі: «Припустимо, відбудеться те і те». Ви знову і знову повертаєтесь до цієї думки, «гра- 154 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 155 єте» з нею. Потім спливає слово «можливість». «Ну, що ж,— говорите ви,— таке, ймовірно, може трапитися». Тепер починає діяти уява. Ви розглядаєте різні варіанти невдачі… і в результаті виникає жах і тривога. Ви запрограмували себе на невдачу. Або відвернулися від удачі, успіху. А як до них повернутися? Сміливість і віра у щасливий кінець виникають точнісінько так. Ви лише змінюєте кінцеву мету і програмуєте себе на успіх. Якщо ви вже вирішили витрачати час на турботу, то чому б не турбуватися конструктивно? Почніть подумки із визначення найбільш бажаного кінцевого результату, потім переходьте до припущення. Скажіть: «Припустимо, що задумана справа вдалась». Тепер уявіть, що подібне цілком може відбутися, бо йдеться лише про можливість. Поступово ви накопичуєте почуття віри та оптимізму. Думаючи про бажані кінцеві результати як про реальну можливість, ви доповнюєте майбутній успіх різними подробицями. Неодноразово звертаючись до успіху в своїй уяві, ви нарешті відчуваєте, що у вас починають виникати відповідні почуття, що бажана мета вже досягнута. Якщо ви зможете переконатися, що серед цих почуттів будуть переважати віра в успіх, впевненість у своїх силах і сміливість у прийнятті рішень, то все разом складає почуття перемоги. Таким чином, ви знову повернули до себе успіх. Допоможуть вам також досягти успіху правила, які використовував задовго до того, як стати президентом США Ліндон Джонсон у процесі розвитку в собі особистості, лідера, переможця. Давайте познайомимося з цими правилами. Адже їх президент дотримувався в усьому і завжди (наводяться майже в його власному формулюванні). • Учіться запам’ятовувати імена. Нездатність це зробити може бути витлумачена як недостатня зацікавленість людьми. • Будьте простим у спілкуванні, щоб не було напруженості у відносинах. Будьте доступним для інших. • Розвивайте доброзичливість, оптимізм і впевненість. • Не будьте егоїстом. Намагайтеся не робити враження всезнайка. • Учіться зацікавлювати людей, щоб спілкування з ними було їм на користь. • Викорінюйте елементи озлобленості й брутальності, навіть ті, про існування яких, можливо, ви і не підозрюєте. • З позиції чесного християнина щиро намагайтеся виправити або прояснити свої провини, як у минулому, так і в сьогоденні. Звільніться від образи і недовіри. • Прагніть висловлювати саму щиру любов і повагу до людей. • Завжди використовуйте можливість поздоровити людину з успіхом або висловити співчуття в горі, у невдачі. • Сприяйте підйомові духовних сил у людей — тоді вони будуть вас щиро любити і поважати. Неухильне дотримання президентом Джонсоном цих простих, але завжди важливих правил полегшило йому шлях до удачі. Прочитайте ці правила ще раз. Зверніть увагу, у них відсутня філософія песимізму. Немає зарозумілого відношення до людей. Відсутнє прагнення вразити людину. Скористайтеся ними, і вони безсумнівно вам допоможуть досягти успіху в житті. Тільки виявіть на цьому шляху якомога більше оптимізму. Для оцінки свого оптимізму скористайтесь тестом «Чи ви оптиміст?» (розділ 14). 13.2. ЯК СТАВИТИСЬ ДО ПОМИЛОК? Чи боїтеся ви робити помилки? Багато людей бояться їх робити, іноді не тільки окремі люди, але й цілий уряд. У пресі було опубліковано, що уряд Уганди заборонив передавати по радіо прогноз погоди. Чому? Корінні жителі сприймали метеорологічний прогноз як урядовий наказ і чекали від погоди цілковитої покори. Коли прогноз не підтверджувався, вони обвинувачували уряд і одночасно переставали вірити всьому іншому, що говорилось по радіо. Уряд Уганди знайшов «легкий» вихід із цього становища. Він просто заборонив передавати по радіо прогноз погоди. Але ж, мабуть, це не найкраще рішення. Як ви міркуєте? Який сенс припиняти діяльність тільки тому, що ми робимо помилку? Ми нічого б не досягли, якби припиняли займатися тим, у чому хоч раз помилилися. Припустимо, маленькою дитиною ви вперше спіткнулись, впали та подумали: «Що ж, це цілковита поразка. Нічого з цього не вийде». Ви, мабуть, так би і не навчились ходити. Припустимо, що вперше скоївши помилку в простому арифметичному прикладі, ви б зовсім перестали займатися арифметикою, отже, так і не навчились би рахувати гроші, купувати різні речі і тому подібне, чи не так? Здібність помилятися є суттєвою частиною нашого життєвого досвіду. Якщо ми будемо уникати чогось через побоювання зробити помилку, то поступово позбавимо себе всього доброго і корисного в житті. Певна річ, ви можете довести цей аргумент до абсурду. Можете сказати, що якщо ми вчимося на своїх помилках, то потрібно робити більше помилок, бо чим більше помилок зробимо, тим більшою кількістю справ опануємо. Але, мабуть, недоцільно продовжувати таку аргументацію, бо виправдовувати відсутність бажаного тим, що ви маєте право помилятися,— невігластво. Які б помилки ви не робили в минулому, вони стали життєво важливою частиною вашого досвіду. Використовуйте їх як можливість збадьоритися і почати знову, не здавайтеся і не припиняйте вашу справу тільки тому, що у вас не вийшло з першого разу. Кожна помилка у вашому житті призвела до теперішнього розуміння різних речей. Благословіть свої помилки, подякуйте їм за науку, збадьортеся та почніть знову. 156 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 157 Без сумніву, ви наробите нових помилок, але ж ви будете вчитися на кожній. Не буває фатальних помилок, якщо ви самі не зробите їх такими. Наші помилки, прорахунки, невдачі — це необхідні сходинки постійного навчального процесу в нашому житті. Разом з тим потрібно пам’ятати, що вони існують лише як засоби досягнення мети, а зовсім не як самоціль. Після того, як вони виконали своє завдання, про них більше не слід згадувати. Якщо ми весь час спеціально повертаємося подумки до наших помилок, постійно обвинувачуємо та караємо себе за них, то — опріч нашої волі — помилка або невдача перетворюється на ціль, яка утримується в уяві і пам’яті. Найбільш нещасні — це люди, які невідступно подумки повертаються до минулих помилок та невдач, знову і знову переживаючи їх у своїй уяві, і тим самим вони програмують себе на невдачі та викликають захворювання. Тому важливо усвідомити, як тільки помилка виявлена, визнана і в дії людини внесені поправки, її слід цілком свідомо забути, а пам’ятати лише успішні дії, тривалий час подумки затримуючись на них. Ваші помилки ні в якій мірі не означають, що ви самі виявляєтесь помилкою. Можливо, вам поки що не вдалося виразити себе цілком, але ж це ще не означає, що ви нікчемна людина. Нікому ніколи не вдається протягом життя розкрити і реалізувати всі потенційні можливості справжнього «Я». Неможливо вичерпати весь потенціал цього «Я». Ми завжди можемо доповнити щось до своїх знань, працювати ще краще, поводити себе більш гідно. Реальне «Я» недосконале з об’єктивних причин: протягом усього життя воно постійно просувається у напрямку до ідеальної мети, але йому ніколи не вдається її досягти. Реальне «Я» — не статичний, а динамічний феномен. Процес його розвитку не має ні початку, ні кінця. Тому дуже важливо навчитися сприймати своє «Я» зі всіма його недоліками, бо це наш єдиний «засіб просування». Карета, мабуть,— не зовсім зручний транспортний засіб, але ж вона скоріше довезе до наміченої мети, ніж намальований реактивний літак. Навчіться бути поблажливим до власної недосконалості. Необхідно усвідомити свої недоліки, але було б неправильно ненавидіти себе через них. Не змішуйте вашу індивідуальність із вчинками. Якщо ви припустилися помилки, «трохи збилися з курсу», то це зовсім не означає, що ви — нікчемна людина. Якщо на друкарській машинці надрукований текст з помилками або на скрипці взята фальшива нота, то це не означає, що друкарська машинка або скрипка нікуди не годяться. У вас немає підстав ставитись до себе неприязно тільки тому, що ви — не сама досконалість. Пам’ятайте, ваші помилки — це не ви. Використовуйте їх для власного навчання, для корекції своїх дій, але не припиняйте своїх пошуків на шляху саморозвитку та самовдосконалення. Але ж якщо невдачі, помилки переслідують вас, то… згадайте Томаса Едісона. Адже для того, щоб винайти електричну лампочку, йому довелося зробити 5000 (!!!) експериментів, і усі вони, як правило, закінчувалися невдачами. Але… не для нашого винахідника. Едісон після численних спроб удосконалення електричної лампочки постійно повторював: «Я не зазнав поразки, а лише відкрив черговий спосіб того, як неможливо винайти лампочку». Можна до нескінченності продовжувати список видатних особистостей, для яких не існувало невдач, поразок, а було постійне навчання, наполегливість і… деяка затримка здійснення мети. Тому якщо ви жадаєте від себе виконати визначений план певним чином у визначений час і яка-небудь одна або всі ці умови виявляються незадовільненими, не розчаровуйтеся, немов зазнали невдачі. Тому що, якщо у вас є мета, то ви будете переслідувати її доти, поки її не досягнете. Ви, зрештою, зрозумієте, що наполегливістю ви можете домогтися успіху завжди і в усьому. Будь-яка затримка в досягненні мети може стати досвідом, з якого здобувається певний урок. Точно так само і помилки дають нам можливість заново обміркувати, доробити і розширити, уточнити нашу мету. Зміна напрямку своєї діяльності (згадайте, скількох разів її змінював Едісон, щоб винайти лампочку) не означає невдачу. Якщо ви виявляєте, що даний спосіб дії не призводить до бажаного результату, ви можете для досягнення своєї мети обрати інший. Якщо той спосіб, що ви розробили для досягнення своєї мети, не діє після значних зусиль і тривалої праці, вам, можливо, необхідно переосмислити шлях або навіть саму мету. Зміна мети — це усього лише зміна мети, не більше. А ось корекція свого шляху до успіху може бути важливим рішенням. Ви зробите вибір, у якому міститься перспектива. Отже, мудрість до нас приходить як разом з нашими помилками, так і з нашими досягненнями. Помилка — це чудове джерело для руху вперед. І той, хто спробує її уникнути, неодмінно через певний час зазнає поразки. Той же, хто вчиться на помилках, буде щедро винагороджений. Своє ставлення до помилок оцініть за допомогою тесту «Чи повторюєте ви свої життєві помилки?» (розділ 14). 13.3. ЯК РЕАГУВАТИ НА НЕПРИЄМНІ ПОЧУТТЯ? Якщо ви, як трапляється час від часу майже з кожним, відчуєте жах і тривогу перед важливою справою, то не сприймайте ці негативні почуття як «дійсну ознаку» невдачі. Все залежить від того, як ви на них реагуєте і яку позицію відносно них займаєте. Якщо ви до них прислухаєтесь, їм підкоряєтесь, радитесь з ними, то, мабуть, вас дійсно очікує поразка. Але ж так не повинно бути. Передусім необхідно усвідомити, що негативні почуття — жах, тривога, відсутність впевненості у собі — зовсім не чиясь зла воля, не лиха доля. Ці почуття — продукт вашого мислення, вони характеризують склад вашого розуму, а зовсім не вказують на якісь зовнішні фактори, які 158 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 159 начебто працюють проти вас. Вони тільки означають, що ви недооцінюєте своїх здібностей, переоцінюєте і перебільшуєте характер труднощів, згадуєте надто часто свої поразки, ігноруючи успіхи. Оце і все, про що свідчать ці почуття. Вони не мають ніякого відношення до майбутніх подій, а характеризують вашу особисту психологічну настанову в цьому питанні. Тому у вашій владі прийняти чи відкинути схожі почуття, підкоритися їм або відмовитись від їхніх порад, сміливо приступити до виконання власних планів. Більше того, ви можете використати їх з користю для себе. Коли ви реагуєте на негативні почуття напористо з позитивних позицій, вони набувають форми виклику, автоматично збуджуючи у вас додаткові сили та здібності. Уявлення про труднощі, небезпеки, погрози надають вам впевненості, якщо ви реагуєте не пасивно, а активно. Певний ступінь хвилювання, правильно прийнятого та використаного, не заважає, а допомагає справі. Все залежить від конкретної особистості та її позиції. Кожному з нас зустрічались люди, які розгублювались і зазнавали невдачі, коли їм говорили: «Ви не зможете цього зробити». Але є й такі, яких ці слова тільки підбадьорюють, додають рішучості в намірі обов’язково досягти успіху. Ці люди, якщо їм не вдається витіснити негативні почуття, наступаючи на них фронтально, домагаються аналогічних результатів, «підмінивши» їх позитивними почуттями. Згадайте, що почуття слідує за образом. Як тільки у вас виникло негативне почуття, ви не повинні концентрувати на ньому увагу, намагаючись «вигнати» його. Замість цього негайно заповнюйте вашу уяву приємними образами, згадками. А негативне почуття нехай потурбується саме про себе. Ви несподівано виявите, що у вас виникло нове почуття, яке відповідає «позитивним» образам, згадкам. Якщо ж ви почнете йти в атаку на тривожні думки, то тим самим зосередите всю увагу саме на них. І якщо вам навіть пощастить відігнати одну тривожну думку, її місце зараз же займе інша, не менш тривожна, тому що загальна психологічна атмосфера буде залишатися негативною. Потрібно просто витіснити зло, замінивши його добром. Ми дуже неспокійні люди, які так довго навчалися неспокою, що стали в цій галузі справжніми майстрами. Ми надмірно захоплюємося створенням негативних образів і картин із нашого минулого і уявленнями про майбутнє. Неспокій народжує напруження. Коли ми прагнемо перестати турбуватися, роблячи свідомі зусилля, то потрапляємо в якесь зачароване коло. Зусилля збільшують напруження, а напруження в свою чергу створює атмосферу тривоги. Єдиний порятунок, на думку психологів,— виробити звичку негайно замінювати неприємні, тривожні думки приємними, благотворними образами, згадками. Як тільки людина відчує неспокій, вона повинна розглядати його як попереджувальний сигнал і одразу ж створювати у своїй уяві приємні картини із свого минулого або ж такі уявлення відносно майбутнього. З часом неспокій і тривога стануть працювати проти самих себе, бо перетворяться на стимули позитивного мислення. У кожному з нас є величезне сховище минулих образів і почуттів, пам’ять про наші невдачі та перемоги. Подібно до записів на магнітній плівці, ці почуття і образи (енграми) «записані» у нашому мозку. Є тут історії як зі щасливими, так і з нещасливими епізодами. Вам вибирати, які з них знову «прослухати та побачити». Чим частіше будь-яку енграму відтворюють і «програють», тим сильніший її вплив (закон психічної імпресії). Тому порада відносно ігнорування старих неприємних переживань і концентрації уваги на щасливих із минулого життя має під собою наукову основу. Поводячись таким чином, ви зміцнюєте енграми, які пов’язані з успіхами, перемо- гами, радісними випадками, і ослаблюєте ті з них, на яких «записані» ваші невдачі та поразки. Таким чином, людина в змозі справитись зі своїм минулим, реально планувати майбутнє, вона зовсім не безпорадна жертва обставин, з тягарем минулих помилок та невдач. Минуле може пояснити, як ви дійшли до теперішнього стану, але куди ви почнете рухатися з цього моменту, цілком і повністю залежить від вас. Коли ви слухаєте музику, яка вам не подобається, ви ж не намагаєтесь примусити програвач змінити мелодію, ви просто замінюєте платівку. Отже, просто воскресіть у пам’яті інші образи і почуття прийдуть самі собою. Постійно пам’ятайте про цю можливість, яка дозволяє вам не тільки витіснити неприємні почуття, але й побудувати ваше життя по-новому. Крім того, пам’ятайте, що почуття песимізму, розчарування, зневіри в свої сили — не тільки характерні ознаки хвороби та старіння, вони значно прискорюють ці процеси. А ось віра в свої сили, у свої здібності, оптимізм зміцнює ваше здоров’я, продовжує молодість і життя, веде до успіхів та щастя. Але ж буває, що настрій поганий, весь світ не милий, нічого не хочеться не тільки щось робити, але навіть говорити: переважає єдине бажання — щоб тобі дали спокій і не лізли з непотрібними розпитами і безглуздими повчаннями. Погано? Дуже! Тоді починаємо його змінювати на бадьорий. Чому? Бо саме бадьорий життєрадісний настрій підвищує життєвий тонус, захищає від хвороб, допомагає переносити стусани долі й досягати успіху. Як же його досягти? Як навчитися керувати своїм настроєм? Це дуже просто. І так почали… Дійте, настрій зміниться, коли ви його почнете змінювати. Згада- єте чудову російську приказку: «Горе горюй, а руками воюй». Займіться якою-небудь справою. Не вимагайте від себе особливої енергійності, нарощуйте активність поступово. Зробіть собі що-небудь приємне. Мож- на прогулятися по парку, пограти у давно забутий волейбол, зустрітися з другом і т. п. Не вимагайте від себе бездоганного поводження і виконання кож- ної справи. З повною самовіддачею виконуйте тільки головне. Якщо все інше робити просто сумлінно, багато шансів, що результат буде досить гарним, можливо тому, що ви будете почувати себе краще. Учіться відволікатися від своїх турбот. Безперервне обмірковування майбутніх справ і труднощів не зменшує турботи, а навпаки — збільшує. Сильно впливає на настрій музика, слухайте її, коли дозволяють обста- 160 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 161 вини. Ще корисніше спів — у дружньому колі, наодинці, за роботою, у дорозі, скрізь, де це не завадить іншим. У співі, у виборі пісні можна виразити ті почуття, яким тісно в душі. Давши їм волю, ви послабите напруження, заспокоїтеся. Крім того, спів позитивно впливає на організм — очищає і розвиває легені, зміцнює серцевий м’яз. Не забороняйте собі переживати. Заборонивши собі думати про щось тривожне або докучливе, ви не доможетеся поліпшення настрою. Краще докучливу думку (скабку в душі, камінь на серці…) перетворювати, заміщати, витісняти, використовуючи образи, символи або реальні предмети. Пофантазуйте, уявіть, що ви знаходитеся в дуже приємному для вас місці (на квітковій галявині, на березі озера, на пляжі, біля каміна…). Відчуйте, як розтікається по тілу розслаблення. Зробіть подих вільним і ритмічним. Посміхайтеся! Широку, щасливу посмішку до обличчя не приклеїти. Спробуйте посміхнутися, потім постарайтеся затримати посмішку. Потім спробуйте зробити її ширшою. Звичайно, краще здійснювати ці досвіди наодинці із собою, не думаючи про естетичну сторону занять. Отже, крок за кроком, крок за кроком… Згадуйте що-небудь смішне. Постарайтеся розвеселити уявлюваного співрозмовника. Враховуйте, що бажання розвеселити в даному випадку має більше значення, ніж талант гумориста. Навіть при «вичавленій із себе» посмішці, навмисно напружуючи м’язи обличчя, ви відчуєте себе бадьоріше. Не зосереджуйтеся на невдачах: • Відрізняйте невдачу від катастрофи, безладдя від лиха, дрібний промах від катастрофи всіх життєвих планів і надій. • Перелічіть все, чому вас навчила ця невдача, всі уроки, за які її можна подякувати. Згадайте досягнення, до яких вас призвели висновки, зроблені після невдач, які відбулися. Міркуючи про невдачу, відрізняйте те, що в принципі залежало від ваших дій, від вас, і те, що від вас не залежало. Одне можна змінити, інше слід лише враховувати. • Виокремлюйте те, що ви могли передбачити і запобігти, від того, що від ваших зусиль не залежало. За прорахунки себе можна критикувати, за інше — несправедливо. Щоб виникло почуття завершеності, запишіть або проговоріть свої висновки. Цим ви поставите крапку в переживанні свого неуспіху. Погано, коли емоції не вдається пережити до кінця, коли ми довільно обриваємо їхній плин. Погано також і зациклення на них, зайве довге «жування». • Пам’ятайте, що невдача сама по собі не може принизити людину. Якщо ви гідно зустріли невдачу — ви перемогли. Ще жодній людині не вдалося прожити життя без невдач. Згадайте, що «за одного битого двох небитих дають». Удача відбулася або невдача — знає той, кому пощастило або не пощастило. Тільки майбутнє з’ясує — чого більше принесла невдача: гарного чи поганого. Переключайте увагу на інший об’єкт, на іншу людину. Завжди є люди, яким потрібна ваша допомога. Це універсальний прийом і правило для збереження душевної рівноваги у найрізноманітніших важких ситуаціях. Не слід квапитися з роздумом про своє життя словами «все пога- но». Згадайте слова Л. М. Толстого: «Коли що-небудь засмучує і мучить тебе, подумай: як багато гіршого могло з тобою відбутися і трапляється з іншими людьми; згадай, як раніше відбувалися такі події й обставини, про які ти тепер згадуєш спокійно і зовсім байдуже; головне подумай про те що те, що засмучує і мучить тебе, є тільки іспитом, на якому ти можеш перевірити свою віру і зміцнити її». 13. 4. ЯК ВИЛІКУВАТИСЯ ВІД ЗАЗДРОСТІ? Вилікуватися? Так! Саме заздрість викликає захворювання і набли- жає старість. Це підтверджується фактами: заздрі старіють на тридцять відсотків швидше, ніж люди, що живуть без неї. Однак як до заздрості відносяться різні люди? Що говорять батьки? «Заздрити недобре, некрасиво, не треба!». Що говорять оточуючі? «Він заздрий, отже — слабкий, сам домог- тися великого не може, він жалюгідний і смішний у своїй неспроможній і отрутній злості до тих, хто значніший за його». Що говорить мораліст? «Він заздрий,— отже, недобрий, ненадійний, егоїстичний, він бажає іншим того, чого не бажає собі — він бажає їм зла».Що говорить власний розум? «Не треба заздрити, це марне і шкідливе почуття, від нього страждання, турботи, метушіння, хвороби, воно отруює тобі задоволення від життя. Хіба, якщо хтось позбавиться чогось, у тебе чого-небудь додасться?». Що говорить інстинкт життя, що велить прагнути до максимальної значущості? «Він значніше тебе, ти не можеш бути до цього байдужий, адже ти сам повинен бути значніший за всіх, ти принижений самим фактом його значущості, постарайся ж зробити хоч щось, щоб підви- щити свою значимість!». Ось так. І тому нерідко журі, що складається з письменників (або інших діячів), дає премію не тому, хто талановитіший за них, а цілком посередньому, і переконують один одного, що посеред- ній — гарний, а талановитий — поганий, і радісно погоджуються один з одним, і всі в душі чудово знають, що до чого. Чому ж ми соромимося своєї заздрості? Точніше — соромимося по- казувати її? Тому що це означає визнати, що рівень твоїх можливостей нижчий за рівень амбіцій. Це означає привселюдно розписатися у своїй малозначності, слабкості, у визнанні іншого кращим за себе. Оприлюд- нити свою заздрість — означає виявити неповагу до своєї значущості й дозволити іншим не поважати тебе, тобто самому себе привселюдно «принизити». Людина може упокориться з усім: зі своєю бідністю, кволістю, не- гарністю, невдачливістю, але будь-хто має який-небудь пунктик, за яким вона себе поважає й оцінює високо: це може бути уміння жебрака збирати 162 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 163 милостиню або уміння прапороносця чеканити крок. І ось у цьому вони жадають признання! І якщо хвалять і повідомляють кращим не його, а іншого — будь це в масштабах полку або роти, міста або провулка, неважливо, кожен сам вибирає сам собі масштаб, у якому поважає і цінує себе — і якщо й отут визнають кращим не його, а іншого, то він заздрить важко, болісно, смертельно. Заздрість як би просочує кислотою особистість. Напруження і стреси, викликані заздрістю, покривають чоло зморшками і викривляють рот вічною гримасою невдоволення. Через заздрість люди робляться потворними. Заздрі люди більше піддані захворюванням і частіше страждають виразкою шлунка. Про гарний настрій і говорити нічого. І тому, якщо вас гризе заздрість, то від цього почуття можна й потрібно позбутися. Але насамперед треба його в собі усвідомити, чесно собі зізнатися: «Я заздрий, і це заважає мені жити». А далі скористайтеся порадами. 1. Виховуйте впевненість у собі і гарне самопочуття, намічаючи й здійснюючи невеликі цілі. Голосно похваляйтеся кожним досягненням. Не скупіться приносити собі задоволення. Почуття власної переваги й упевненості знижує заздрість. 2. Стежте за зовнішністю. Боріться із зайвою вагою. Ведіть здоровий спосіб життя, займайтеся фізкультурою. Приваблива зовнішність збільшує впевненість у собі. 3. Перевіряйте свою амбіцію: чи немає хворобливого самолюбства? 4. Пам’ятайте, що ніхто не володіє усім. Ніхто не повинен бути найбагатшим, найгарнішим, найщасливішим у шлюбі. Пам’ятайте про все це завжди! Те, що ми бачимо на телеекрані,— у житті трапляється рідко. 5. Знайте, що інші можуть заздрити вам. Звичайно, це неприємно. Подумайте, яким якостям або придбанням можна вам позаздрити. 6. Не приховуйте якщо ви заздрі, не таїть це в собі. Розповідайте про це. І… самі глузуйте з цього. Або називайте це «білою заздрістю», якщо уже вам так комфортніше. Незабаром ви відчуєте результати такої відкритості, зовсім звільнившись від заздрості. 13.5. ЯК ПОЗБУТИСЯ СОРОМ’ЯЗЛИВОСТІ? Та ж сама ситуація спілкування, коли потрібно зустрітися з незнайомими або малознайомими людьми, може викликати різну реакцію. Одну людину вона надихає, мобілізує, змушує активізувати всі свої здібності і чарівність. Зрозуміло, що їй, швидше за все, удасться досягти поставлених цілей і домогтися успіху. Для деяких, навпаки, така ситуація є досить неприємною: підвищуються пульс, ускладняється дихання, виступає піт. Така людина (сором’язлива) скоріше зволіє ухилитися від побачення або публічного виступу. Тим самим вона відрізає собі шлях до успіху. Від сором’язливості страждає набагато більше людей, ніж може здаватися. За даними психологів, ця неприємна риса властива більше ніж половині підлітків і юнаків, а для багатьох продовжує залишатися проблемою і протягом усього наступного життя. Як же її позбутися? У цьому вам допоможуть кілька простих порад. 1. Припиніть порівнювати себе з іншими. Сором’язлива людина дуже страждає, коли вважає, що дуже програє порівняно з навколишніми. Однак людина взагалі невідповідний об’єкт для порівняння. Адже кожен у чомусь перевершує іншого, а в чомусь комусь поступаєть- ся. Треба не перебільшувати свої недоліки і мудро усвідомлювати переваги. Усвідомивши свої переваги, легше знайти в них опору в критичних для вас ситуаціях. 2. Не дозволяйте старим засмученням породжувати нові. З будь-якою людиною трапляються неприємності. Кожен з нас може згадати, як його колись висміяли, принизили. Для багатьох це стає нездоланною перешкодою до нових досягнень. Згадуючи про минулі засмучення, сором’язлива людина з чекає, що в схожій ситуації вони обов’язково повторяться. Зовсім не обов’язково! 3. Не приймайте на свій рахунок недоброзичливість навколишніх. Найча- стіше брутальність, агресивність, зла іронія — це вираження якихось внутрішніх переживань і конфліктів тієї людини, що так поводиться. Якщо вас хтось скривдив, це не означає, що ви поганий. Швидше за все самому кривдникові погано. Це в нього проблеми, а не у вас. 4. Розширюйте своє коло спілкування. Сором’язливі люди схильні зами- катися в собі й уникати контактів. Але часом досить лише прийняти запрошення в якусь компанію, щоб зрозуміти: ніякі небезпеки мені не загрожують, я можу почувати себе спокійно. 5. Готуйтеся до спілкування. Напередодні відповідальної зустрічі не зневажайте попередньою підготовкою, репетицією. «Домашніми заготівлями» користуються блискучі оратори, артисти і політики. 6. В жодному разі не «лікуйтеся» алкоголем. Зайва чарка скоріше ви- кличе не розкутість, а розв’язність, що згодом лише збільшить со- ром’язливість. 7. Цінуйте свої успіхи. Сором’язлива людина схильна сприймати свої промахи і засмучення як природні, а вдачі — як випадкові. Якщо змі- нити свій погляд — фіксувати успіхи і винагороджувати себе за них, незабаром стане ясно, що мотивів для зневіри не так вже й багато. 8. І найголовніше — вирішуйте свою проблеми, а не відвертайтеся від них! Успіх нікому не гарантований, але він досить ймовірний. І тільки активне прагнення до нього підвищує цю імовірність. Почніть діяти (проведіть тренінг з подолання сором’язливості). А для цього… У вільний найближчий день почніть тренування. Підійдіть на вулиці до будь-якого перехожого і запитайте: як пройти або проїха- ти, наприклад, на ринок або в центральний універмаг. Під час розмови дивіться співрозмовникові в очі і кивайте головою, уважно вислухуючи 164 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 165 його пояснення. Обов’язково щиро подякуйте перехожому за його відповідь на ваше питання. Пройшовши ще квартал, повторіть своє питання перехожому, що відрізняється від першого віком або статтю. Таку вправу виконайте 5-7 разів під час прогулянки. Після повернення додому усвідомте, яке нове відчуття або стан з’явився у вас, проаналізуйте своє поводження. Прогулянки-тренування слід виконати 4-5 разів для закріплення навичок спілкування. Потім переходьте до більш складного. Спробуйте на базарі поторгуватися, завести розмову з продавцями про життя або про якість товару. Чим більше ви будете спілкуватися з незнайомими людьми і звертати увагу на те, що вони вам говорять, на їхній одяг, поводження, стиль розмови, тим менше уваги будете приділяти своїм страхам і сумнівам. Через кілька місяців таких тренувань ви впевнено будете себе почувати в незнайомій обстановці. У вас виробиться «автоматизм» спілкування з незнайомими людьми. І… зникне сором’язливість. 13.6. ЯК ВІДМІНИТИ КАТАСТРОФУ? Частенько ми «робимо з мухи слона», коли міркуємо про те, що вже «звалилося на вашу голову» або ж ось-ось відбудеться. «Я пропав,— думаєте ви.— Усе скінчено. Катастрофа. Це жахливо». «Дах починає їхати» від таких думок. Що ж робити в такій ситуації? Щоб відмінити катастрофу, перервіть сумні міркування і запитайте себе: «Що найгірше може чекати на мене в майбутньому?». Дійсно, що ж буде найгіршим з того, що, можливо, відбудеться? Я можу вмерти. Мене принизять. Мене звільнять. Залишуся без грошей. Вона піде від мене. Вони мене зненавидять. Іноді простого перерахування найгірших варіантів наслідків вистачає, щоб покінчити з такими міркуваннями. Саме це робив відомий англійський вчений Б. Рассел, який використовував метод «найгіршого випадку»: «Коли вам загрожує яка-небудь біда, вдумливо та серйозно оцініть найгірший варіант її наслідків. Подумайте, чи дійсно це для вас буде жахливою катастрофою? Потрібні аргументи знайдуться завжди, тому що навіть найгірше, що може з вами трапитися, не має вирішального значення. Уважно розглядаючи протягом певного часу зі всіх боків гіршу з можливостей, скажіть собі з великою переконливістю: «Ну що ж, у решті-решт, навіть це не буде мати такого вже великого значення». І ви помітите, що ваша тривожність майже зникне. Може статися, що цю процедуру доведеться повторити декілька разів і нарешті до вас знову повернеться добрий настрій та віра у свої сили. Але ж багато хто з нас дозволяє собі занепасти духом під впливом значно меншої або навіть уявної небезпеки. Хтось правильно сказав, що найбільш поширена причина виникнення виразки шлунку — бажання зробити «з мухи слона». Не виключено, що почуття «життя або смерть», яке багато хто відчуває у різних критичних ситуаціях, ми успадкували від наших пращурів, коли «невдача» дійсно часто поставала синонімом «смерті». Але яке б не було виникнення цього сприйняття, досвід багатьох людей показує, що його можна уникнути, якщо спокійно і помірковано проаналізувати кожну конкретну ситуацію. Запитуйте себе кожен раз: «Що може статися у найгіршому випадку?». Не реагуйте, за негативною звичкою, нерозсудливо. Якщо уважно придивитись, то виявиться, що більшість щоденних «жахливих» справ (критичних ситуацій) не тільки не являють собою проблему «життя або смерті», а лише є можливістю просунутися вперед, або зберегти колишні позиції. Коли ви стурбовані або збуджені, ви схильні гарячково перебирати усе, що спадає на думку. Але простим доскіпливим перерахуванням найгірших варіантів ви можете привести себе у спокійний стан. Перевірка обґрунтованості припущень у даному випадку також корисна, навіть якщо ви не дуже-то й налаштовані до цього. Припустимо, наприклад, що вас попросили піти в багатоповерховий будинок, де ви абсолютно нікому не відомі, ввійти в ліфт і повідомляти кожен поверх: «Шостий поверх. Сьомий поверх. Восьмий поверх…». Імовірно, ви скажете: «Ви, що, жартуєте? Люди подумають, що я ненормальний». Для того щоб дійсно перевірити дане припущення, ви повинні насправді зайти в ліфт і викрикувати поверхи. І що, на вашу думку, відбудеться? «Вони можуть подумати, що я просто псих»,— скажете ви. Вони вас поб’ють? Вас заарештують? Ви порушите яку-небудь інструкцію? Швидше за все, ні. Можливо, люди будуть дивно на вас поглядати. Але чи змінить це ваше життя? Звичайно, ні! Люди, що живуть у вічному страху зробити помилку, іноді з’ясовують, що насправді здійснення помилки — це найкраще з того, що з ними коли-небудь відбувалося. Крім того вони також дізнаються, як багато людей просто цих помилок не помічає або їх це зовсім не хвилює. І в такий спосіб іноді вони відкривають для себе, що те, що трапляється з ними, зовсім не так жахливо, як вони собі це уявляли. Скасувати катастрофу — це означає узяти під сумнів передумову, що відбудеться найгірше, принаймні перевірити чи не так це. А які у вас підстави стверджувати, що відбудеться найжахливіше? Однак… коли хтось із сторонніх або ваш жорстокий внутрішній критик пророкує, що від того, що у вас чогось немає, відбудеться найгірше, ви можете повірити їхнім пророцтвам. І ось тоді-то й настає час запитати: «Що таке жахливе може відбутися? Що змушує мене думати про найгірше?». Якщо, наприклад, ви уявите: «Кожний вважає мене дурнем», запитайте себе: «Наскільки імовірно, що всі дійдуть такої ж думки?». Після цього ви зрозумієте, наскільки перебільшені ваші побоювання. І… «катастрофи» як не бувало. Ура!!! Більше того, з неї іноді навіть можна витягти переваги. Та ну? Так! «Якщо життя закидає вас лимонами, робіть з них лимонад»,— говорить старе прислів’я. На що ви можете заперечити: «Ну, легше сказати, 166 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 167 ніж зробити». Справедливе заперечення. Ви досить розумна людина, бо не сподіваєтеся, що в один присід можна одержати з лимонів приємний напій. І все-таки, глянувши на свої проблеми з позицій віддаленої перспективи, можна побачити, як часто катастрофи, нещастя обертаються згодом перевагами. Життєвий досвід рідко виявляється зовсім марним. Цілеспрямовані міркування про те, як перетворити удавану катастрофу, неприємність на переваги, можуть виявитися досить продуктивною справою. Наприклад, чоловік пішов від дружини. Катастрофа! Її нещастя очевидне. Утім, а чи не несе ця ситуація яких-небудь переваг? Вони здаються дуже і дуже незначними, але все-таки є. Сьогодні ця жінка відкрита новому. Вона висуває чоловікам нові вимоги: «Я ніколи більше не потерплю від них того, з чим я раніше примирялася». У кожного — своя чаша страждань, але при цьому важлива реакція людини на них. Є мудрий вислів: «Життя — це притча, а ти — її зміст». Чим ставати: пилом на дорозі Всесвіту чи зіркою — вирішувати вам! 13.7. ЯК ПЕРЕБОРОТИ ДЕПРЕСІЮ? Життя… О, його можна порівняти з американськими гірками! Багатій, бідняк, жебрак, злодій, лікар, юрист — в усіх бувають злети і падіння. Справді, навіть фахівці з депресії час від часу почувають, що «земля йде у них з-під ніг»! Але усі вони знають з досвіду, що майже кожен випадок депресії можна призупинити. Так в навіть у дуже серйозних випадках — можна назвати їх нудьгою, нісенітним настроєм або днем, коли не хочеться вставати з ліжка,— найпростіші засоби можуть творити дива. Отже, якщо ви маєте пригнічений настрій, перебуваєте в меланхолії, життя то піднімає вас на гребінь, то опускає на дно, спробуйте одну з цих випробуваних порад, щоб змінити настрій на кращий. Займіться чим-небудь. Ваша депресія тільки збільшиться, якщо ви будете тинятися по квартирі і хандрити. Тому залиште будинок. Неважливо, чим ви вирішите зайнятися, тільки б чим-небудь бути зайнятим. Йдіть на прогулянку, покатайтеся на велосипеді, відвідайте друзів, почитайте, пограйте в шахи або займіться з дітьми. Пошукайте в пам’яті що-небудь кумедне. Кращий спосіб підшукати собі заняття — це скласти список того, що приносить вам задоволення. Звичайно, справа в тому, що, коли ви в пригніченому стані, ніщо не виглядає розважливим. Що ж робити? Складіть список того, що раніше приносило вам задоволення. Потім виберіть що-небудь одне із цього списку і займіться ним! Виговориться. Настрій зміниться, якщо поділитися з кимсь своїми переживаннями. Знайдіть друзів, що вас люблять, і розкажіть їм про свої негаразди. Поплачте, як слід. Якщо розмова про ваші проблеми викликає сльози, не стримуйте їх. Сльози несуть полегшення, особливо якщо знати, чому плачеш. Сядьте і проаналізуйте ситуацію. Дуже часто трапляється, що, знайшовши джерело своєї депресії, ви почуватимете себе краще. Зрозумівши, у чому проблема, ви зможете приступити до пошуків виходу з неї. Усвідомте, що це не страшно, якщо тобі сумно. Зрозумійте, смутні почуття — тимчасові і вони з часом пройдуть. Пробуйте, і знову пробуйте, і… здайтеся. У дитинстві та юнацтві ми будуємо плани і тримаємося за них навіть тоді, коли життя доводить нам, що вони нереальні. Гонитва за примарними цілями може привести до депресії. Ось момент, коли треба просто сказати: «Я зробив усе, що міг» — і… відступити. Навантажте себе фізично. Вправи можуть допомогти перебороти смуток. Якщо ви вже регулярно робите фізичні вправи і знаходитеся в гарній фізичній формі, але в пригніченому стані, спробуйте займатися до повної знемоги. Це гарний спосіб зняти напруження. Візьміть коробку кольорових олівців. Відмінний спосіб виразити свої почуття. Якщо відразу ж після того, як щось вас засмутило, сядьте і по- чніть малювати. Ви будете здивовані тим, як це допоможе позбутися негативних емоцій. Використовуйте багато кольорів. Вибір червоного кольору припускає гнів, чорного — сум, а сірого — занепокоєння. Проаналізуйте факти. Іноді, коли ви починаєте оцінювати свої припущення, порівнюючи їх з реальністю, то знайдете, що все не так, як ви думаєте. Наприклад: ви підозрюєте, що ваш коханець (коханка) обманює вас (гарний привід для депресії!). Сміливіше! Запитаєте його (її). Можливо, ви помиляєтеся. Займіться чим-небудь по-справжньому докучливим. Можливо, щоб підняти дух, вам треба просто відвернутися, переключити увагу з ваших бід. Щоб домогтися цього, займіться чим-небудь занадто докучливим. Наприклад, почистіть плитку у ванній зубною щіткою. Або ж розглядайте той самий аркуш знову, і знову, і знову. Сповільніть темп. Часом життя може бути дуже напруженим. Якщо ви підозрюєте, що причиною вашої депресії є занадто інтенсивний графік, тоді вам, можливо, треба просто розслабитися. Присвячуйте більше часу таким заняттям, як теплі ванни, лазня, масаж. Ставтеся до інших з повагою. Депресивний стан може зробити вас дратівливим стосовно інших. Уникайте цього, тому що інші теж можуть відповісти в тім же дусі, а це — найгірше у вашому стані. І більше радійте життю, тоді депресії просто не буде місця. 13.8. ЯК ПЕРЕБОРОТИ ОБРАЗУ? Образа — досить шкідлива емоція, що може завдати багато шкоди людині. Різні люди по-різному її переносять. Для одних це просто не- приємний стан, для інших — справжнє страждання. Але в будь-якому випадку — це почуття важке. Воно виснажує нервову систему і може стати причиною хвороби і погіршення взаємин. Подивимося тепер, з чого народжується, як виникає образа? Насампе- ред, вас ранить те, що поводження іншого, його думки, дії не відповіда- ють вашим очікуванням, вашим уявленням про те, якими вони повинні 168 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 169 бути. Ви хочете, щоб він знав, чого ви від нього чекаєте, і поводив би себе саме так. Ось отут ви робите блюзнірський акт: заперечуєте волю іншого, його право на іншу думку, іншу позицію, ви жорстко програмуєте його поводження. Коли ж ця ваша програма не здійснюється, коли відбувається неузгодженість бажаного і реальності, починається страждання, що заважає жити вам і вашим близьким. Образа робить нас злими, мстивими, надмірно вимогливими до інших. Тому найкраще образі запобігти. Для цього треба заздалегідь осмислити те, що її викликає. І змінити свої очікування, наблизивши їх до реальності, до можливостей іншої людини. Наприклад, ви йдете додому. Ви не повинні чекати, що ваші діти прибрали квартиру, приготували їжу. Адже ви знаєте, що вони могли захопитися грою, або рішенням шкільних задач, або взагалі їх вдома немає, утекли на вулицю ганяти в м’яча. Якщо ви думаєте так, а, коли прийдете додому, побачите, що так воно і є, то це на вас не подіє негативно. А якщо там раптом усе прибрано, приготована вечеря, ви будете просто щасливі. Але найчастіше зустрічається інший варіант: ми завзято вважаємо, що діти повинні сидіти вдома, привести у зразковий порядок квартиру і так далі. Відбувається ж все навпаки, і ми прирікаємо себе на важкі, нескінченні переживання. Отже, щоб запобігти образі, потрібно скоригувати свої очікування, не програмувати поводження іншого. Прийняти його таким, який він є. Зрозуміти, що кожна людина унікальна, неповторна. Ось ви в образі на свого чоловіка. Чому він поводиться не так, як чоловік моєї подруги або поводиться не так, як герой кінофільму? А діти? Вам здається часом, що вони дурні, злі, погано поводяться. Але ж безглуздо, нерозумно і руйнівно — ображатися на своїх дітей. І якщо ви приймаєте їх — розумними, дурними, добрими, злими, з гарним поводженням, поганим, акуратними, неакуратними, слухняними, неслухняними — з цього моменту ви на них не ображаєтеся. Утім, не думайте, що ви перетворитеся на бездушного робота. Без емоцій вам не обійтися! Ви будете ображатися, це неминуче, але «образи не страхаючись», ви програєте подумки свою ситуацію, контролюєте її. І, свідомо виокремивши все, що супроводжує образу, народжує її, прощаєте кривдників — усіх і кожного окремо. І… таким чином образу «розчиняєте», не даєте їй надовго оселитися у вашій душі. Ви можете згадати сотні ситуацій, коли були серйозні підстави для образ. Але серед них ви не знайдете тієї, де образа мала б сенс. Завжди легко відповісти на запитання «чому?» (чому я ображаюся, злюся), але у всіх цих випадках ви не зможете відповісти на запитання: «Навіщо я це роблю? Який результат я від цього одержую?». Ви не зможете відповісти на це питання, тому що у відповіді в кращому випадку буде стояти: «Результат нульовий», а ще частіше: «Результат негативний». Отже, не варто ображатися (або хоча б довго не тримати образу)? Так!!! Як тільки ви почнете зрощувати в собі необразливість, ваш чоловік, ваші близькі не будуть страждати від почуття провини; самі того не усвідомлюючи, вони стануть менш уразливими і більш здоровими. Але не дай Боже вам звертати їх у свою віру: насильно тягти їх на лекції, у театр або, наприклад, вимагати, щоб вони обов’язково прочитали цікаву для вас книгу. Коли ви зміните своє відношення до людей, інші люди самі зміняться стосовно вас; якщо лінія вашого життя правильна, у вашому найближчому оточенні створюється сприятлива для загального здоров’я атмосфера. Коли вас скривдили, ви не можете не ображатися. Але, знаючи про цю емоцію хоча б те, про що вище йшла мова, ви ображаєтеся лише дві-три хвилини. Ви можете, звичайно, розбити тарілку або зробити що-небудь ще, щоб якось програти образу, видати які-небудь звуки. Але потім скоріше включайте в роботу вашу думку — і ви зануртеся у стан спокою. Щоб ефективніше долати образу, ознайомтесь з матеріалами додатка 9 «Механізм виникнення емоцій». 13.9. ЯК СТАВИТИСЬ ДО КРИЗИ? Криза потребує пристосування до нових життєвих ситуацій — важлива частина розвитку кожної людини. Вже наше народження становить серйозну кризу, і мудреці стверджують, що якщо ми народились, то найважчий час позаду. Будь-яка криза сприймається людиною, як важкий тягар. До цього знову і знову відкладається прийняття елементарних заходів щодо виходу з важкого становища, та ось «раптом» виникає криза. Більше відкладати не можна, необхідно щось робити. Часто це призводить, в першу чергу, до додаткового фізичного та психічного напруження. Не виключено, що в цьому стані ви відчуваєте страх, губите ясність думки і стаєте недієздатним саме в той час, коли діяти потрібно швидко та правильно. Крім того, часто в ролі збуджувачів нестерпної ситуації виступають найдорожчі нам люди, і тому вони не в змозі нам допомогти. Отже, ми стаємо самотніми. Ще вчора все було гаразд (а чи було?), сьогодні ж настала криза. І якщо ви не подолаєте її, то швидко опинитесь перед іншою кризою. Це може бути добре відома всім криза, яка виникає при боротьбі людського організму з бактеріями та вірусами. Одне з двох отримує верх, що означає видужання або підвищення температури та смерть. Криза — рішучий, поворотний момент. Вона може бути наслідком пожежі, нападу, зґвалтування, стихійного лиха, війни або спаду економіки, чи черговим етапом в особистому розвитку людини тощо. Проте створювати нам труднощі спроможні не тільки великі події. Частіше нас роздратовують маленькі дрібниці, до яких слід ставитись більш свідомо, не думаючи про них і не говорячи: «Мене дратує будь-яка дрібниця», але розуміючи: «Я роздратовуюсь через дрібниці». Тобто, ви даєте дрібницям привід роздратовувати вас, дозволяєте керувати своїми почуттями. Ви починаєте 170 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 171 залежати від дрібниць або від подій та обставин. Не ви контролюєте свої почуття, а події, обставини та дрібниці. Але якщо інші спроможні керувати вашими почуттями, а ви ні, то чи не означає це, що інші сильніші від вас, і ви не маєте на них ніякого впливу? Але насправді ніхто і ніщо не володіє такою владою, щоб довести вас до роздратування або керувати вашими почуттями, думками та вчинками. За це відповідаєте тільки ви самі. Нехай сталось так, що ви дозволили іншим мати владу над вами, але в будь-який момент ви можете за бажання знову стати господарем свого життя. Хоч ви не можете вирішувати за інших, однак ви можете вирішити за себе, як вам реагувати і як поводитись у різних ситуаціях. Ніщо не може вас роздратувати, розчарувати, образити або зробити хворим, якщо ви самі цього не бажаєте. Ніхто не зможе збудити у вас агресивність, якщо ви самі цього не дозволите. Отже, вам слід припинити звинувачувати інших у тому, що випадає на вашу долю. Вони в цьому не винні, головна причина завжди у вас, причина, але не вина. Мова взагалі не йде про вину або невинність, а про усвідомлення того, що ми маємо всі можливості та шанси в будь-який момент і назавжди змінити наше становище. Можливо, тепер ви розумієте, чому одного кидає із кризи в кризу в той час, як буття іншого відзначається легкістю, і він насолоджується життям; чому комусь постійно не щастить, що б він не робив, а перед іншим двері розчиняються самі; чому один весь час розлючений, а інший живе спокійним і гармонійним життям. Але ж іноді, не зважаючи на спроби людини подолати кризу, змін майже не виникає. У чому ж справа? Мабуть, у багатьох випадках ми досить «косметично» змінюємо наше життя. Кожна криза — це черговий шанс свідомо підійти до ситуації, що виникла, з’ясувати, ким ви є насправді і, виходячи з результату такого самопізнання, пізнання істинного «Я», свідомо перетворити власну дійсність, тим самим змінити не тільки своє безпосереднє оточення, але й весь світ. Будьмо ж пам’ятати, що ми потрапляємо в критичну ситуацію (кризу) тільки тоді, коли не розпізнаємо свій шанс, не використовуємо його або реагуємо на неї неправильною поведінкою. Якщо час змін прийшов, ви повинні їх здійснити. Криза є шанс і запрошення здійснити зміну на краще. Життя не створює проблем, воно пропонує нам тільки шанси, нові й нові шанси повернутися до самого себе, а отже, і до кращого життя. Для оцінки свого відношення до кризи скористайтесь тестом «Вихід з тяжких ситуацій» (розділ 14). 13.10. СКОРИСТАЄМОСЯ ДОСВІДОМ РОБІНЗОНА КРУЗО Нерідко ми потрапляємо в такі ситуації, коли незмога далі жити і здається, що світ «завалився», загублений сенс існування. Що ж робити? Як бути? І чи бути? Питання, що так і миготять у нашій затемненій від болю і безвихідності свідомості. А що далі? Чи є в мене майбутнє? Де взяти сили все пережити? Серед різних способів виходу з кризової ситуації (підтримка друзів, родини, звертання до психотерапевта…) є один, котрий застосуємо до людини, що не бажає або не може звертатися за підтримкою до кого-небудь. Така людина самотня, незважаючи на наявність дружини, дітей, друзів і товаришів, і вона нічого не може з собою поробити. Він — Робінзон на населеному острові, і за складом свого характеру не в змозі розповісти кому-небудь, що його мучить, що його тривожить. Але якщо важко або неможливо комусь розповісти про своє нещастя, то можна викласти це на папері, використовуючи нескладну процедуру, яку назвемо «Список Робінзона». Чому Робінзона? Справа в тому, що відоме застосування цього методу в романі Д. Дефо «Робінзон Крузо». Чи треба нагадувати шановному читачеві, у яку ситуацію помістив письменник свого героя? Найсильніший розпач, близький до божевілля — ось психічний стан поважного жителя Англії. Що ж робити? Закінчувати на цьому роман, тому що в героя незмога винести свою самотність і нема рації для подальшої боротьби за існування? Ось як характеризує стан свого героя письменник: «Він, як божевільний, довго бігав по березі». Але… трохи пізніше Робінзон змусив себе серйозно і докладно обміркувати своє положення і складні обставини життя (почав раціонально мислити). Перше, що він зробив для цього,— почав записувати свої думки з метою «висловити словами все, що мене мучило і мучило, і тим хоч якось полегшити свою душу». Міркування Робінзона були тяжкі, але розум мало помалу починав брати верх над розпачем. В міру сил він намагався втішити себе тим, що могло б статися і щось гірше, і протиставляв злу добро. Він вирішив записувати в список усі прикрості, що з ним сталися, а поруч — усе, що сталося з ним утішного. (У будь-якому сумному положенні є і позитивні моменти). Наведемо приклад: «Я закинутий долею на похмурий, незаселений острів і не маю ніякої надії на рятування» (–), «Але я живий, я не потонув, подібно до всіх моїх товаришів» (+) і т. п. Які ж думки викликали ці вправи у Робінзона? Процитуємо повністю його висновки: «Запис — це свідчення про те, що навряд чи хто на світі потрапляв у більш складне положення і, проте, воно містило в собі як негативні, так і позитивні сторони, за які слід бути вдячним. Гіркий досвід людини, що зазнала найгіршого нещастя на землі, показує, що у нас завжди знайдеться який-небудь вихід». Що ж відбулося, чому, виклавши переживання стресу (як сказали б ми зараз) на папері, Робінзон почав свій шлях до видужання? Розглянемо його. Досягається розрядка, тому що людина намагається своїм записом зупинити власні мучення, переживання, розпач. 172 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 173 Переривається ефект самонавіяння, коли людину переслідують нав’язливі думки про безвихідність ситуації, про неможливість знайти вихід. Записавши на папері подію, що травмує, людина робить перші умовиводи, перші висновки, припиняє тим самим процес звуження свідомості, характерний для людини у ситуації сильного стресу. Відбувається акт прийняття лиха — описавши свій стан, людина упокорюється зі «страшною подією» (перестає посипати голову попелом). Починається аналіз положення, що означає зниження емоційного напруженості за рахунок включення в дію інтелектуального компонента свідомості. Отже, раціональне мислення, голос розуму допомогли Робінзону — він спочатку упокорився зі своїм положенням, а потім став шукати вихід зі складної ситуації. Крім того, ми маємо ще один чудовий літературний приклад, як можна витягти себе з кризової ситуації. Згадаємо, як це робив відомий барон Мюнхгаузен, витягаючи самого себе разом з конем із трясовини. Сподіваємося, ці дії Робінзона Крузо настільки повчальні, що їх можна (потрібно) використовувати в «життєвих штормах». 13.11. ГНІВ — ПОГАНА ЗВИЧКА Дуже небагато людей здатних не гніватися, але вони існують, і це свідчить, що подолати цю негативну емоцію можливо. Незалежно від того, що стало приводом для гніву, результат завжди однаковий. Гнів наносить здоров’ю великої шкоди, він прямо-таки провокує захворювання і те, через що гнівались, постійно існує, тому що саме час знову розгніватись. Серце б’ється сильніше, кров’яний тиск підвищується, і тут цілком можливий інфаркт міокарда. М’язи напружені, травлення утруднене. Крім того, гнів посилює нервозність, так що наступного разу ми швидше обурюємося. Несподівано може виникнути головний біль чи мігрень, мислення і поведінка стають некерованими, наслідком цього є поганий настрій, а також порушення сну і стомленість. Можливе утворення виразки шлунку і жовчного каміння, імунний захист організму слабшає, ми швидше старішаємо і стаємо хворими. Шляхом напруження нервів при гніві ми самі себе позбавляємо сил і часто караємо себе таким чином за помилки інших. Через неправильний спосіб дій при збігу обставин ми завдаємо собі шкоди саме в той момент, коли повинні бути в найкращій формі. Власне, ніхто не повинен дозволяти собі гніватись. Важко зрозуміти, чому так багато людей чинять дії, які їм тільки вадять, не приносячи ніякої користі. Гніватися, по суті, повинно стати рідкісною поганою звичкою малої кількості людей, які погано володіють собою, натомість гнів — постійний супутник життя майже кожного з нас. Але давайте якось, коли розгніваємося, усвідомимо, з приводу чого обурюємося. Ми обурюємося через проблеми, обставини, речі чи людей. Ми обурюємося через те, що порядок речей такий, який він є, і це створює нам труднощі. Останні, в свою чергу, виникають через те, що обставини не відповідають нашим уявленням. Звідси найпростіший шлях уникнути гніву — змінити свої уявлення. Якщо я не бажаю цього робити, то завжди можу спробувати змінити обставини. Труднощі виникають тому, що я маю певні очікування, які не реалізуються. Разом з тим імовірність того, що мої очікування втіляться у дійсність, не дуже велика, тому що в житті тисячі можливостей і лише деякі з них відповідають моєму очікуванню. Але, якщо одного разу бажане і відбувається, то байдуже, що я не дуже щасливий, адже врешті-решт я чекав цього. Проте, як тільки я перестаю чекати чого-небудь, відпадає найчастіша підстава для гніву. Збіг обставин більше не може застати мене несподівано. Крім того, труднощі завжди допомагають мені усвідомлювати особисті недоліки, підносять урок, який я ще не вивчив; а інакше я не відчував би труднощів. Життя дуже терпляче, знову і знову стикає мене з однією й тією трудністю, поки, нарешті, я не засвою урок. Таким чином, труднощі є метою життя, як навчання — мета школи. У міру того, як я позбавляюсь своїх недоліків, зникають і труднощі. Між тим гнів завжди вказує і на агресію, негативну енергію несправедливого буття. Це несправедливе буття в свою чергу свідчить про дисгармонію, тому що я не живу в згоді з собою і з життям. Дана дисгармонія — перший ступінь до хвороби. Мій гнів свідчить лише про те, що я не приймаю життя таким, яким воно є зараз, хоч і міг би зробити так, щоб воно переповнилось радощами. Життєві обставини, з приводу яких ми обурюємось, виникають випадково так рідко, як і наш гнів. Причина завжди у нас самих. Згадайте про маріонетку. Неважливо, хто смикає за шнур, вона стрибає. Так само поводить себе людина. Шнур — її чекання. Як тільки вона ліквідує цей шнур, ніхто і ніщо не зможе викликати гнів, і вона нарешті буде вільною. Неважливо і те, що служить приводом для гніву, я розплачуюсь за це своїм здоров’ям, настроєм. Фактично кожен може дозволити собі не гніватись. У разі якщо образи або зневажливі репліки інших все ще зачіпають мене, я показую тим самим лише недолік розсудливості і віри в себе. Але в будь-який момент у мене є можливість стати розумнішим, ніж раніше, не гніватися більше через що-небудь, а краще — допомогти іншому «взяти себе в руки», замість того, щоб реагувати так неадекватно. Взагалі, ми повинні почати діяти, що означає готувати себе для тих чи інших обставин, не чекаючи, поки виникнуть непередбачені, на які ми будемо лише реагувати. Багато хто думає, що при певному збігу обставин треба обурюватись. У дійсності ж ніхто в світі не має такої влади, щоб розгнівати мене, на це здатний лише я сам, і тільки я можу це припинити в будь-який час, наприклад, зараз. Проте деякі люди володіють досить безкорисним даром неодноразово «смакувати» набуту роздратованість, підігріваючи її при кожній 174 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 175 нагоді. Роздратованістю, яку вони отримали, дякуючи шефу, вони зараз же діляться з колегами, і ввечері знову підігрівають роздратованість, ділячись нею із партнером. Так чи варто гніватись? Щоб позбавитись гніву, використайте вправи (див. додаток 8). Рівень захищеності від стресів перевірте за допомогою тесту «Чи в порядку у вас нерви» (розділ 14). 13.12. ЯК ПОВОДИТИСЯ З РОЗГНІВАНОЮ ЛЮДИНОЮ? Гнів, роздратування виникають, як правило, тоді, коли порушені деякі наші стандарти, уявлення про те, що таке добре і що таке погано. Ви знаєте, як «правильно» діяти в тій чи іншій ситуації. А «він» все робить не так. Отут іноді корисно задати собі питання: а в чи дійсно «правильно» — саме те, як я собі уявляю? Проте себе та інших ми судимо за одними критеріями. Але оскільки виносити неприйняття до себе дуже важко — ми проектуємо його на інших. І отут можна чекати будь-чого… Тож як діяти в цій ситуації? Як не можна поводитися з розгніваною людиною • Захищати себе: «То ти мене неправильно зрозумів». Пояснювати свої слова і вчинки: «Причина, чому я це сказав, у тім…». Врахуйте, людина вас зараз не чує, вона — у владі своїх емоцій. І говорити треба не про себе, а про неї. • Не варто починати перепрошувати: «Так, я не повинен був говорити про це», «Даремно я це затіяв». • Нападати: «Так, я не правий, але, погодьтесь, і Ви теж…», «Можливо, ви і праві, але я не можу зрозуміти, чому…», тобто не можна задавати питання, що починаються з «але». • Не кваптеся давати поради: «Випий валеріанки. У тебе зовсім розхиталися нерви». • Виявляти поблажливість: «Мені здається, ти перебільшуєш», «Чи варто так заводитися?», «Не засмучуйся, не бери в голову». • Не можна відкидати емоції людини, що розгнівалася, давати інше тлумачення: «Мені здається, насправді причина не в мені, а в тім, що ти постійно порівнюєш мене з кимсь», «Це просто твої комплекси», «У тебе знижена самооцінка, тому на тебе все так діє». • Якщо ви явно не хочете говорити про це зараз — відкладіть розмову на якийсь час: «Ми повернемося до цього, але давай спочатку ти відпочинь». Як треба розмовляти з людиною, що знаходиться у гніві • Насамперед, необхідно прийняти стан цієї людини, а вже потім ставити питання. Адже що відбувається у випадках неправильного реагування на гнів? Ви хочете скоріше закрити ситуацію, утекти, а зовсім не зрозуміти, досліджувати. • Найперше правило — відбивати почуття цієї людини: «Ти назвав мене нечупарою. Це звучить так, начебто в тебе найжахливіша дружина на світі», «Ти говориш так, немов тобі страшенно не пощастило і ти шкодуєш, що оженився на мені». • Намагайтеся визначити його почуття: «Що з тобою? Може, тебе на роботі хто роздратував? Може, ти нервуєш через те, що наш син отримав двійки?». • Можна позначити невизначеність: «Я не зовсім розумію, що ти відчуваєш, коли так говориш». • Приєднатися до його переживань: «Я тебе розумію», «Якби я був на твоєму місці, я б теж обурився». Але так можна поводитися тільки з близькою людиною. Зовсім інша тактика у відносинах із начальством. Отут потрібно застосовувати екстрені способи. Дуже корисно кілька разів — не менш трьох, а краще сім — назвати людину по імені. Вона кричить, а ви спокійно окликаєте її: «Іване Петровичу! Іване Петровичу!». Це допоможе йому отямитися — навіть не в переносному, а в буквальному значенні. Промовляти це треба спокійно, без страху, без докору. Спробуйте змінити тему, відволікти його. А якщо він скаже: «Не відходьте від теми», отже, він усвідомлює, що його відволікають. Але ні в якому разі не треба виправдуватися або перепрошувати: «Ну, послухайте мене!», «Ну що Ви так?», «Я хотів тільки…». Цим ви підтримуєте розмову, а вам треба змінити тему. І взагалі спілкування з розгніваною людиною можна порівняти з зустріччю двох людей на вузькому мосту. Як вони можуть себе повести? 1. Відкритий напад: двоє б’ються, і той, хто переможе, залишиться на мосту. Ви можете відповісти начальникові такою ж брутальністю, якщо готові завтра покласти на стіл заяву про звільнення. 2. Відхід: ви бачите, що назустріч йде людина з дубинкою, агресивно налаштована, відходите й поступаєтеся їй дорогою. Ваш начальник ввійшов у несамовитість, ви непомітно залишаєте кімнату. Це не втеча, це ваше право. 3. Переговори: ви з’ясовуєте пріоритети — чому кожному із вас потрібно на іншу сторону? Можливо, один поспішає до хворого друга, а інший — на рибалку. Напевно, ви можете знайти компроміс. 4. Байдикування: ви сідаєте поруч із мостом і чекаєте, що буде далі. У ситуації з начальником ви просто ніяк не реагуєте на його гнів. Ця тактика вигідна тоді, коли потрібно виграти час, зрозуміти мотиви іншої людини. Поставтеся до гніву, як до погоди. 5. Обман, збій теми: «Дивіться, як летить птах!» — говорите ви своєму стрічному і, поки він відволікається, перебігаєте міст. У житті ви можете сказати тому, хто на вас нападає, що-небудь на зразок: «Я не зателефонував, тому що в мене сидів податковий інспектор». Перевірити це неможливо. Або перейти на гумор: «Тому що мене викрали марсіани». 176 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 177 Можливо, ви скажете: «Способи чудові. Але, як говориться, «гарна думка приходить після того, як…». Як усе це згадати, коли на тебе «наїжджають»? Якщо вам часто доводиться мати справу з розгніваною людиною і це є для вас проблемою — ведіть щоденник. Записуйте, як ви поводилися і як треба було це робити. Поступово правильні реакції на гнів у вас стануть автоматичними. І ви не будете нервуватися, коли на вас кричать, діючи за принципом — «собака гавкає, а караван йде…». Щоб ефективніше долати гнів, доцільно ознайомитись з матеріалами додатка 9 «Механізм виникнення емоцій». 13.13. ЯК СТАВИТИСЬ ДО СТРАХУ? Страх дуже часто буває тісно пов’язаним із життям людини; широке розповсюдження страхів жахає і загрожує обернутися загальною психічною епідемією. Все починається з нервових станів, неврозів, зумовлених страхом, і доходить аж до захворювань, таких, як агорафобія (боязкість простору), чи страх перед ліфтами, боязкість тварин, страх перед сексуальністю, страх перед хворобою, страх перед старістю. Страх буквально у крові людини. У стані страху звужуються кровоносні судини. Це виявляється у блідості чи «пустій» голові, тому що при страху, переляку, жаху кров концентрується у центральній частині організму. Страх спонукає людину «стискуватись» і поводитись всупереч своїй суті. Страх — це як маленька смерть, від страху ми бліднішаємо, раптово виступає холодний піт і «завмирає серце». Зі страху ми фактично відчуваємо загрозу своєму існуванню. Страх дістався людині у спадщину і є неминучим наслідком вузької орієнтації свідомості на зовнішній матеріальний світ. Тільки в нашій уяві ми можемо відділяти себе, і тоді відчуваємо страх як наслідок відлучення, вузькості, ізоляції. Але водночас у цьому криється і порятунок, бо лише свідомо людина має можливість подолати вузькість мислення, духовно вирости, покінчити з гріхом вигаданої розлуки і повернутися в усвідомлену єдність із цілим. У міру того, як це відбувається, страх розсіюється, як туман під промінням сонця. Розбуджене людське «Я» сприймає матеріальну вузькість, як шанс, як можливість зосередитись, щоб зрозуміти суть цілого і не розминутися із самим собою. Але поки цього не сталося, для багатьох страх — постійний провідник, що має багато облич. Ми відчуваємо страх перед труднощами, катастрофами, нещасними випадками, економічним крахом, безробіттям чи втратою подружжя, нарешті, ми відчуваємо страх перед смертю. Багато хто не може уявити собі життя без страху. Найчастішими причинами страху (насправді ж мова йде не більше, ніж про його збудники) є неспроможність, відсутність суті життя, бідність і самотність. Все це вказує лише на зворотний зв’язок із першоосновою буття, відсутність істинної самосвідомості. Страх — специфічна проблема людини, яка не помічає чи нехтує більш якісним життям, і виникає лише в тому випадку, коли загублені віра в життя і його суть. Страх — у певній мірі плата за право стати самим собою. Таким чином, переживання боязливості й страху являє собою основоположний досвід у житті людини, як і подолання цього страху через самопробудження. Як можна подолати страхи і знову надихнутися життям, знову прийняти себе й інших, знову повернути собі позитивне світосприймання й оптимізм? Як уберегтися від цього кілера, яким дійсно є страх? Адже кожному хочеться досягти успіху, навчитися бачити світлі сторони життя. Так! Тоді для цього скористайтеся наступними порадами. • Ретельно обміркуйте, які страхи турбують вас і починайте долати їх. Страх так само, як і собака, кусає лише тоді, коли ви від нього тікаєте. Дивіться своєму страху в обличчя! • Перекодуємо свій «комп’ютер». Точно так само, як слід постійно перевіряти комп’ютер на наявність у ньому вірусів і за допомогою відповідних програм очищувати диск від шкідливої інформації, необхідно постійно звільняти свій мозок від занесених у нього неправдивих відомостей, що тероризують нас. У процесі «перекодування» інформації ви легко зможете переконатися в тім, що небезпека, яка, як здається вам, оточила з усіх боків, або не є такою, або знаходиться від вас на великій відстані. • Тому якщо ви зазнали великих втрат, постарайтеся більш оптимістично оцінити урок. Згадайте Робінзона Крузо, який втратив практично все, що мав до аварії корабля, але дійшов висновку, що в його житті не все так вже й погано. • Зі страхом відбувається теж ж саме, що і з собаками. Вони кусають лише тоді, коли від них біжиш. Дивіться своєму страхові в очі! Складіть список своїх страхів. Кожен страх, якому ви зуміли протистояти — телефонним дзвінком, листом, поясненнями,— ви зможете викреслити з цього списку! • Звільніть свій організм від страху, але тільки не тими засобами, що його паралізують. Дайте йому свіжого повітря, руху і дайте йому хоч трохи фізичних навантажень щодня! Пам’ятайте, що страх боїться сміху і гумору. Використовуйте їх частіше. • Живіть «тут і зараз». Більшість наших страхів викликаються негативними думками про майбутнє, якого ми боїмося. Подумайте над цим. І… живіть у межах сьогоднішнього дня, активно включаючись у діяльність. Тоді просто вам ніколи буде страшитися майбутнього. • Розслаблюйтеся. Страх завжди супроводжується напруженням м’язів. Не можна відчувати страх у той час, коли тіло цілком розслаблене. Тому якщо ви зненацька потрапите в небезпечну ситуацію, то вам не варто відразу ж метушитися, а потрібно розслабитися: уявити заспокійливу ситуацію, пов’язану, скажімо, із заходом сонця або будь-яку іншу, в якій ви переповнені спокоєм, упевненістю… ваш страх обов’язково зникне. 178 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 179 • Які ваші задуми, що ви «власне, давно хотіли при нагоді здійснити, але боїтеся? Візьміть один із них і скажіть голосно і чітко: «Так зроби це!». Негайно приступайте до планування своїх дій! Установіть для обраного задуму точну дату його реалізації! І ви побачите — відбудеться диво! З кожним прийнятим рішенням страхи зникають! • Дізнайтеся якнайбільше про все, що наганяє на вас страх! Адже грати в шахи можна лише тоді, коли ви бачите усі фігури на дошці! З кожною новою інформацією зникає страх перед невизначеністю. • Життєвий досвід знаходиш тільки через проблеми, з якими стикаєшся! Чим частіше ви будете ставити себе в ситуації, що наганяють на вас страх, тим краще навчитеся його переборювати. • Завжди помічайте світлу сторону життєвих ситуацій. Не дивіться весь час у темницю своєї душі! Будьте оптимістом! • Наважтеся на що-небудь. Радість від того, що відбулося, може витиснути страх. Тільки виявіть при цьому мужність! Звільніть свій організм від симптомів страху, але не тими засобами, що його паралізували. Дайте йому свіжого повітря, руху, м’язової радості. Організм теж віддячить і звільнить вас від страху. Щоб ефективніше долати страх ознайомтесь з матеріалами додатка 9 «Механізм виникнення емоцій». Як перебороти психологічний тиск? Нерідко в житті нам доводиться зустрічатися з грубими, нахабними людьми, що йдуть напролом, нехтують тонкощами взаємин і чужими почуттями. Вони егоїстичні й упевнені у своїй правоті, вважають, що оточуючі повинні поступатися їм. Дуже не люблять, коли хтось ставить під сумнів їхню правоту. Стурбовані своїм авторитетом, болісно самолюбні, на оточуючих — тиснуть, як танки. Деякі з нас, зіштовхуючись з такими «танками» просто розгублюються, відчуваючи їхній натиск і брутальність. Що ж робити? Чи можна захиститися від «танка»? Так, можна. От кілька порад, що дозволять перебороти психологічний тиск, захиститися від нього і не дозволити «танкові» зіпсувати вам настрій. • Дайте зрозуміти співрозмовникові, що ви не збираєтеся прийняти відносини, що нав’язуються. Це можна зробити, збільшуючи дистанцію підкресленою ввічливістю, холодним, формальним спілкуванням. Погляд може бути повним жалю, обтяженим, презирливим і т. п. — по ситуації. • Дивіться на обличчя співрозмовника, направивши погляд крізь нього, або зупиніть його на підборідді, кінчику вуха. Тим самим ви не відвели очі убік (не бажаєте уступати), але і не прагнете підтримувати відносини, тим більше їх поглиблювати. • Зі здивуванням повторіть слова співрозмовника, з якими вам важче !!! за все погодитися. Або навмисно повільно повторіть найбільш слабкі аргументи. • Уникаючи погроз, скажіть співрозмовникові про можливі негативні наслідки його дій. • Покажіть, що задоволення його вимог може зробити несприятливим уявлення про нього тих людей, думкою яких він дорожить. • Якщо агресивне поводження не досягло крайнього ступеня, зберігайте шанси якось впливати на співрозмовника. Може варто бути виявити більш сильну агресію, ніж яка була спрямована на вас. • Будьте винахідливим. Спробуйте знайти нестандартний підхід, несподіваний хід у розмові, наприклад, зробіть агресорові комплімент, упевненим голосом скажіть яку-небудь явну нісенітницю… • Тискові повинна протистояти сила або спокій, краще і те й інше. Кращим свідченням спокою є іронія. Тиск — це прагнення обмежити вашу волю. У Віктора Гюго є чудові слова: «Воля починається з іронії». • І… остання порада. Аж геть не завжди варто розбивати в крах ту силу, що тисне на вас. Дайте можливість «агресорові» відступити, зберігши залишки почуття власної гідності. Доречно пам’ятати одне правило східних бойових мистецтв: перемагає не той, хто зустрічає кулю в лоб, а той, хто вміє змінити напрямок удару, приєднуючись до рухів супротивника і, направляючи його силу у вигідну для себе сторону. Головне — не бути в ситуації психічного тиску пасивним. Пам’ятайте: дорогу подолає той, хто йде. 13.15. НЕ ПЕРЕЖИВАЙТЕ, А ДІЙТЕ Ніхто не буде сперечатися, що вузько оптимістичний погляд на життя так само збіднює його, як і песимістичний. Як правило, сприймати життя потрібно зі всіма «плюсами» та «мінусами», знаками оклику та запитання. Але «як правило» — не означає «завжди і обов’язково». І якщо до вас прийшла темна смуга життя, а сил нема, чи не краще на деякий час (тому, хто це вміє) відключити свої емоції, щоб не «зламатися»? Звичайно, це збіднює картину вашого життя, ви позбавляєтесь деяких гострих вражень, але ж ви не отримаєте виразку шлунку (гіпертонію, інфаркт — хто до чого схильний), не скоротите свого життя і надалі зможете утішатися життям в усіх його світлих проявах. Якщо фраза «відключити свої емоції» звучить для когось дуже різко, можна сформулювати те ж саме по-іншому: змінити оціночно-переживальну установку на конструктивно-діяльну. Це означає — труднощі та проблеми зустрічати не запитанням: «Ой, що ж тепер буде?» (і мати при цьому шлейф відповідних емоцій), а констатуюче-діяльним: «Це є. Що тепер робити, як вийти з ситуацій із найменшими втратами?». 180 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 181 Ваші переживання проблему не вирішать, а лише ускладнять її: краще, якщо є хоча б найменший шанс виправити становище, використайте його. Це повинно стати стилем вашого життя і діяти автоматично, особливо в екстремальних ситуаціях. Той, хто розгубиться і дозволить емоціям зайняти душу, ризикує набагато більше. Іноді обставини бувають сильніші за вас, і ви приречені на поразку. Що ж, якщо шансів на перемогу нема,— займіться будь-якою іншою справою. Дія — один із кращих засобів заспокоїтися. Робіть все, що бажаєте, тільки не переживайте. А щоб під час переживань не потрапити в пута песимізму, намагайтеся стежити за своїми думками. Звичайно, якщо ви вирішите дозволити собі пройтися по шляху страшних, негативних, песимістичних думок, ви, швидше за все, не будете відчувати недоліку ні в засобах пересування, ні у виборі варіантів дороги. Аналізуючи свої думки, спробуйте розпізнати, чи не йдете ви по одній з небезпечних доріжок. Шлях глобальних висновків. Ви говорите собі «Я не вмію робити це. Виходить, я не вмію нічого робити». Ви вибрали одну невдачу в одному окремому випадку і робите глобальний висновок. Шлях узагальнень. Ви говорите собі: «Сьогодні нічого не вийшло. Виходить, і ніколи не вийде». Припустимо, ви думаєте: «Я два рази запрошував молодих жінок на побачення. Обидва рази мені відмовили. Виходить, я не подобаюся жінкам. Ніхто ніколи не прийде до мене на побачення, що б я не робив». А ви упевнені? Шлях наслідування. Його суть — прийняття на віру (без з’ясування причин, без питань) катастрофічних умовиводів інших людей. Згадаємо казку про маленьке курча. Коли воно пробігло з криками про те, що небо падає, друзі з пташиного двору повірили його словам. І паніка виникла, як лісова пожежа. Шлях перебільшення. Перебільшення — улюблене заняття песимістів. Легка нежить виявляється у них ознакою смерті, яка неминуче насувається. Є такий анекдот про песиміста, що помер у віці дев’яноста дев’яти років, але заповідав написати на надгробку: «Я ж вам говорив, що я хворий!». На щастя, у вас є можливість вибрати інший шлях. Купіть собі окуляри з рожевим склом. І подивіться в них на навколишній світ. Але в невтомних скигліїв рожеві окуляри давно розбилися. Важкі спогади сковують їх по руках і ногах. Тож вибирайтеся скоріше зі свого непомірного негативізму, поки у вас ще є шанс ступити на шлях оптимізму і реалізму! Рівень своєї енергійності та діяльності визначте за допомогою тесту «Чи досить ви активні?» (розділ 14). 13.16. ЖИВІТЬ ТУТ І ЗАРАЗ Дійсно, хіба це не прекрасно — жити теперішнім моментом, не згадуючи печалі минулого і не турбуючись про майбутнє? І так було, коли ми були маленькими. Чому? Ми постійно знаходилися в теперішньому; віддавалися грі зі всією повнотою, абсолютно забуваючи про час. Ми жили просто «тут і зараз»: нікуди не поспішали і ні про що не хвилювалися. Ми могли годинами возитися в пісочниці, насолоджуючись кожним моментом, кожною своєю новою фантазією, не думаючи про біди і турботи до того часу, поки вони самі не заявлять про себе. Тепер, подорослішавши, ми готуємося до них заздалегідь. Ми встигаємо турбуватися або розчаруватися ще задовго те того, як щось неприємне відбудеться насправді. І навіть якщо воно не відбудеться зовсім, ми все одно турбуватимемося — превентивно, про всяк випадок. У нашій пам’яті зберігається безліч негативних спогадів-страшилок: наші страхи, помилки, якісь розчарування, неприємності, ускладнення і біди, що виникли колись. Переживши все це одного разу, ми чекаємо появи подібних напастей знову і знову, в майбутньому. Але найсумніше полягає у тому, що через негативні спогади і прогнози погіршується наш теперішній час — найголовніше і найцінніше. В цілому, справжнє сучасної людини загубилося між минулим і майбутнім, розчинилося в їх безжальній сутичці одне з одним. Через наші постійні спогади про минуле ми не можемо насолоджуватися теперішнім моментом. Причому минуле здатне зіпсувати не тільки теперішній час, але й майбутнє. Адже майбутнє виростає із теперішнього, а воно, як ми визнали, зіпсоване минулим. А тому що ми боїмося неприємностей в майбутньому, якість нашого життя в теперішньому, як ви розумієте, не поліпшується. Так ми і не живемо в теперішньому, ми десь завжди не «тут» і не «зараз». Чому? А ми заручники своїх страхів. Але ж всі ці страхи не більше ніж «фантазії на задану тему». Майбутнє ще не настало, але воно вже встигло зіпсувати нам теперішній час. Ми постійно думаємо про невдачі минулого і побоюємося, що це повториться з нами знову. Ми вже не помічаємо власних тривог, ми з ними звиклися. Для нас стрес вже став допінгом, ми без нього не можемо. Проте, якщо ми не розвертаємо час на минуле і майбутнє, а живемо «тут і зараз», то ми не випробовуємо тривог і емоційного дискомфорту. Щоб турбуватися або злякатися, треба випасти з «тут і зараз», розвернути минуле і майбутнє — пригадати погане і подумати про погане — тільки тоді страх стане можливим. Тому, щоб не випробовувати страхів, потрібно навчитися жити «тут і зараз». Але жити тут і зараз — це означає ще бачити реальність у всій її красі! Уміти роздивитися велику простоту гармонійності нашого складного світу — ось що означає жити теперішнім. Але як це зробити? Це дуже просто. Прогуляйтеся по осінньому парку. Подивіться, як проміння сонця пронизує листя, що пожовтіло, на тінисті алеї, що йдуть удалину, на небо, на 182 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 183 воду тихого озера. Любуйтеся природою, насолоджуйтеся неповторною природністю кольорів, чистотою неба і вражаючою доцільністю кожної частинки в цій величезній палітрі. «Зупинися мить, ти чудова!». Вслухайтеся в яку-небудь мелодію. Виберіть ту музику, яка не викликає у вас неприязні, слухайте її знову і знову. Як це зробити? Будьте «тут і зараз», стежте за своїм сприйняттям, за тим, як один звук переходить в іншій або доповнює його, як вони переливаються, ковзають, рухаються. Спостерігайте за ними спокійно і невимушено. Відчуйте рух. Відчуйте основний ритм, нехай на якийсь час він стане вашим ритмом. Тепер відчуйте основну мелодію, вона може неодноразово повторюватися, часто в різних варіаціях. Зануртеся в музику, відчуйте, як вона входить у вас, як вона стає вами. Це відчуття принесе радість, і музика оживе для вас. Закрийте очі, станьте своїм фізичним відчуттям, напружтеся. Відчуйте, як налилися силою всі ваші м’язи, відчуйте все своє тіло, як пальці, що зібрані в кулак. Тепер розслабтеся і відчуйте себе. Зловіть відчуття теперішнього і не розлучайтеся з ним. Коли ви відправляєтеся на прогулянку, не мчіться стрімголов як на пожежу, якщо немає навіть диму. Коли ви їсте, не поспішайте, як невгамовні, а куштуйте кожен шматочок, що з’їдається вами. Нехай його смак радує вас, а для цього достатньо просто бути «тут і зараз». Звичайно, якщо ви порівнюєте що-небудь (наприклад, вівсяну кашу) з вашим улюбленим делікатесом, ви турбуватиметеся. Але якщо ви будете «тут і зараз» і віддастеся смаку, відчуттю, дії, ви випробуєте істинну насолоду навіть від каші! Пригадайте і про запах. Ваші улюблені квіти… Ваші улюблені парфуми… Ваш пес… Звичайно, пес може пахнути і не дуже добре, особливо після довгої прогулянки, але це ваша улюблена істота і це його природний запах. Таким чином, коли ми перебуваємо в «тут і зараз», у нас все стає на свої місця: реальне сприймається нами як реальне, а уявне ми і зовсім не беремо в розрахунок. Отже, «тут і зараз» — це шлях до реального, до того, що є, шлях до позитивного мислення. Але пройти його можна тільки в тому випадку, якщо ви зробите «тут і зараз» правилом свого життя. У його дотриманні вам допоможуть наші рекомендації. • Навчіться максимально проживати теперішній момент і одержувати задоволення від усього, чим ви займаєтеся. • Постарайтеся внести в просте і буденне «сьогодні» радість, щастя і надихання, і ви побачите, як зміниться ваше «завтра». • Візьміть у часу те, що по праву повинне належати вам, і в першу чергу це — сьогоднішній день. • Не уподібнюйтеся тим, для яких «сьогодні» є тим «завтра», про яке вони турбувалися «вчора». • Навчіться концентруватися на тому, що ви робите (з позиції «тут і зараз»), а не на тому, що зробили або робитимете. • Пам’ятайте, що істинне щастя не можна знайти в літах, місяцях, тижнях або днях, воно існує тільки в миті. • Живіть тільки теперішнім, направте на нього всі свої сили, і тоді всі ваші страждання про той, що пройшов, всі тривоги про майбутнє зникнуть, і ви відчуєте свободу і особливу радість. • Оцініть по гідності радість жити, насолоджуватися поточною миттю. • Навчіться максимально проживати теперішній момент. Пам’ятайте, що кожен прожитий день — це маленьке життя. • Навчіться робити кожну поточну справу якнайважливіше. Насолодіться красою і неповторністю поточної миті! • Зрозумійте, що для багатьох життєвих ситуацій «завтра» — завжди пізно! • Дійте зараз — це насамперед торкається здатності віддавати любов, турботу і увагу до людей. А щоб почати жити «тут і зараз» сьогодні скористайтеся правилом, яке запропонував Д. Карнегі. Саме сьогодні: Я буду щасливий. Я постараюся пристосуватися до того життя, яке мене оточує, а не намагатися пристосувати все до своїх бажань. Я поклопочуся про своїх близьких і зроблю їм приємне. Я почну займатися зарядкою і своїм тілом. Я буду доброзичливо налаштований. Буду щедрим на похвалу, постараюся нікого не критикувати і ніким не керувати. Я постараюся жити нинішнім днем, не прагнутиму розв’язати проблему всього свого життя відразу. Я не буду бояться, особливо не буду бояться бути щасливим, насолоджуватися красою, любити і вірити, що ті, кого я люблю, люблять мене. 13.17. ЗАВЕРШУЙТЕ НЕЗАВЕРШЕНІ СИТУАЦІЇ Уявімо, що сюжет фільму, який ви дивитеся, немов би обривається на середині, на півслові. Хто з нас не роздумував над тим, як же повинен був би закінчитися такий фільм? Хто з нас не думав потім про долі його героїв, на чиїй стороні виявиться Фортуна і «що, взагалі, все це означає»? Звичайно, майже всі думали про це. І як ваше самопочуття після цього? Спокійним не назвеш, правда? Щось підточує нас зсередини, примушує ще і ще раз повертатися до сюжету фільму, знов і знов продумувати фінал, страждати і мучитися від невідомості й незавершеності. Причому часом ми займаємося цим впродовж дуже довгого часу, цей фільм немов би врізається нам у пам’ять, а потім часто і нав’язливо нагадує про себе. Що все це означає? Що не дає нам спокою? 184 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 185 А вся річ у тому, що будь-яка ситуація повинна бути завершена. Вона повинна дійти до свого логічного кінця. Інакше виникне емоційний дискомфорт, а може бути і виникнути стрес і у нас не вистачить сил повноцінно жити і, звичайно ж, радіти життю. Втім, ситуація з фільмом — це дурниці в порівнянні з тим, що підкидає нам реальне життя… Уявіть собі ситуацію: сімейне життя пішло під укіс, вам винні й не повертають, ви винні й не маєте нагоди повернути, вам ніде працювати, і навіть ваша улюблена машина невідомо коли буде відремонтована! З такими думками тільки в петлю. Але ж це не просто думки, це вимоги, це ситуації, які вимагають невідкладного вирішення! Які виходи ви бачите з ситуації, що створилася? Можливо, людині потрібно з чимось розібратися? Але як? На це потрібні сили, а сил немає, витратила вона. Що ж робити? Коли одночасно багато проблем настирливо вимагають свого вирішення, не потрібно судорожно бігати від однієї до іншої. З цього все одно нічого не вийде. Потрібно визначитися з головним пріоритетом. Потрібно зрозуміти, яка з проблем має бути вирішена в першу чергу, від якої залежить, грубо кажучи, питання життя і смерті. Після того, як ви визначитеся з головним життєвим пріоритетом в критичній ситуації, все одразу стане на свої місця: важливе стане важливим, а несуттєве — несуттєвим. Запам’ятайте, як будь-яка машина розрахована на певні потужності, так і людина не може зробити більше того, що може. Не можна робити п’ять справ відразу, а якщо ви і зважитеся на такий відчайдушний крок, то результат в кожному окремо взятому випадку не буде такий хороший, неначебто ви віддали йому всі свої сили і таланти одночасно. Послідовність і повноцінність — ось що нам потрібно. Ми повинні віддаватися одній справі, і на всі сто процентів, тоді буде і результат, і максимальна ефективність. І якщо людина з ідеальним психічним здоров’ям може ще уподібнювати себе Цезарю й іншим «великим», то звична людина, що опинилася в полоні складної критичної ситуації, не тільки не може зробити цього, вона взагалі не може нічого зробити. Від цього і страждає. Тому їй обов’язково потрібно визначитися з головним пріоритетом. Визначитися і спрямувати на нього всі сили, що залишилися в запасі. Звичайно ж в цій ситуації не можна думати про справу, яку ви не можете зараз виконати. Тим більше безглуздо в такій ситуації намагатися запровадити її в життя. Адже крім всього іншого, це позбавляє вас можливості зайнятися тим, що ви можете зробити зараз. Тому ще одне уточнення: визначатися з головним пріоритетом потрібно «тут і зараз», а не «завтра» і не «з тієї сторони земної кулі». І ще одне важливе правило: не запускайте свої справи. Не потрібно дозволяти проблемам накопичуватися, це не тільки не додасть вам сил, це буде вас турбувати, підсилить недовірливість, та вкрай несприятливо позначиться на вашій працездатності. Ви не знатимете, з чого почати, і довго мучитиметеся, перш ніж за щось узятися. А це вам потрібно? Напевно, ні. Значить, не запускайте. Як свідчить народна мудрість: «Не відкладай на завтра те, що можеш зробити сьогодні». А наостанок декілька практичних порад. 1. Для того, щоб уберегти себе від стресів, постійного напруження, вчіться відстежувати незавершені ситуації. Якщо ви відчуєте тиск незавершених справ, спробуйте скоротити їх число, для цього виконаєте наступні чотири дії: • усвідомте, що виявилися заручником незавершеної ситуації, яка вимагає свого вирішення і даремно розтрачує ваші сили; • прийміть рішення завершити її; • подумайте про те, що у ваших силах і що залежить саме від вас, виберіть кращий варіант і покладіться на себе; • запровадьте свій план у життя. Якщо з першого разу ситуація не завершиться, пошукайте ще один вихід і ще один, але не залишайте її незавершеною. 2. Якщо у вас накопичилося декілька незавершених справ і ви не знаєте, з чого почати, не намагайтеся займатися відразу всім підряд. Визначтеся з головним пріоритетом, усвідомте, що ви повинні зробити обов’язково, причому в першу чергу, і чим швидше, тим краще. Спробуйте зрозуміти, від чого залежить вирішення головних питань. Навчіться класифікувати ваші проблеми за наступними чотирма групами: • життєво важлива (це і є головний пріоритет); • вирішення яких може бути відкладене, і це не призведе до небажаних наслідків; • вирішення яких може відбутися без вашої участі, якщо, зрозуміло, їх можна відкласти; • які у принципі не можуть бути вирішені вами. Вирішувати всі ці проблеми потрібно саме у вказаному порядку (четверта група проблем, як ви розумієте, зовсім не повинна вас хвилювати; за необхідності зробіть все від себе залежне, але не прагніть до результату, досягти який вашими силами неможливо). 3. Не забувайте, що ваш вибір неодмінно повинен співпадати з вашими можливостями. І не приймайтеся за вирішення тих проблем, які не можуть бути вирішені у даній ситуації, у даний проміжок часу засобами і силами, що є у вас. 4. Якщо ви опиняєтеся в ситуації, коли нагальна проблема не може бути вами вирішена, переключіться на менш значущу справу. 5. Не намагайтеся вирішувати декілька проблем відразу. Запам’ятайте правило: послідовність і повнота. Справи повинні розв’язуватися послідовно з вашою повною самовіддачею. Навчіться зосереджувати 186 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 187 всі свої сили на вирішуваній проблемі, не розпилюючись на справи, які ви можете зробити пізніше. Всі ваші думки повинні належати вирішуваній проблемі, а не всій сукупності тих справ, які вам необхідно зробити. 6. Якщо ви відчуваєте, що втомлюєтеся понад міру, або відчуваєте якийсь смутний дискомфорт, можливо, усвідомлюєте, що ваша діяльність з не цілком зрозумілих причин виявилася паралізована, відшукайте не закінчену, але «прикриту» ситуацію. Яка проблема вами не розв’язана? Де ви припустилися помилки? Яка проблема зависла і при цьому втратила свою актуальність, але не була при цьому вирішена? Відповівши собі на ці питання, ви зрозумієте, що повинні зробити, заспокоїтесь і… звичайно ж зможете завершити ситуацію. 13.18. ВАРТО СТРИБНУТИ З «ЛЕЗА БРИТВИ» Людині властиво боятися всього невідомого, цей інстинкт успадковували ми від тварин і відповідає формулі не «знаєш — не лізь». Ми не знаємо, що буде, якщо вже довго, але слабо тліючий сімейний конфлікт вибухне нарешті зі всією силою. І ми боїмося говорити одне з одним «відверто». Невідомо, що буде, коли пройде закоханість, що чекає на нас після смерті і т. п. Іншими словами, невідомо, що буде там — після… А тому ми боїмося, зволікаємо наближення цього «невідомого». Ми боїмося закінчення того, що відоме, оскільки не знаємо, що буде після нього. Але від цього страждання не зникає, а лише розтягується, посилюється і ранить нас, подібно до леза бритви. Якби ми знали все напевно, хіба стали б ми переживати? Якби ми знали, як все трапиться, чи стали б ми нервуватися і сіпатися через тимчасові труднощі? Якби ми знали своє майбутнє, хіба хвилювало б нас теперішнє? Якби ми знали, наприклад, що сімейний конфлікт, який триває вже п’ять років, призведе до розлучення, за яким буде щасливий шлюб, хіба стали б ми зволікати цей конфлікт, сподіваючись, що «все абияк улагодиться»? Хіба стали б ми мучитися «проблемою вибору»? І хіба стали б ми жити з цим болісним психологічним вантажем всі минулі п’ять років?! Але всього цього ми не знаємо. Втім, маємо шанс так ніколи і не дізнатися, якщо без кінця зволікатимемо, терпітимемо, чекатимемо якогось дива і звикатимемо до свого страждання, яке, як це не сумно, ми ж самі собі й створюємо. Ми постійно балансуємо на лезі бритви в страху перед невідомим. Звісно, це нас не радує (лезо — річ небезпечна і неприємна), але ми не в силах від нього відмовитися через страх перед невідомим. Проте ми ніколи не знайдемо нового, якщо чинитимемо опір йому, бігтимемо від нього. У цій ситуації ми не тільки позбавляємо себе бажаного майбутнього, але й відмовляємося від гідного теперішнього. І виною тому служить все той же панічний страх перед невідомим, перед новим. Разом з тим ми поводимося так, немовби знаємо своє майбутнє напевно, а тому боїмося зробити хоч щось не так, щоб від цього воно, не дай Бог, не постраждало. Але як це «не так»? Що означає «не так», якщо майбутнє у принципі невідоме? Як вчинити «так» і що означає вчинити «не так», якщо невідомо, що і як буде далі? Хто знає своє майбутнє? Ніхто. Але всі ми живемо так, нібито воно нам справді відомо. Напевно, ангел нашептів нам на вушко. Добре, якби так, але це був не ангел, а наш панічний страх перед невідомим. Майбутнє невідоме, а тому ми його боїмося. Щоб воно нас менше лякало, ми його вигадуємо. А потім починаємо вірити в свою вигадку як в істину. І в результаті перестаємо шукати, боротися, до чогось прагнути і всіма силами усипляємо свої бажання з тим, щоб вони ненароком не вимусили нас розлучитися зі стабільністю. Нехай ця синиця безрадісна, але вона є, вона в руках. А журавель? «Що журавель? Адже ми не птахи, ми не літаємо». Така наша філософія, але це погляд приреченого песиміста. Із теперішнього виростає майбутнє. Якщо ми не змінимо теперішнє, майбутнє не зміниться. І якщо теперішнє схоже на трясовину, ніщо нас з неї не витягне, і майбутнє буде таким же в’язким і безликим. Втім, майже будь-яка невідомість здається нам прірвою, ми починаємо балансувати на краю цієї уявної прірви, подібно до недосвідченого канатохідця, і нас охоплює шалений страх. Нерішучість підсилює страх, страх підсилює нерішучість. І ми не наважуємося покинути лезо, яким би гострим воно не було. І воно ранить, ой як ранить! Хто зважиться з нього стрибнути? Тільки той, хто справиться із страхом, подолає всесильний і деспотичний прогноз. А іншим прийдеться мучитися і страждати від страху перед стрибком і від болю, що доставляється життям на лезі бритви, яке позбавляє радості й надії. І якщо ви боїтеся, то: «Стрибайте!». Якщо життя не миле, якщо і так вже все погано і всі сутички програні, чого ж боятися? Чого втрачати? Що може бути страшнішим за життя без надії? Хіба жити в страху не жахливо? Жахливо! Тож подолайте його і зробіть це так, як це зробив один чудовий «божевільний» в XV столітті. А звали його Христофор Колумб. Він повірив у висновки іншого великого божевільного і зважився на відчайдушний вчинок. Колумб відправився до Індії, а його команда (на її розсуд) на край світу» у прямому розумінні цього слова. Треба сказати, що в процесі цієї легендарної подорожі драма під назвою «стрибок з леза бритви» була розіграна з блиском. Після довгих місяців плавання підозри моряків посилилися. «Куди ми пливемо?!» — обурювалися моряки. «Він нас зі світу хоче зжити!» — кричали інші. Провізія закінчувалася, прісна вода закінчувалася, а берега все не було і не було. Тут нерви у будь-якого можуть здати. А моряки тим часом вже знайшли всі прикмети, які доводять, що близький кінець світу. І вони 188 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 189 були абсолютно упевнені, що ще трохи, і вони перекинуться з плоского блюда під назвою «Земля» і справлять своє сумне новосілля в компанії трьох неговірких слонів і однієї сонливої черепахи. Виникла паніка. Можна собі уявити, що в ці хвилини творилося із самим Колумбом. Ймовірно, думка про необхідність повернутися назад і забратися геть не раз спадала йому на думку. Страх перед невідомим, можливою загибеллю наказував залишитися на лезі, тобто повернути назад. І питання про це, як свідчить історія, дійсно стояло на порядку денному. Втім, повернувши назад у страху перед невідомістю і залишившись тим самим на лезі, Колумб прирік би і себе, і всю свою команду на вірну загибель, адже води і провізії на зворотний шлях не залишилося. Лезо не так лякає, як невідомість, але воно може і згубити. Колумб не злякався і, не дивлячись на всі докази, не зійшов з призначеного шляху. Цей вчинок без жодного перебільшення можна назвати відважним стрибком з леза бритви. Результат не примусив себе чекати — через кілька днів команда побачила птаха, а ще через день гілку листяної рослини на воді. Ну, а потім всім відоме: «Земля, земля!». Висновок з цієї історії простий: доки ви не пройдете до кінця, не дізнаєтеся, що там, після кінця. І при цьому потрібно обов’язково пам’ятати, що кінець — це завжди початок. І якщо народна мудрість не одурює стосовно того, що життя як зебра (смуга біла, смуга чорна), то не важко припустити, що, підсилюючи «красу» чорної смуги, ми швидше її пройдемо, а, розбавляючи її білим, ми лише подовжуємо свої страждання. Отже, у «прогулянці» по лезу мало приємного, воно ранить. Але ми готові терпіти цей біль, готові мучитися і не можемо примусити себе зробити цей один-єдиний вирішальний крок. Ми не наважуємося зробити те, в чому бачимо свою загибель. Але не наважуємося зробити і те, що може принести нам порятунок. Ми не довіряємо своїм істинним бажанням, самим собі й після цього хочемо розраховувати на чиюсь довіру. Що ж робити? Підсумуємо. Не відкладайте вирішення питань, які повинні бути вирішені. Не затягуйте неминуче. Не бійтеся поступити «не так», тому що ви не знаєте, «як» обернуться події. Майбутнє зміниться на краще в тому випадку, якщо ви закладете основи цієї зміни зараз, в теперішньому. Пригадайте Колумба і багатьох подібних йому «божевільних». Усвідомлюйте свої істинні бажання і слідуйте їм, навіть якщо вам доведеться стрибати з леза. Подолайте негативний прогноз, роздивіться мету і… стрибайте. 13.19. ЯК СТАВИТИСЬ ДО НЕГАТИВНОЇ ІНФОРМАЦІЇ? Негативна інформація, звичайно, для людини є засобом застереження, сигналом небезпеки. Вона ніби говорить: «Увага, ви помилились, робіть по-іншому». Її завдання — «підправити» ваш курс або змінити темп руху, але ж ніяк не припинити його. Негативна інформація покликана звернути вашу увагу на те, що потребує корекції. Але якщо негативна інформація надходить у надмірній кількості, або якщо наш власний механізм надмірно чутливий, то замість корекції нашої реакції (дії) відбувається цілковите її гальмування. Надмірна негативна інформація та гальмування діють одночасно. Емоційно реагуючи на негативну інформацію або на критику, можна зробити висновок, що ми не тільки трохи «відхилилися від курсу», а дуже помиляємося. Лісоруб або мисливець звичайно знаходять дорогу додому, орієнтуючись, наприклад, на яке-небудь високе дерево, яке видно здалеку. Повертаючись додому, вони постійно звіряють напрямок руху з вибраним орієнтиром. Часом орієнтиру зовсім не видно, але в цьому випадку мисливець не робить висновку, що йому зовсім не слід рухатися. А деякі з нас, знаходячись в таких умовах, роблять саме такий нерозумний висновок. Таким чином, негативна інформація у великій кількості заважає приймати необхідні рішення або зовсім гальмує всілякий рух до мети. Ну, як, вам не набридло бути гальмом у своєму житті? Вас ніхто не закликає швидко зриватися з місця і нестися на край світу. Починати треба з голови. З упевненості, з виховання оптимістичних якостей. А одночасно… для вас настав час піднятися з дивана. Скласти план найближчих дій! Ви смієтеся? А даремно. Адже ви ще місяць назад планували з’їздити на рибалку, так все ж «не виходило». Ранній світанок, багаття, чудесна юшка, бесіда зі своїм давнім другом. Ні, тепер обов’язково вдасться! Ще тиждень назад ви прочитали в газеті про перспективну вакансію. Не баріться. Відправляйтеся на співбесіду! Вам неодмінно поталанить. Зустрічайтеся з новими людьми, ходіть в нові місця, виявляйте активність і наполегливість у повсякденних справах. Що ваша робота вимагає метушні з паперами і вам це неприємно? Доможіться, щоб вам доплачували за канцелярщину, і працювати буде набагато приємніше. Що, це входить до ваших обов’язків? Тоді працюйте з потрійною запопадливістю. Це обов’язково допоможе піднятися службовими сходами. Щоранку звертайтеся до себе: «Добродію, на вас чекають великі справи!». А після поставте собі питання: «А що я зробив для досягнення своєї мети?». Що, ви боїтеся зробити помилку? Страх діє на нас і… звичайно на виконання намічених планів. Одначе, який сенс припиняти діяльність тільки тому, що ми робимо помилки? Ми б взагалі нічого не досягли, якби припинили займатися тим, в чому хоча б раз припустилися помилки, чи не так? Припустимо, що вперше зробивши помилку в простому арифметичному прикладі, ви б цілком припинили займатися арифметикою: тоді б ви так і не навчилися рахувати гроші, купувати речі в магазині тощо. 190 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 191 Тож пам’ятайте: при наявності негативної інформації потрібно внести корекцію в свої дії, не гальмувати, бо з місця взагалі не зрушитесь. 13.20. ПОЗИТИВНА ПЕРЕОЦІНКА ПОДІЙ Більшість подій у нашому житті не є суто поганими або добрими, а містять у собі і те, й інше. Все залежить, з якого боку подивитися на події. Зіграйте з собою у гру пошуків позитивного в подіях, які всіма зазвичай розцінюються як суто негативні. Спробуйте знайти в них позитивні сторони. Викладіть на папері події, які можуть виникнути у вашому житті, яких ви побоюєтесь і наслідки яких здатні виявитися для вас не просто неприємними, а драматичними. Припустимо, ви записали таке: 1. Хвороба. 2. Втрата шансів. 3. Не склав іспит. Погодьтеся, що в цілому це скоріше драматичні, ніж просто неприємні події. Чи можна в них виявити щось позитивне? Як це не дивно, можна. Наприклад: 1. Нарешті я не повинен ні про що турбуватися. Зможу нарешті прочитати давно відібрані книги, написати листа тощо. 2. Як добре, що тепер не потрібно ризикувати і поспішати. Нарешті з’явилась можливість спокійно і планомірно рухатися до реалізації своїх задумів. 3. Ось тепер я все-таки розберуся з цією «клятою» математикою. І більше у мене не буде неприємностей з цього приводу. Щоб з вами не сталося, в усьому прагніть відшукати позитивні сторони. Мова не йде про механізм самообману, а про те, щоб просто навчитися бачити в будь-якій негативній ситуації і щось позитивне. В цій грі всі ваші інтерпретації повинні мати реальний характер. Наприклад, якщо ви знаходитесь у відпустці і йде дощ, радійте тому, що він приб’є пил, і від цього повітря стане чистішим. Дощик поливає все живе, і рослинний світ стає таким красивим. Він змиває бруд з вулиць, поливає садок і город. Коли йде дощ, добре читається та спиться… Після дощу з’являються гриби в лісі, краще буде ловитися риба… Раціоналістам просте запитання: «Навіщо переживати погане?». Ви готові засмутитись? Зупиніться! Спочатку спитайте себе: навіщо? Загубили гаманець — погано. Через це засмучуватись — погано вдвічі. Приходите в крамницю. Оцінки: хліб свіжий — це вже прекрасно саме по собі, хліб трохи зачерствів — став кориснішим. Ранкова пробіжка, прекрасна погода — чого ще бажати? Раптом холодний дощ зі снігом — чудовий масаж для обличчя. Наївся своєчасно та ситно — можна жити і радіти. Поїсти не вдалося — слава Богу, лікувальне голодування. Все це — знаходження у «мінусах» нашого життя «плюсів», але ж це рідко хто робить. З цього погляду можна (та й потрібно) підходити до всього, чим людина займається протягом дня. Не бійтесь фантазувати. Позитивна переоцінка подій обов’язково призводить до доброго настрою. Добрий настрій призводить до покращення справ і здоров’я людини. І щоб його покращити, одягніть рожеві окуляри. Навіщо? Бо справжня, розумна людина намагається бачити світ насамперед через рожеві окуляри. Вона чудово знає, що ця тональність найбільш практична. Але найцікавіше в тому, що за великим рахунком вона анітрошки не спотворює реальності. Напевно, хто-небудь з моралістів, прочитавши це, може сказати що-небудь на зразок: «Яка різниця, як бачити світ — через рожеві чи через чорні окуляри — усе одно колір невірний!». Таким занудам можна відповісти приблизно так: «Якщо все ж таки бачення світу невірне, якщо спілкування зі світом у цієї людини все одно призводить до негараздів, то чи не краще сприймати їх, виходячи з оптимістичної позиції. Так що ж треба робити і як розуміти навколишній світ, щоб якомога рідше у вас з’являлися негативні емоції? Для початку зніміть із себе чорні окуляри. Подивіться навколо! Ширше розкрийте очі, зніміть шори! Подивіться — зовсім поруч з вами, шановний читачу, є щасливі люди. Вони анітрошки не відрізняються від вас, живуть у тих же самих умовах (або навіть гірших), але при цьому радіють життю і цілком пристосовуються до нього. І вони анітрошки не кращі й не удачливіші, ніж ви. Єдина їхня відмінність від невдачливих і песимістів — вони узяли відповідальність за своє життя на себе, стали господарями свого життя! Пам’ятаєте загадку: «Чим відрізняється оптиміст від песиміста?». Песиміст говорить, що коньяк пахне клопами, а оптиміст — клопи пахнуть коньяком! Та сама ситуація, сприйнята з різних позицій, в остаточному підсумку перетворюється на різні ситуації з різними наслідками. Оптимістичне бачення світу загалом і в цілому найбільш вигідна життєва позиція в довгостроковій перспективі. Пити «коньяк» усе рівно доведеться, навіть якщо від нього «несе клопами». Так чи не краще робити це, одержуючи максимум задоволення. Якщо стояти на цій позиції, тобто бути розумною людиною, оптимістом, культивувати в собі оптимістичне бачення світу, то це набагато вигідніше, ніж бути песимістом. Від песиміста люди звичайно відсахуються як від чуми (кому хочеться вислухувати його нарікання на гірку долю — у самих жилетка мокра від 192 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 193 своїх сліз). А оптимістові вони готові багато чого вибачити і багато чого віддати, тому що поруч з ним жити набагато веселіше і простіше. Саме тому розумна людина буде «мертвою хваткою» триматися за оптимізм, вона навіть буде його спеціально культивувати в собі, пестити і плекати. Адже оптиміст набагато здоровіший, ніж песиміст. А крім того, він набагато швидше виплутується зі скрутних ситуацій. На даний час наукове доведено, що зневір’я, розчарування різко погіршує стан хворої людини і може запросто звести її в могилу. До речі навіть у Біблії сум засуджується як гріх. І це правильно. Наш світ повний багатств; щоб їх дістати, потрібно усього лише простягнути руку — для рукостискання з іншою людиною, яку ми любимо, цінуємо; і тоді ми торкнемося шовковистої шерстки кішки, сріблистих вод прохолодного струмка, який зі дзюркотом тече влітку через луг. Візьміть і розгорніть усі свої почуття назустріч радісному сміхові дитини, прекрасному співові птахи, що вітає настання нового дня, таємничому шерехові гальки, коли по доріжках парку пробігає собака, запаху спілих колосків, струменям дощу і променям сонця у вас на обличчі! Але якщо дивитися на світ через чорні окуляри, то він буде здаватися суцільною низкою осіннього дощу з рідкими прогалинами гарної погоди і життя стане нестерпним. Тому якщо ми вміємо втішатися кожному подарованому життям дневі, якщо навчимося бачити дрібні радості життя і захоплюватися ними, то й життя відразу забарвиться в інші, більш приємні кольори. А тому, шановний добродію, міцно-преміцно прив’яжіть до своєї голови рожеві окуляри — щоб вони, не дай Боже, не впали на вибоях доріг нашого життя і… більше радійте йому!!! 13.21. СЛІДКУЙТЕ ЗА СВОЇМИ ДУМКАМИ Наше здоров’я та успіхи у справах завжди співвідносяться зі стереотипами нашого мислення. Сум, хвороби і роздратування — ознаки того, що в механізмі наших думок щось розладилось. Ми формуємо подобу свого роздратування або хвороби, дозволяючи думкам про них залишатися у нашій свідомості до того часу, поки сила уяви не пройметься ними і не перетворить їх на реальне життя. Кращий час для боротьби з будь-якою негативною думкою — той момент, коли вона тільки з’явилася у нашій свідомості. У цей момент ворог найслабший. А ще краще взагалі не допускати проникнення її у свідомість, ніж потім боротися з нею. Пильний сторож думок, не приспаний вартовий сили уяви, повинен пропускати в дім нашої уяви думки тільки конструктивного характеру. Важко свідомо контролювати свої думки. Кожна думка має відношення до того, що виявляється у нашому житті та справах, коли ми думаємо, то беремо на себе велику відповідальність. Ми постійно повинні пам’ятати про те, що наші думки і слова здатні вплинути на світ, у якому ми живемо, позитивно чи негативно. Ви постійно повторюєте: «Я не можу, я хворий, я дуже бідний, я дуже стомився!». Це означає, що ви заперечуєте свою силу, здоров’я та успіх, які по праву належать вам. Заздрісні, злостиві, ревниві, лицемірні, похмурі думки заставляють ваше тіло реагувати на них хворобами. Використовуйте можливості уяви мудро і говоріть собі: «У мене все добре, у мене досить сил, я володію безмежною енергією, я перебуваю у злагоді зі всіма людьми і з собою!». Ви відкриєте собі дорогу до здоров’я, щастя та процвітання. Якщо ви відкрита та добра людина, якщо ви спілкуєтесь з усіма людьми чесно та милосердно, то скоро виявите, що знаходитесь у царстві добра, і життя у вас суттєво зміниться. Якщо ви досвідчені, розумні, виявляєте більше здорового глузду, то, користуючись вашими теперішніми знаннями, ви можете «будувати» себе більш конструктивно. Ви почнете почувати себе відповідальним за те, що знаходиться у вашій свідомості. Вас будуть турбувати думки і погляди, які стають акторами, що репетирують драму вашого життя. Припустимо, що ви збираєтесь поставити п’єсу. Ви ж не підете на вулицю і не наберете там випадкових людей. Ви підберете здібних акторів, яких зможете знайти. Нехай так буде і на студії вашої свідомості. Зберіть там таких акторів, які можуть зіграти добре роль — любов, доброту, вірність, сміливість, мудрість. Дайте їм місце у вашій студії, що оволодіє вашою увагою, оволодіє і вами. Вас створюють ваші думки. Постійно слідкуйте за своїми думками і тренуйте їх так, щоб думати тільки про добре. Відмовтесь від думок про поразки і будь-яких інших негативних думок. Поливайте свою свідомість думками про любов, здоров’я, радість, успіхи, і ви отримаєте плоди від квітів самодисципліни і перетворите на квітучий сад пустелю вашого минулого існування, яким би воно не було. 13.22. ПОДОЛАЙТЕ ПЕРЕКОНАННЯ, ЩО ЗАВАЖАЮТЬ ВАМ ЖИТИ Ми живемо в неспокійному світі. Це відноситься не тільки до політики, економіки, але й до нашого повсякденного життя. Життя прожити — не поле перейти: конкуренція, необхідність пристосовуватися до нових умов, безробіття. Однак воно істотно ускладнюється досить розповсюдженими і усе-таки вкрай безглуздими уявленнями, що збивають нас з глузду і заважають жити. Чому? Судіть самі. Життя несправедливе. Більшості з нас життя часто уявляється запеклою, важкою боротьбою за виживання. Поговоріть з людьми, і вони розкажуть вам про свої фінансові ускладнення, неприємності, поразки, свої фатальні невдачі, що переслідують їх усюди. Ці люди відчувають страх, невпевненість і тривогу, постійне занепокоєння. Для них життя 194 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 195 здається кепською штукою, після якої і зовсім помираєш. По суті, ці люди не керують життям, а воно ними. Однак життя — це відображення наших власних переконань. А вони буквально ліплять нас і наш життєвий досвід. Про це свідчить М. Аврелій: «Наше життя таке, яким його роблять наші думки». Тому якщо в душі ви вважаєте себе нещасливим, невдахою, якщо ви переконані, що життя до вас несправедливе, то вічно і будете невдахою. Подумайте, чи дійсно це зла доля чи ви просто живете відповідно до цих переконань. Я повинен подобатися людям, думкою яких дорожу, і якщо я їм не подобаюся, то це просто катастрофа. Незалежно від того, скільки зусиль ви будете витрачати, щоб залучити людей на свою сторону, ви можете легко зазнати невдачі. Якщо при цьому ви будете вважати, що всі люди «повинні схвалювати вас», то вас очікує важка депресія. Це вам треба? Живіть і дайте можливість іншим мати свою думку. Адже світ один, а карти його в кожного свої. І тому будемо пам’ятати Ґете, що писав: «Найсмішніше бажання — подобатися всім». Люди зобов’язані ставитися до мене дбайливо і справедливо, а якщо вони цього не роблять, то вони погані й заслуговують на найсуворіше покарання. Це переконання вимагає, щоб люди завжди і за будь-яких обставин ставилися до вас із турботою й увагою. Очевидно, це відбувається не дуже часто, і факти нашого життя красномовно свідчать про це. І якщо ви будете його твердо увірувати, то можете одержати сумні результати: • сповнитеся злістю і мстивістю, що погіршують ваше здоров’я ; • витратите багато душевних сил на людей, що не виправдали «вашої довіри» і т. п. Людина засмучується в результаті подій і обставин, які вона не може змінити. Насправді в 99 % випадків люди засмучуються не через якісь неприємні життєві події, а через те, що вони так інтерпретують їх для себе. Наприклад, загубивши гаманець, ви можете через це сильно засмутитися, розхвилюватися, впасти у зневіру, хоча сама по собі втрата непоправна, а подія не загрожує життю. Занадто сильно переживаючи з цього приводу, ви тільки перебільшуєте його наслідок і погіршуєте свій стан. Можлива неприємність зобов’язує до занепокоєння, і поки небезпека не пройде, треба увесь час очікувати її. Занепокоєння від цього може настільки знесилювати вас, що, коли неприємність трапляється, майже не залишається сил для того, щоб виправити справи. З іншого боку, значна більшість неприємностей, з приводу яких ми встигаємо знепокоюватися, так і не трапляються, а якщо і трапляються, то виявляються не таким страшними, якими малювалися в уяві. Уникати життєвих труднощів і відповідальності простіше, ніж брати них на себе і справлятися з ними. Коли людина намагається уникнути труднощів і відповідальності, вона тільки створює собі численні й більш складні проблеми в майбутньому. Найкраще не ховатися, а взятися за їхнє вирішення, і при цьому максимально виявити свої здібності. Відкладання вирішення проблем буде тільки підсилювати тривожність, депресію. І навпаки, вирішення проблеми зміцнює впевненість у своїх силах, повагу до себе і піднімає настрій. Щасливе життя — це не відсутність проблем, а їхнє успішне вирішення. Коли перешкода або невдача припиняє шлях до успіху, запитайте «як» замість «чому». Але крім наведених вище, можуть бути ще й інші «безглузді переконання». Що робити? У такій ситуації задавайте собі питання: «Чи допомагає це мені у відносинах з оточуючими?», «Чи впливає це на моє здоров’я?», «Чи допомагає це домагатися своїх цілей?». І… якщо ви на них відповіли «ні», то від них варто терміново відмовитися. 13.23. СЛІДКУЙТЕ ЗА СВОЇМИ СЛОВАМИ Майже всі люди досить багато говорять. Ви можете уникнути багатьох бід, якщо будете перевіряти доречність своїх слів, пропускаючи їх через три фільтри. Перше: чи необхідно це? Друге: чи правдиво це? Трете: чи ввічливо це? Якщо ви будете слідувати цьому правилу, багато слів залишаться не вимовленими. Чи необхідні вони? Чи правдиві вони? Чи ввічливі вони? Ми не усвідомлюємо, як далеко мандрують сказані нами слова та чиїх вух вони досягають. Постійно слідкувати за своїми словами спочатку буде важко, але в процесі набуття досвіду ви зможете розвинути звичку думати і говорити. Вам може допомогти в цьому простий процес викреслювання. Викреслюйте грубі зауваження і замінюйте їх ввічливими. Кожен раз, коли ви піймаєте себе на негативних думках, викреслюйте їх і замінюйте позитивними. Повторюйте це знову і знову — тисячу разів на день, якщо необхідно. Увечері приємно буде сказати собі: «Сьогодні я жив, думав і говорив, як тільки міг. Зробив все, що від мене залежало». Спілкуйтесь з оточуючими людьми тільки в конструктивному дусі. Говоріть із розумінням і щирістю. Будьте чесними. Ви не повинні випробовувати моральний дух товариша добрими словами, думаючи при цьому: «Ти заслужив саме те, що отримав!». Ваші слова мають силу. Слово — лише вбрання вашої думки, а якість ваших думок визначає те, що входить у ваш досвід. Це пояснюється тим, що підсвідомість виконує роль пасивного слуги. Вона сприймає передумови добра і зла: підсвідомості все одно. Потім вона доводить передумови до їх логічного виявлення у людській діяльності. Думка — перший логічний крок у творчій діяльності. Наступний крок — промовлене слово. Ми постійно думаємо. Коли думки перетворюються на слова, їх творчий вплив на наше життя посилюється. Отже, думки, слова і умови нашого життя розміщуються одне за одним у логічній послідовності. Коли ми говоримо щирі слова правди, слова з позитивним сенсом, конструктивні слова, то цим створюємо ідеальні умови для свого жит- 196 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 197 тя. Єдина причина, через яку ці умови неможливо використати цілком, у тому, що ми говоримо дуже багато суперечливих слів. Як ручна пилка, наші слова йдуть спочатку вгору, а потім вниз: спочатку конструктивні, потім деструктивні. Слідкуйте за своїми словами — вони важливі для вас і для вашого життя. Перевірте рівень вашого уміння спілкуватися за допомогою тесту «Чи приємно з вами спілкуватися?» (розділ 14). 13.24. ВСТУПАЙТЕ ТІЛЬКИ У ПОЗИТИВНІ РОЗМОВИ Ви вже знаєте, що слова мають реальну силу — таку ж, як і думки, які формують нашу свідомість. Оскільки ми завжди ділимося своїми думками з оточуючими нас людьми, то, мабуть, не потрібно і нагадувати, що ці думки повинні бути позитивними. Якщо ви погано себе почуваєте, намагайтеся не скаржитися. Якщо скарги увійшли у звичку, знайте, що це ваш спосіб домагатися уваги та симпатії. Часто скаржачись на свої негаразди, ви стаєте для людей символом хвороби. Вони почнуть уникати вас, оскільки ніхто не хоче мати справу з людиною, сама присутність якої нагадує про хворобу. Крім того, впливаючи на інших, ви також погіршуєте і свій стан; ви програмуєте свою підсвідомість на хворобу постійними скаргами. Тому ніколи не розповідайте іншим про свої негаразди. Половині співбесідників це байдуже, а решта тільки радіють їм. Розмовляйте про натхненні речі. Дайте людям зрозуміти, як ви радієте життю, і спостерігайте за їх реакцією. Людина, яка генерує позитивні думки, притягує інших, як магніт. Всі бажають мати справу з людьми зі здоровими, оптимістичними поглядами. Їх ставлення до життя передається іншим. Навіть якщо вам погано, робіть вигляд, що все добре. Ви піднімаєте настрій оточуючим і таким чином покращуєте своє самопочуття. Вчіться говорити тільки те, що можна повторити в іншому місці. Користуючись цим підходом, ви виявите через певний час, що ваші репліки автоматично будуть складатися з позитивних, конструктивних та оптимістичних зауважень. І, нарешті, майте на увазі, що на вас діє кожна людина, з якою ви спілкуєтесь. Тож будьте обережними у виборі знайомих. Візьміть за правило підтримувати тільки позитивні розмови і по можливості спілкуйтесь із оптимістами. Ці люди надихають вас і спонукають до використання вашого безмежного потенціалу. Люди з негативним мисленням будуть забирати вашу енергію своїми постійними чіпляннями та скаргами на те, як жорстоко світ обійшовся з ними, яке нерозуміння виявляють їх чоловіки або жінки, як керівництво не може оцінити їх по заслузі, як жахливо вони себе почувають. При зручному випадку відмовляйтесь від спілкування з такими людьми і вибирайте та шукайте тих, хто бадьорий та позитивно мислить. Пам’ятайте: кожна людина, з якою ви спілкуєтесь, впливає на ваше життя. 13.25. ЧИ ВАРТО СПІЛКУВАТИСЯ З ПЕСИМІСТАМИ? У нашому житті ми постійно зустрічаємося з негативними людьми (песимістами), з їхніми негативними переживаннями, з їхніми негативними емоціями. Таких ситуацій у житті дуже багато. Найчастіше люди і йдуть до нас саме для того, щоб поділитися своїми негативними переживаннями. До вас може «на хвилинку» зайти сусідка, і за цей час вона встигне поскаржитися на чоловіка, покритикувати свою невістку, пожахатися цінам у магазині, пройтися з критикою по уряду, Верховній Раді, Президентові. І якщо ви втягнетеся в цей негативний потік, то й самі не помітите, як почнете обговорювати і виявляти вже свої нещастя та несправедливості. Що відбувається після такого «конструктивного» спілкування? Ваші негативні емоції подвоюються. Ви сколихнули всі свої «лиха» і приклали до них «лиха» сусідки. Настрій зіпсований. «Все погано. Життя важке і несправедливе. Господи, коли ж це все скінчиться!» — ось ланцюг думок після такого спілкування. Але ж ще годину назад ви були радісними, спокійними, позитивними, упевненими, а зараз ви напружені, роздратовані, неспокійні. А це вам треба? Однак ми постійно це робимо. Ми утягуємося в чужий негатив так легко, що навіть не помічаємо цього. Уявіть собі: до вас приходить людина і протягає вам мішок зі своїми негативними емоціями, говорячи: — Дивіться, які в мене жахливі переживання! І дуже часто ви охоче берете цей мішок і «влазите» в нього з головою. І навіщо ми це робимо? Ми завжди робимо це з найкращих спонукань — вислухати людину, допомогти людині, підтримати її у важкій ситуації. Звичайно, її ви підтримуєте, а чи підтримуєте себе в цю хвилину? Звичайно ж, ні. Вона від вас іде розслаблена і задоволена тим, що їй допомогли або просто вислухали, а ви яким залишитеся? Тільки наша нелюбов до себе дозволяє нам так руйнувати самих себе чужими емоціями. Звичайно, у тому, що ми допомагаємо іншим, є багато позитивного для нас. Допомагаючи іншим, вислухуючи їхні негативні історії, допомагаючи їм отямитися, ми наповняємося почуттям власної значимості. Ми почуваємо себе гарними, розумними, добрими… Але платимо ми за це почуття значимості самими собою — своїм настроєм, який так потрібний нам самим. Чужі негативні почуття, проникаючи в нас, діють, як вірус. За ними тягнуться негативні думки, за ними — негативні дії, помилки, невдоволення собою, самокритика, падіння самооцінки. Це не жарт. Часте спілкування з негативною людиною може руйнувати все ваше життя. 198 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 199 Тому усвідомте все зло таких людей. І відгородіть себе від спілкування з ними. Дистанціюйтеся, якщо доводиться часто спілкуватися з ними. Використовуйте прийоми захисту — думкою посадіть свого негативного співрозмовника в скляну банку, закрийте непомітно вуха тощо. Іноді окремим жертвам, що ходять до нас бідкатися, як на водопій, треба сказати «ні»! Це важко. Але повірте, ви при цьому виграєте. Так, можливо, ви втратите в очах цієї людини привабливість, але навіщо вам потрібно бути привабливим в очах жертви? Ви виграєте набагато більше. Ви виграєте волю, час на себе, волю від негатива. І це правильний вибір. А якщо і це не допомагає, то під яким-небудь приводом залишіть такого песиміста. Корисно запитати самого себе: «Люди, що мене оточують,— вони взагалі мене підтримують у житті чи ні? Їхня наявність у моєму житті допомагає мені жити, полегшує мені життя?». Якщо людина вас не підтримує, а, навпаки, руйнує, забирає ваші сили — чому ви дозволяєте їй залишатися у вашому житті? У вас що, багато життів, багато сил, щоб вас так з’їдали живцем? Не бійтесь, що вони покинуть вас. Будьте, упевнені, святе місце порожнім не буває. Як тільки ми звільняємося від жертв, це місце заповнюють нормальні позитивні люди (оптимісти). Пам’ятайте, ви визначаєте, з ким вам спілкуватися менше, з ким узагалі не спілкуватися. Ви визначаєте свою цінність і цінність іншої людини у вашому житті. Так, бувають ситуації, коли потрібно допомогти іншій людині. Тоді ви знайдете для неї час і приділите їй увагу, допоможете їй. У чому має полягати ваша допомога? Найменше в підтакуванні, у жалості, у підтвердженні того, що вона — бідна нещаслива жертва, що скривдили його погані вони. Так ви не допоможете людині змінити ситуацію на краще. Так ви переконаєте її в тім, що вона — гарна, а всі інші — погані. Але ж ви знаєте, що це не так. Кожна людина сама будує своє життя. І краща ваша допомога — допомогти їй усвідомити, що це вона сама створила критичну ситуацію. Вона сама залучила до себе людину, якій дозволила з собою поводитись, як із ганчіркою. «Як це ви самі досягли таких успіхів?» — чарівне питання для песимістів, що приходять до вас поділятися своїми проблемами. Це чудове питання. Воно дозволяє людині задуматися, взяти на себе відповідальність, побачити свої помилки, можливості для зміни ситуації до кращого: це можливість змінитися самому. І, крім того, це чудове питання для людей, що не хочуть мінятися і просто чекають співчуття і підтвердження, що вони гарні, а інші — погані. Ваша допомога іншим — не втягуватися самому в їхній негатив, а залишатися сильним і незалежним. І коли ви допомагаєте людині зрозуміти свої помилки — у неї є вибір: зізнатися, що ці проблеми вона сама створила — і змінитися, або не зізнатися в цьому. Але тоді в неї зникне бажання ходити до вас бідкатися. Вона знайде собі інших людей, що будуть її шкодувати і яких вона буде заражати свої негативом. Але це будете вже не ви. Не беріть на себе чужі проблеми. Це безперспективно. Не можна за іншу людину прожити життя. Однак ми постійно переживаємо через інших людей, беремо на себе частину їхнього переживання, їх емоції та проблеми. Так добре б тільки через людей! Ми самі утягуємося в негативні емоції. Ми самі беремо на себе почуття і переживання інших людей, переживаючи так, начебто все це сталося з нами. І, коли ми робимо це, ми робимо подвійну помилку. Ми себе руйнуємо, засмучуємо. Що таке «засмучуємо»? Це відхід зі стану свого гарного настрою, коли ти наповнений переконаннями — «все гаразд, все вийде…», у стан негатива, з думками «все погано, я нещасливий…». А, крім того, ми своїми переживаннями не допомагаємо людям гідно виходити з важких ситуацій, а допомагаємо їм там залишатися. Так можливо прийшов час поліпшити якість свого життя, і… припинити жити за інших. 13.26. ПРОКИНЬТЕСЯ НАРЕШТІ… І СПІВАЙТЕ! Як говорять розумні люди, якщо людині нудно і тужливо, перед нею завжди є вибір: або змінити ситуацію, або змінитися самій. Звичайно ж, мудріше і доцільніше все-таки мінятися самому. Чому? Бо смуток лише примножує себе. Так давайте ж виконаємо свій обов’язок і будемо веселими. Найчастіше нудьга, смуток — це результат неправильних очікувань. Ми чекаємо раю, а опиняємося у пеклі. Якщо ж ми прокидаємося зранку і припускаємо, що день має бути жахливим, то маленькі радості, що усе одно підносить протягом дня життя, здаються даром небес. Для подолання цього стану доцільно скористатися «чарівною мандрівкою». Уявіть собі, що у вас є чарівна паличка, ви змахнули нею — і от уже живете так, як хотіли б, і робите те, що хотіли б… Тільки уявіть. Що відчули себе краще? Чудово. Однак ми, нормальні люди, намагаємося придушувати подібні фантазії, тому що все це неможливо, нездійсненно, але «чарівна подорож» саме і дає нам можливість зрозуміти, чого ж ми насправді хочемо. Як не дивно, проаналізувавши свою «подорож», ми з’ясовуємо, що вона не так суттєво відрізняється від того, що ми маємо зараз або чого ми здатні досягти іноді. Одначе, щоб домогтися бажаного, треба почати діяти. Банально? Але, згадайте: «Рух (дія) це — життя». 200 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 201 Що подорож не допомогла? Ви, як і раніше, не задоволені життям, вам нудно і тужливо? Тоді продовжимо змінювати себе, свій настрій. От усього лише кілька кроків, які необхідно зробити, щоб допомогти собі позбутися туги. • Проаналізуйте ситуацію. Що вам у сьогоднішнім житті подобається? А від чого на «місяць вити хочеться»? Розкладіть все по полицях, і проти кожного пункту виставте оцінку — від нуля до ста. Проставивши оцінки друзям, родині, відносинам, роботі, захопленням, іншим справам, ви зможете особисто переконатися, у чому насправді корінь проблеми. Або ще один метод: спробуйте протягом тижня записувати усі свої справи, розмови, вчинки, узагалі всі дії — година за годиною. І проти кожної виставляйте оцінку. • Потім постарайтеся виділити ту саму галузь вашого існування, що і наводить на вас найбільшу тугу. Якщо це робота, то запитайте себе: А чому? Справа в людях, з якими ви працюєте? Чи вам не подобаються ваші щоденні обов’язки — може ви здатні на менш рутинні, більш відповідальні справи? А може, вас узагалі не влаштовує поле вашої діяльності? • Запитайте себе: а як це можна змінити? Чи можете ви залишитися на цій роботі, але зробити її для себе більш цікавою? Або, може, попросити начальника перевести вас на іншу ділянку? А якщо справа не в роботі, а у взаєминах із близькими людьми? Вам нудно з близькою вам людиною. Так чому б не спробувати з’їздити з нею куди-небудь на суботу і неділю? А раптом ця поїздка вдихне нове життя у ваші з ним відносини? • Наступне дуже важливе питання: а чи не є нудьга, цей тужливий стан, сигналом того, що ви підсвідомо уникаєте ризику? Деякі до такого ступеня бояться розчарувань, що можуть принести щось нове, невідоме, що воліють сидіти в тузі й зневірі вдома і не робити взагалі нічого. Але хіба нудьга не безпечніша вчинку? Але ж, врахуйте, якщо ви не спробуєте, ви так і не довідаєтеся, чи здатні ви насправді змінити своє життя. • Озирніться назад, пригадайте, коли і за яких обставин ви дійсно почували себе щасливим, хоча б трохи. Що саме приносило вам найбільшу радість? Може, вам слід повернутися до того, що здавалося вам усього лише «хобі» — наприклад, до музики або інших захоплень. Проте ви, порахувавши все це лише пустощами, переключилися на більш «серйозну» діяльність, але яка приносить вам менше радості. Так чому не зважитися собі на нову, захоплюючу професію? • Вам явно не подобається, як складаються взаємини з близькою людиною? Ну, наприклад, їх неможливо змінити — ви багаторазово намагалися, чи не так? — може, краще їх усе-таки розірвати і повернутися або до колишньої самотності, або до колишніх прихиль- ностей, чи спробувати знайти щось нове? • І останнє: ось ви точно з’ясували, у чому ваша проблема. Тільки заради Бога, не всідайтеся знову на канапу у блаженній і сумови- тій бездіяльності, а робіть щось! Ризикуйте! Прокиньтеся нарешті! І… проспівайте що-небудь веселеньке. Не вмієте співати? Не біда. Можете просто промуркотати собі під ніс, наприклад: «Нам пісня будувати і жити допомагає, вона нудьгувати не дає ніколи…». 13.27. ЧИ КОРИСТУВАТИСЬ САМОХВАЛЬСТВОМ? Самохвальство, кажуть, негативна риса. У кого як. Вас це не стосу- ється. Чому б не похвалити себе за все, що ви сьогодні зробили доброго? Позбавтесь від стереотипу, прищепленого вам виховними інститутами,— ось зробили добре діло, так це само собою розуміється і про це говорити не потрібно, а ось помилились в чому-небудь — отримайте покарання. Спробуйте інший підхід. Оцініть тільки те позитивне, що ви сьогодні зро- били, а те, чого не вдалося зробити, в рахунок не беріть (завтра зробите). Можете навіть записати позитивні результати. Наприклад: 1. вчасно прокинувся; 2. старанно зробив зарядку; 3. не запізнився на заняття; 4. вчасно і якісно перевірив виконання завдання школярами; 5. допоміг колезі підготуватися до відкритого уроку; 6. увечері продивився цікавий кінофільм; 7. полагодив стілець і т. ін. Якщо такого роду записи ви будете робити протягом усього дня, то не перестанете дивуватися, скільки всього доброго і корисного для себе та інших ви здійснюєте. Не дозволяйте своїй неспокійній совісті збити вас із пантелику—, ніби в цьому ваш обов’язок. Не забудьте і заохотити себе - або просто похвалою на свою адресу, або тим, що надаєте собі якусь маленьку насолоду. Ніколи не забувайте про винагороду. Вона ж настільки суттєва, як і сам випробуваний вами підхід. Мова йде про руй- нування старого стереотипу поведінки, того ритуалу, коли ви спочатку себе караєте, мучите, витрачаючи на це багато часу і енергії, а потім раптом винагороджуєте. Яким чином? А ось яким. Ви говорите собі: «Сьогодні я почуваю себе жахливо, нічого в мене не виходить, тому відкладу важливі справи на завтра, на потім, а, замість цього, зроблю собі яку-небудь радість». Так ви зайвий раз зміцнюєте стереотип песимізму, депресії і розладу з самим собою. Поганий настрій виправдовує себе, бо дитина всередині вас отримує винагороду. Совість і ваше раціональне «Я» ніби куняють, бо сьогодні 202 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 203 такий невдалий день… Лаючи себе, копаючись у власних недоліках, ви все глибше входите в самоїдство. Уявіть собі, наприклад, що у вас є товариш, який кожен раз, коли ви до нього заходите, починає критикувати вас. Результат явний — ви просто перестаєте до нього приходити, а з часом і перестанете з ним товаришувати. Але ж втекти від себе не так легко. Між тим, на відміну від поведінки інших людей, на власні думки можна накинути вуздечку. Єдиний вихід із цього зачарованого кола депресії полягає у позитивному способі мислення, в орієнтації на добре, гідне похвали. Потрібно тільки одне — розплющити очі на добре. А для цього частіше, посміхнувшись собі, не бійтеся промовити: «Який я все ж таки молодець!». Згадаємо відомого поета, який використовував цей підхід у своєму житті: «От так Пушкін! Який я молодець». Тож чи користуватися самохвальством? Звичайно, так. Тільки пам’ятайте «золоте» правило: всього в міру. Своє відношення до себе перевірте за допомогою тесту «Чи живете ви в згоді з собою?» (розділ 14). 13.28. ЗАВЕДІТЬ ЗВИЧКУ ПОСМІХАТИСЯ Встановлено, що доброзичливий вираз обличчя збуджує центри позитивних емоцій, призводить до доброго настрою та позитивного мислення. Тому недоцільно ходити з похмурим, нудним обличчям навіть тоді, коли настрій у вас поганий. Людина з природною приємною посмішкою і сама стає бадьорою та життєрадісною, і оточуючим покращить настрій. Посмішка та сміх — збудники позитивних емоцій. Як доречно сказав Стендаль, що посмішка, сміх вбивають старість. Натяк на посмішку, стримана посмішка, інтимна посмішка, радісна посмішка — кожна посвоєму чудова. Ніщо не коштує так дешево і не ціниться так дорого, як посмішка. Посмішка говорить: «Ви мені подобаєтесь. Ви робите мене щасливим. Я радий вас бачити». Ось чому собаки користуються такою любов’ю. Побачивши нас, вони всіма можливими їм способами випромінюють радість — собачу «посмішку». Тому зовсім природно, що і ми раді їх бачити. Посмішка — важливий засіб спілкуватися, бо вона позитивно впливає на оточуючих. Подумайте про те, як добре ви себе почуваєте, коли вам посміхаються. Коли продавці посміхаються покупцям, обсяг продажу в магазинах збільшується на 20 %. Люди добрішають від посмішки. Якщо ви не звикли посміхатися, то вам потрібно навчитися це робити. Посміхніться прямо зараз! Не бійтеся! Посміхніться ще раз! Це ж не боляче. По суті, вам самим стає від цього краще. Якщо поблизу є дзеркало, усміхніться перед ним, і ви побачите, наскільки краще виглядаєте. Звичайно, спочатку ви можете почувати себе незручно, але, коли нахмурені брови та опущені кути рота зникнуть і ви почнете випромінювати упевненість і гідність, ваше відношення до цього заняття зміниться. Кожна людина прегарна, коли вона посміхається. Посміхаючись, ви автоматично почуваєте себе краще. Посмішка приходить із середини, тому ви повинні позитивно мислити, що відобразиться на вашому обличчі. І, навпаки, якщо посмішка приходить ззовні (ви її робите), то вона призводить до доброго настрою, позитивного мислення. Починайте посміхатися і робіть це завжди. Коли б ви не зустрілись з людьми — усміхайтесь! Усміхайтесь! Усміхайтесь! Усміхайтесь всім і кожному! Усміхайтесь своїм родичам, товаришам і колегам! Усміхайтесь похмурим людям! Усміхайтесь у транспорті! Усміхайтеся у ліфті, в магазині… на вулиці! Усміхайтесь сторожу, офіціанту, продавцю… Всім! Люди відчують вашу посмішку і будуть вам усміхатися (спасибі, що помітили і оцінили мене). Навчайтесь бажати усміхатися та радіти щастю, яке ви приносите в життя ваших близьких, знайомих та незнайомих людей. Спробуйте посміхнутися сьогодні й переконаєтесь, як діють чари посмішки. Пам’ятайте, що посмішка — одна з головних ваших переваг! Дуже цікаво та емоційно описує Дейл Карнегі дію посмішки. «Я просив тисячі ділових людей весь час комусь усміхатися протягом цілого тижня, а потім розповісти про результати цього експерименту. Ось лист від Джона Б., його випадок не поодинокий. Фактично він є типовим для сотні інших людей. «Я одружений вже більше 18 років,— пише Джон,— але весь цей час рідко посміхався жінці, і бувало, що протягом цілого дня говорив їй два десятки слів. Оскільки ви просили мене розповісти про те, як вийде експеримент з посмішкою, я вирішив присвятити йому весь тиждень. Отже, наступного ранку, зачісуючись, я подивився на своє похмуре обличчя і сказав собі: «Джоне, ти сьогодні позбавишся від свого похмурого вигляду! Ти будеш посміхатися, і починай робити це негайно!». Сідаючи за стіл снідати, я привітав жінку посмішкою і словами: «Доброго ранку, люба!». Ви попереджували мене, що вона на неї певним чином відреагує. Так ось: ви недооцінили її реакцію. Вона була здивована. Вона була зворушена. Я сказав їй, що з сьогоднішнього дня це стане звичайний явищем, і ось вже протягом двох місяців роблю це кожного ранку. Така зміна в моїй поведінці принесла за невеликий проміжок часу більше щастя в наш дім, ніж було його в нас за багато років…». Як бачимо, посмішка змінила докорінно життя цього подружжя. Отже, якщо хочете подобатися людям, мати добрий настрій, позитивно мислити, не хворіти — посміхайтесь!!! Це ж не боляче. Посмішка пов’язана з гумором. Перевірте рівень свого гумору за допомогою тесту «Чи є у вас почуття гумору?» (розділ 14). Для тренування посмішки скористайтесь вправами (додаток 12). 13.29. НЕ ГУБІТЬ МЕТИ Щоранку ми маємо шанс почати все знову, виконати те, заради чого і подароване нам було життя. А все, що від нас потрібно,— це визначити свою конкретну мету і почати рух до неї. І ось тут люди нерідко 204 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 205 помиляються, проводячи знак рівності між життєвою метою і життєвим сенсом. Мета знаменує собою фініш, кінець шляху. А сенс життя — у русі. Саме він приносить свої дивіденди незалежно від напрямку. Як колись говорили: «Усі шляхи ведуть у Рим», так і з вашими життєвими дорогами. Куди б ви не йшли, ви приречені на пізнання навколишнього світу власних уроків. А шлях до власної мети — пов’язаний з обов’язковим подоланням перешкод. Дитина росте, осягає закони життя. У перший раз злякатися і відступити назад — це сумний, але досвід, як є досвідом і той перший крок уперед, що дитина робить, перемагаючи власну нерішучість, приходячи комусь на допомогу, прощаючи винного приятеля. Життєвий шлях ніколи не буває рівним. Життя ставить перед нами постійно зовнішні бар’єри. Але наші внутрішні бар’єри є точним повторенням зовнішніх. Відповідно, переборюючи зовнішній бар’єр, ми переборюємо і внутрішню перешкоду. При цьому, чим серйозніше бар’єр, тим вища оцінка, яка одержується за його подолання. Незалежно від обставин, головну оцінку ви завжди даєте собі самі. При цьому як перемоги, так і поразки здатні в однаковій мірі приносити дивіденди. Кожен нездоланий бар’єр викликає повторення ситуації, тобто вимагає своєрідного переекзаменування і уточнення своєї мети. І це потрібно постійно робити. Бо, навіть досягши високого положення, люди запізніло розуміють, що запаморочлива кар’єра не привнесла в їхнє життя бажаної радості. І так буде завжди, тому що мета — не фініш, а лише сходинка, стимул на шляху до нових, більш серйозних цілей. Саме тому в конструктивній позиції людини — постійна цілеспрямованість. Ви безперервно тримаєте в голові вашу позитивну мету і готові пройти крізь важкі випробування заради її досягнення. Ви нікому і нічому не дозволяєте збити себе з курсу, у вас не виникає бажання втекти, ухилитися, сховатися від небезпеки. Як говорив У.Джеймс, ви націлені на боротьбу, а не на втечу. Якщо ви в змозі діяти саме так, то кризова ситуація відіграє роль стимулятора, який звільнює додаткові ресурси, що допомагають вам досягти наміченої мети. Якщо ви маєте намір рухатись вперед, використати все можливе з критичної ситуації і перемогти, не зважаючи ні на що, то хвилювання надасть вам мужності й сили. Якщо ж ви загубили початкову мету і бажаєте уникнути кризи, то візьме верх друга тенденція — ви будете перебувати в жаху та тривозі. Таким чином, постійне «бачення» позитивної мети сприяє саме позитивному мисленню, яке й допомагає досягти цієї мети і почувати себе досить впевнено. 13.30. ПРОГРАМУЙТЕ СЕБЕ НА УСПІХ Ви оцінюєте свою діяльність як успішну чи неуспішну? Справа в тому, що більшість невдач у житті — це наслідок наших думок, настанов. Особистість не може домогтися успіху, якщо не вірить у нього. Але ж дорога до нього завжди буває відкритою для людей рішучих, які володіють вірою та сміливістю. Саме ця настанова в думках на перемогу, усвідомлення своєї сили і відчуття внутрішньої переваги творять диво в цьому світі. Якщо ви не маєте такої настанови, то чому б не приступити до її формування прямо сьогодні? У нашому складному світі, де все так часто змінюється, нам іноді хочеться крикнути, що нас веде сила обставин. Істина, одначе, полягає в тому, що ми робимо лише те, що вибираємо для себе. Навіть якщо ми і не хочемо вибирати певний шлях, то врешті-решт вступаємо на нього, оскільки нам здається, що це шлях найменшого опору. Ми йдемо тим шляхом, яким легше йти, хоч знаємо, що в майбутньому це може принести нам великі незручності. Ми завжди знаходимося на перехресті рішень у виробничих та сімейних справах. Завжди існує необхідність вибирати, тому так важко зробити правильний вибір. Коли ми усвідомлюємо, що сила, яка дозволяє нам подолати будь-які перешкоди, знаходиться всередині нас, ми припиняємо звертатися за допомогою. Коли ми починаємо спокійно розмовляти зі своїм внутрішнім «Я», то виявляємо, що налаштовуємося на внутрішні ресурси нашого організму. Секрет цієї сили в розумінні ресурсів нашого мислення. Коли ми починаємо розуміти, що сила, яка дозволяє зробити нам все що завгодно, стати тим, ким ми хочемо, досягти всього, до чого ми прагнемо, знаходиться всередині нас, тоді і тільки тоді до нас приходить життєвий успіх — наш власний успіх! Жодна велика справа не здійснювалась людьми без віри в те, що всередині них знаходиться велика Сила, яка перевищує будь-які інші сили і обставини, з якими їм доводилось стикатися. Ви зможете зробити все, що задумаєте, якщо будете достатньо зосереджено думати, що можете це зробити. Успіх, перемога за будь-яких обставин відбувається спочатку у вашій свідомості. Побачте себе людиною, яка досягає своєї мети, і ви її досягнете. Програмуйте себе на успіх! Кожен раз, як ви виходите з дому, підтягніть підборіддя, тримайте високо голову і наповніть легені повітрям. Жадібно усмоктуйте сонячне світло, вітайте своїх друзів з посмішкою і вкладайте всю свою душу в кожне вітання. Не бійтеся того, що вас неправильно зрозуміють, і не втрачайте жодної хвилини на роздуми про своїх ворогів. Спробуйте чітко вирішити, що ви хочете зробити, а потім, не відхиляючись, рухайтеся прямо до своєї мети. Думайте про великі й чудові справи, які ви хочете зробити, і тоді з часом ви знайдете, що у вас є все необхідне для виконання вашого бажання. Подумки намалюйте перед собою портрет тієї обдарованої, серйозної і процвітаючої людини, якою ви хотіли б стати, і ваші думки будуть пе- 206 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 207 ретворювати вас саме у таку людину. Адже думка має величезний вплив на нас і наше життя. Крім того, для програмування себе на успіх користуйтеся позитивними твердженнями, особливо, коли «піймаєте себе» на негативних думках. Мене очікує великий-великий успіх. Я можу домогтися усього, чого тільки захочу. Я подобаюся людям, люди люблять мене. З кожним днем я почуваю себе все краще і краще у всіх відношеннях. Наведені твердження свідчать про вашу силу, а не про слабості. Вони зосереджують вашу увагу на позитивному замість негативного; заявляють про те, хто ви є і що ви можете зробити, а не про те, ким ви не є і чого не можете зробити. Промовляючи їх, не забувайте хоча б трошки розслабитися, посміхнутися, це благотворно впливає на ваше здоров’я, настрій і досягнення успіху. З появою можливості взятися за нову справу переконайте себе: «Я можу це зробити». Нехай думка «я доможуся успіху» переважає у вашій свідомості. Думки про досягнення успіху готують умови для його досягнення. Пам’ятайте, що успіху досягають звичайні люди, яким вдалося вселити віру в себе й у те, що вони роблять. Вам визначено бути успішним в усьому, що ви робите. Ваш успіх допомагає багатьом, ваша поразка не допомагає нікому. Разом з тим осмислення причин невдачі дозволяє краще зрозуміти себе — і досягти більш суттєвого успіху. Усвідомте, що успіх означає більше, ніж задоволення особистого честолюбства. Бути успішним — ваш обов’язок, бо світ потребує вас. Оцініть свою потребу в досягненні успіху за допомогою тесту «Оцінка потреб досягнення успіху» (розділ 14). 13.31. ЯК ДОДАТИ СОБІ ВПЕВНЕНОСТІ? Щодня до психологів звертаються люди з проханням допомогти їм набути впевненості у собі. Ви не з їхнього числа? Якщо так, то вам знайоме відчуття, коли «земля іде з-під ніг», коли потрібно ввійти в кімнату з незнайомими людьми або запитати про щось незнайому людину. І тому, відправляючись у гості, ви заздалегідь упевнені, що просидите весь вечір у куточку, не промовивши слівця. Вам страшно поміняти роботу (хоча давно пора), ви боїтеся нових колег — скільки душевних сил доведеться прикласти, щоб знову довести, що ви не порожнє місце. Але не чекайте чарівника, що подарує вам почуття впевненості. Щоб набути впевненості, потрібно попрацювати над собою. У цьому вам допоможуть наші поради. • Вранці докладіть максимум зусиль, щоб вийти із дому в найкращому настрої. В обід можете глянути на своє відображення в дзеркалі, щоб перевірити, чи все в порядку, і востаннє — перед сном, коли вмиваєтеся. Це допоможе вам не думати весь день про те, як ви виглядаєте. • Не зациклюйтеся на своїх фізичних вадах. Вони є в усіх. Адже більшість оточуючих або не помічають ваших недоліків, або не здогадуються про їхнє існування. Чим менше ви думаєте про них, тим краще ви себе почуваєте. • Пам’ятайте, що люди не помічають речі, очевидні для вас. Ви почуваєте, що жахливо червонієте, коли приходиться говорити в оточенні людей. Для них же ваша обличчя лише приємно порожевіло. Доти, поки ви самі не привернете увагу інших до того, що вас бентежить, ніхто вас цим бентежити не буде. • Не будьте занадто критичні до інших. Якщо ви постійно відзначаєте недоліки інших людей, і такий критицизм став вашою звичкою, від неї треба рятуватися негайно. Інакше ви будете увесь час думати, що і ваші зовнішність і одяг — відмінна мішень для критики. Впевненості це не додає. • Пам’ятайте, що люди більше всього люблять слухачів. Вам зовсім не обов’язково «видавати» каскад дотепних реплік, щоб викликати до себе прихильність. Слухайте уважно інших, вони будуть обожнювати вас. • Будьте щирим. Ви не розумієте, про що мова йде? Ви не знаєте, що означають назви окремих страв у меню? Так і скажіть про це. На вас справляють враження життєрадісність, успіх, чарівність інших? Зізнайтеся в цьому. Намагаючись бути холодним і незворушним, ви тільки відштовхуєте людей. • Знайдіть когось в оточенні, з ким ви можете розділити свої хвилювання. І тоді ви не будете самотнім на вечірці, боязкою, самотньою душею серед колег, окремо сидячим батьком на шкільних зборах. • Не намагайтеся усунути боязкість за допомогою алкоголю. На дні пляшки нічого немає. Якщо напідпитку ви розкуті й чарівно веселі, то без алкоголю ви можете бути ще приємнішим для оточуючих. • Пам’ятайте, що сором’язливість може зробити деяких людей агресивними. Якщо хтось з вами розмовляє різко, не думайте, що винні ви. Можливо, для такої людини це єдиний, хоча і не кращий, спосіб побороти зніяковілість. І остерігайтеся самі користуватися подібним методом самоствердження. • Знайте, що найгірше, що з вами може відбутися, це те, що ви виставите себе в «невигідному світлі». Якщо таке відбувається, то й тут оточуючі відноситимуться до вас із симпатією: ви ж дали їм можливість відчути перевагу. Почніть діяти (проведіть тренінг-впевненість). 208 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 209 У вільний найближчий день почніть тренування. Підійдіть на вулиці до будь-якого перехожого і запитайте: як пройти або проїхати, наприклад, на ринок або в центральний універмаг. Під час розмови дивіться співрозмовникові в очі і кивайте головою, уважно вислухуючи його пояснення. Обов’язково щиро подякуйте перехожого за його відповідь на ваше питання. Пройшовши ще квартал, повторіть своє питання перехожому, що відрізняється від першого віком або статтю. Таку вправу виконайте 5-7 разів під час прогулянки. Після повернення додому усвідомте, яке нове відчуття або стан з’явився у вас, проаналізуйте своє поводження. Прогулянки-тренування варто виконати 4-5 разів для закріплення навичок спілкування. Потім переходьте до більш складного. Спробуйте на базарі поторгуватися, завести розмову з продавцями про життя або про якість товару. Чим більше ви будете спілкуватися з незнайомими людьми і звертати увагу на те, що вони вам говорять, на їхній одяг, поводження, стиль розмови, тим менше уваги будете приділяти своїм страхам і сумнівам. Через кілька місяців таких тренувань ви впевнено будете себе почувати в незнайомій обстановці. У вас виробиться «автоматизм» спілкування з незнайомими людьми. І… з’явиться така необхідна вам впевненість. Перевірте її наявність за допомогою тесту «Оцінка власної впевненості та задоволеності» (розділ 14). 13.32. СКИНЬТЕ ПУТА ПЕСИМІЗМУ Невдаха. Це звучить сумно. І сам він постійно сумний. І люди поруч з ним стають сумними. Він наповнює простір навколо себе й у собі, у першу чергу, песимізмом, що пригнічує всіх і все. Невдаха любить перебирати важке минуле і загадує ще більш страшне майбутнє. Ну що, знову неприємність! Як тільки знайшли її і відразу почали рвати на собі волосся: «Ой, та я ж — повний невдаха! Сам в усьому винен!». Винен, звісно. У тому, що ніяк не можете зрозуміти: саме ви є неймовірно щасливою людиною! Чому? Бо ж усі процвітаючі люди починали з помилок, невдач, криз. Однак… від всіх інших їх відрізняло лише елементарне терпіння і віра в себе. І тільки? Так! Знайте, вірний рецепт вічного програшу — це невір’я в себе плюс страх перед майбутнім. Формула стара, перевірена багатьма поколіннями невдах. Дивно, але в природі не існує потенційних невдах. Вона щедра і з задоволенням поділяється радощами життя. Так чому ж ви виявилися в їхніх рядах? Розглянемо одну з найбільш ймовірних версій. Згадайте, адже все почалося ще в часи щасливого дитинства. Що вам нерідко говорили батьки, учителі? Дурень. Нічого в тебе не вийде. Більше трійки ти в мене не одержиш і т. п. І все це песимістичне бомбардування продовжувалося багато років. Тому й не дивно, що ви твердо запам’ятали, що ви слабка, нещаслива і невдачлива людина. Так, як кажуть, процес зайшов далеко. Але це не безнадійно. Настав час рятуватися від накинутих у дитинстві пут песимізму. Тож бо, перенесіться подумки в дитинство. Вам п’ять років. Ви граєтеся з улюбленою іграшкою. Ви — мила маленька дитина, зі своїми радощами і трагедіями. А тепер ви, сьогоднішній дорослий, підійдіть до цієї дитини. Запитайте її, чого вона хоче і чого боїться. Заново переживіть три найстрашніші події вашого дитинства. Але тепер ви не один. За вашою спиною стоїть доросле «ви», готове допомогти і підтримати. Тепер ви вже не жертва, а переможець. Перегортайте календар уперед! І ви зрозумієте, звідки «ростуть ноги» у вашого песимізму. Поразки минулого перетворюють сьогодення на справжнє пекло. На щастя, у вас є можливість захиститися. Купіть собі окуляри з рожевим склом. І подивіться через них на навколишній світ. Подивиться крізь них на своє минуле. Наполеон любив повторювати, що ніколи не зазнавав поразок. Це характерно для відомих особистостей — подумки «підчищати» минуле. Навіщо згадувати старі падіння? Це ж тільки заважає пробитися до зірок. Але в невтомних скигліїв рожеві окуляри давно розбилися. Важкі спогади паралізують їх, не даючи можливості зазирнути у завтра. Вибирайтеся скоріше, поки у вас є шанс! Нехай світ створений не для нас. Але своє майбутнє ми робимо самі. На хвилинку відведіть погляд від мінусів і уважно придивіться до плюсів. Життя відразу стане значно легше. І ніяких «я — вічний невдаха», «моє життя загублене», «нічого не виправити». Замість цього повторюйте: «я помилився», «відбувся прикрий промах», «будь-який збій можна виправити». Скажіть: сьогодні я народився заново. У моєму минулому більше немає невдач, а є суцільні перемоги. А ця «яма» — лише прикрий епізод, з яким я неодмінно справлюся. Але просто повторювати магічні слова мало. З невдачі треба отримати максимум користі. На Сході вчать, що перешкодам треба радіти. Чим більше проблем, тим більше відкривається перед вами нових обріїв. З роботи звільнили? То це знак зверху! Час вже свою справу відкривати. Ви отримали урок, і справедливо. З тих пір ви стали розумніше. І виходить, що невдача перетворилася на удачу. Спасибі долі, що вчасно відкриває нам очі! Ну, як? Залишився останній крок. Посмійтеся над собою. Над своїм вічним ниттям і нікчемним песимізмом. Гумор — це рятувальне коло. За бажання й у власній невдачі можна знайти багато смішного. 13.33. ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ (ДЛЯ ВИРОБЛЕННЯ ЗВИЧКИ ПОЗИТИВНО МИСЛИТИ) НА КОЖЕН ДЕНЬ У вас склалась звичка завжди взувати спочатку лівий чи правий черевик? Визначте в найближчий ранок, який черевик ви взуваєте перший. Далі цілком свідомо вирішіть, що в наступні три тижні ви будете оволодівати новою звичкою, взуваючи першим інший черевик. 210 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Практичні поради щодо формування позитивного мислення 211 Тепер ранком, коли ви берете в руки другий черевик, ви одночасно нагадуєте собі, що протягом дня ви будете прагнути думати, діяти, почувати по-іншому, не так, як давно до цього звикли. Взуваючи черевик, скажіть собі: «Цей день я стану жити по-новому, краще!». Потім свідомо вирішіть і виразно скажіть собі, що протягом дня я: 1. Буду радісним і веселим наскільки можливо. Посміхнусь, як мінімум, 3 рази за день (це ж не боляче). 2. Спробую ставитись до людей трохи співчутливіше та дружелюбніше. 3. Спробую менше критикувати і бути більш поблажливим до недоліків та помилок оточуючих мене людей. Буду прагнути інтерпретувати їхні дії більш доброзичливо. 4. Наскільки дозволять обставини, буду поводити себе так, ніби успіх неминучий; я вже є тією особистістю, якою прагну стати. Буду діяти та почувати, як ця особистість. 5. Не допущу, щоб мої судження надавали фактам песимістичного, негативного забарвлення. 6. Що не трапилось, буду реагувати спокійно і, по можливості, розумно. 7. Буду цілком ігнорувати всі негативні факти, які я не можу змінити. 8. Саме сьогодні я не буду боятися, особливо, не буду боятися бути щасливим, насолоджуватися красою, любити і вірити, що ті, кого люблю, люблять мене. Просто? Безумовно. Але кожен із наведених вище способів дій, мислення, почування дозволять створити новий образ власного «Я», для якого характерним буде позитивне мислення. Спробуйте пожити за цими правилами 21 день, переживіть їх, і ви переконаєтесь, що тривога, невпевненість у собі, песимізм зникнуть, а впевненість у власних силах зросте. 13.34. РУХАЙТЕСЬ ВПЕРЕД З ПОЗИТИВНИМ МИСЛЕННЯМ Характер нашої мови, мислення мають сильний вплив на почуття, настрій, впевненість у собі та реальний життєвий досвід. Раніше вже говорилось про те, як негативні твердження настроюють на невдачу, розчарування та хвороби. Де ж рішення? Воно не надто складне. Просто свідомо поверніть процес в інший бік. Наповніть свій розум позитивними думками або твердженнями. Наведені нижче твердження свідчать про вашу силу, а не про слабкість. Вони концентрують вашу увагу на позитивному замість негативного; заявляють про те, хто ви є, і що ви можете зробити, а не про те, ким ви не станете і чого не зможете зробити. Користуйтесь цими простими твердженнями для програмування своєї підсвідомості, бо в тих випадках, коли в голові надовго затримується негативна думка, вона запускає ваш творчий механізм на поразку. Я готовий і бажаю реалізувати свій творчий, безмежний потенціал. Я цілком усвідомлюю свою безмежну здатність до життя. Моє мислення перебуває у теперішньому; моя уява перебував у теперішньому; мої надії сконцентровані на теперішній час. Моє життя наповнене чудовими людьми, любов і повагу яких я прийняв. Глибше усвідомлюючи свою здібність бачити, я також глибше усвідомлюю своє бажання діяти. Я не шукаю у людей вигоди для себе, але розумію, що кожен з них є потенційним провідником нескінченності, яка може принести багато позитивного в моє життя. Цей день і кожний наступний проходять з користю для мене, тому що я впевнений у собі й дозволяю собі активізувати та спонукати свою свідомість на конструктивні дії. Мої вчинки є прямим наслідком мого усвідомлення. Всі мої починання супроводить успіх, оскільки я здатний виявити себе в будь-якій сфері життя. Я творчо підходжу до своєї особистості і знаю, що як творча особистість я здатен на великі здійснення. Я без усякого сорому можу сказати, що духовно бездоганний. Моя свідомість у повному порядку і я насолоджуюсь цим. У мене немає жахів і жалю, і я готовий зустріти та вирішити будьяку проблему. Я цілком впевнений у собі. Моя позитивна життєва настанова робить мене здоровим та щасливим, сприяє моїй самореалізації. Моя віра дає силу, впевненість у собі та відчуття гармонії. Мене очікує великий-великий успіх. Я здоровий та сильний, як духовно, так і фізично. Я спроможний досягти всього, чого тільки побажаю. Я подобаюсь людям, люди люблять мене. Я здійснюю свою мрію. Я цілком контролюю свої думки, почуття та дії. З кожним днем я відчуваю себе все краще та краще з кожного погляду. Промовляючи ці твердження, не забувайте хоча б трохи розслабитися та посміхатися, це сприятливо впливає на ваше здоров’я, настрій та програмування себе на успіх. І, взагалі, не вмирайте при житті! А що для цього варто робити? Потрібно залишити своє зручне ліжко, набратися мужності, зарядитися оптимізмом, напружити весь свій розум і… також м’язи, вибрати мету і впевнено йти до неї. Якщо ви не задоволені своїм життям, якщо вас долає тяжке передчуття «це ще далеко не все!», то хотілося б підбадьорити вас наступними словами з Біблії: «Устань, візьми постіль твою і йди». У нове, цікаве, цілеспрямоване і щасливе життя! Ці слова володіють неймовірним позитивним ефектом. Вони означають: «Озирнися навколо! Адже світ повен краси, повен багатства, повен можливостей — потрібно тільки підійти до них!». 212 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Післямова 213 Станьте життєрадісними і цілеспрямованими та вирвіться з тієї маси людей, що відмовилися нести відповідальність за власне життя. Залишіть оточення тих, котрі не знають, чим зайняти себе. Будьте діяльні! Зневіру, пригніченість, розпач «зніме як рукою». Ви будете святкувати успіх, якого самі домоглися своєю мужністю і бойовим духом. Кожна з таких маленьких перемог зробить вас ще сильнішими, і не за горами той час, коли ви доможетеся воістину великого особистого успіху і по праву його відсвяткуєте! Життя — захоплююча подорож, повна подій, яскравих вражень, веселих сюрпризів. А що зробили ви з ним. Довели до рівня рослинного існування? Мімозі в горщику і то веселіше на цьому світі. І не треба заводити вічну пісню про нестаток часу, грошей і… упущених можливостей. Нашу активність, успіхи визначаємо ми самі. Ніхто не заважає нам побродити в найближчому парку, прокотитися на американських гірках або… завести коханця (коханку). Ну, посміхніться ж нарешті! Відкрийте вікно і вдихніть свіжого повітря. Сходіть на виставку. Сходіть у гості до старого друга… Однак ці заклики, як об стінку горохом. Ви говорите завтра, завтра, завтра неодмінно. А сьогодні? О ні, ви занадто стомилися. Від вічної ліні. А роки-то йдуть. Ні,— летять! Час робити вибір. Не розповідайте потім своїм онукам, що життя було нудним і безрадісним. Ви — єдиний тому винуватець, і пішли на це свідомо. Життя — шведський стіл. Що взяв, те і з’їв. Людина запрограмована на те, щоб узяти якнайбільше. От тільки в більшості чомусь у «програмі життєтворчості» помилка відбувається. І… вони перетворюються на роботів, які кожен день ліниво повторюють ті самі дії. Не вмирайте при житті! Скільки спроб змінити своє життя ви зробили за останній тиждень, місяць, рік? Не чутно відповіді. Що-що? Пальців на одній руці вистачить, щоб порахувати. Не густо. Тільки не треба фантазувати й утішати себе тим, що так живуть усі. Може вже прийшов час щось зробити насправді? Подумайте, що саме. Вас не призивають скоряти Гімалаї. Але чому не ризикнути для початку хоча б виїхати за місто на веселий пікнік. Для розвитку позитивного мислення скористайтесь вправами (додатки 5, 6, 7). ПІСЛЯМОВА Шановний читачу, наша спільна подорож шляхами пізнання і оволодіння позитивним мисленням майже закінчилась. Наприкінці підведемо певні підсумки, які визначають, власне, те головне, заради чого був написаний цей посібник. Розбудова нашої держави як демократичної, цивілізованої вимагає, насамперед, інвестицій у виховання, тобто у людину. Лише компетентна, моральна, самостійна людина, яка вірить у власні сили, здатна до оновлення суспільства, забезпечення державності України, розвитку її економіки, культури. Проте соціально-економічна криза в нашій державі, яка триває довгий час, та, певним чином, національний менталітет призвели до того, що досить велика кількість наших громадян, включаючи і молодь, зневірилась у власних силах, у майбутньому. Ось ті основні недоліки, які суттєво загрожують як самій людині, так і нашому суспільству. Утрата в людей віри у власні сили призвела до пасивності і неможливості вирішувати як свої власні завдання, так і складні проблеми розбудови держави та її соціальних інститутів, освіту. Уявлення людей, що їх доля, успіхи залежать, насамперед, від інших людей, державних інститутів, а не від власних зусиль, дій, пошуків. Заниження багатьма людьми своїх можливостей та перебільшення ролі перешкод, труднощів. Тому, головним завданням освітніх інститутів різних рівнів у становленні української людини є створення всіх умов для перетворення її в активну, оптимістичну, відповідальну особистість, яка повністю бере на себе вибір у ролі господаря своєї справи, власної долі й долі свого народу. 2. Саме позитивне мислення є тим засобом, який певним чином вирішить це завдання. Воно дозволяє людині адаптуватися до сьогодення, реалізувати свій безмежний потенціал і творити своє життя. Але багато людей вважає його нереалістичним, бо таким чином людина нібито просто хоче уникнути проблем помилок. Проте справа зовсім не в тому. Позитивне мислення характеризує конструктивне ставлення людей до своїх проблем і проблем людства. Воно характерне тим, що людина свідомо контролює свої думки, запобігаючи укоріненню негативних думок, емоцій, вірить у себе, в кінцевий успіх, залишається при будь-яких обставинах оптимістом. 3. У людини з позитивним мисленням формується своєрідна оптимістична філософія: • кожна людина – потенційний геній ; • все в житті залежить від людини ; 214 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Додатки 215 • людина лише там чогось досягає, де вірить у власні сили ; • немає поганого життя – є невміння жити; • кожна криза, помилка в житті людини, це не катастрофа, а шанс змінити життя на краще; • безвихідних ситуацій немає (безвихідна ситуація – це слабкість духу і визнання поразки); • наше життя таке, яким його наші думки роблять ; • змінюючи аспекти нашого мислення, можна змінити своє життя; • негативні думки і емоції ослабляють нас, роблять хворими, а позитивні – сильними, здоровими і щасливими. • Навички позитивного мислення дають людині суттєві здобутки: • віру в себе, у власні сили ; • сприяють досягненню успіху в будь-якій справі; • успішне подолання перешкод, невдач, кризи; • більш ефективну адаптацію до змін в житті; • оптимізм, самовладання, доброзичливі відносини з оточуючими людьми ; • здоровий спосіб життя, покращання здоров’я ; • нову життєву позицію: «Я можу», «Від мене залежить багато чого», «Я вірю в себе, в життя, в успіх». Людина переходить від соціальної апатії, байдужості, бездіяльності до активності, оптимізму, творчої діяльності. 4. Використання навичок позитивного мислення допоможе кожному освітянину: • реалізувати свій творчий потенціал; • швидше адаптуватися до змін у своєму житті; • долати труднощі педагогічного життя і різноманітні критичні ситуації; • будувати гуманні відносини з колегами, вихованцями; • приймати більш ефективні рішення; • здобути лідерські якості; • бути активною, життєрадісною людиною, оптимістом; • у вихованні творчих, активних, оптимістичних студентів, учнів • Автор сподівається, що матеріали цього посібника актуалізують інтерес читача до СЕБЕ, ЖИТТЯ, САМОВИХОВАННЯ, а також будуть сприяти розвитку соціального оптимізму у освітян та їх вихованців, який конче потрібен як для розбудови нашої Держави.

ВПРАВА ДЛЯ САМОДІГНОСТИКИ «ХТО Я?» Як ви думаєте, чи знаєте ви себе? Люди дуже розрізняються по відповіді на це питання, розрізняються навіть тому, що розуміють під словами «знати себе». Для одних — це означає уявляти, на що здатний, чого від себе чекати, для інших — знати свої позитивні та негативні якості, переваги та недоліки, для третіх — добре розбиратися в якнайтонших рухах своєї душі, у своїх відчуттях і переживаннях. Для когось це досконале знання своєї зовнішності, для когось — уміння спілкуватися. А деякі щиро не розуміють, як це можна не знати себе. А ви? Що означає для вас — знати себе? Чи легко вам відповісти на це запитання? Для того, щоб краще розібратися в цьому, виконайте перше завдання. Називається вона «Хто я? 20 речень». Протягом 15 хвилин ви повинні відповісти на питання: «Хто я?», використавши для цієї мети 20 слів або речень. Не прагніть відібрати правильні або неправильні, важливі або неважливі відповіді. Пишіть їх так, як вони спадають вам на думку. Ви ж самі розумієте — правильних і неправильних відповідей тут бути не може. Після виконання цього завдання переходьте до інтерпретації свого «автопортрету». Що означають ваші відповіді? Перш за все подивіться, скільки слів і речень ви встигли написати за 15 хвилин. Цей показник має назву рівень самопрезентації. Слово «презентація» вам добре знайоме. По радіо, телебаченню зараз весь час чуєш: «презентація фонду», «презентація фірми», «презентація театру». За цим пишним словом ховається «уявлення», «пред’явлення», і рівень самопрезентації — це рівень уявлення, пред’явлення себе. Чим більшу кількість слів і речень ви встигли написати за відведений час, тим вищий у вас рівень самопрезентації. До речі, ви використали всі 15 хвилин чи припинили роботу десь усередині, вирішивши, що про себе все можливе ви вже сказали? Останнє найчастіше свідчить про те, що у людини є обмежений жорсткий круг уявлень і вона ніколи (щоправда, з різних причин) не користується можливістю зазирнути за цю межу, подивіться, чи немає там чого-небудь цікавого або потрібного (а може, і того, й іншого). Далі визначте кількість відповідей. Якщо відповідей у вас дуже мало — не більш 8, це означає, що ви або не хочете пред’являти себе навіть самому собі (чому? Що такого неприємного чи страшного ви можете самі від себе приховувати? Подумайте про це.), або — це зустрічається частіше, просто не думаєте про себе і користуєтеся в повсякденному житті лише деякими, можливо, найважливішими, а частіше найпростішими і очевиднішими характеристиками. Але, можливо, вам цього досить? Від 9 до 17 відповідей — це середній, помірний рівень самопрезентації. Як майже про будь-який середній рівень, тут важко сказати що-небудь визначене. Неначебто людина і знає себе, але якось не дуже добре, можливо, думає про себе, так якось не дуже багато. Ті, у кого низький і середній рівень самопрезентації, подумайте, що вам завадило відповісти? Чого вам не вистачило? Уміння зробити над собою зусилля — вам просто набридло відповідати? Не змогли відразу включитися в роботу? А можливо, ви дуже жорстко контролювали себе, піддавали свої відповіді строгій 216 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Додатки 217 цензурі? Або вам не вистачило слів, щоб виразити те, що ви відчуваєте? Вирішіть це для себе і запишіть свою відповідь. Вона дуже важлива, тому що показує, над чим саме треба працювати. Коли відповідей 18 і більше — це свідчить про високий рівень самопрезентації. Звичайно, він свідчить, що людина дивиться на себе з різних боків, так чи інакше думає про себе і, головне, не соромиться сама себе. Але увага! Ті, у кого високий рівень самопрезентації, подивіться, чи немає у вас в списку відповідей, що повторюються, наприклад: 4. «Я люблю рок-музику»; 7. «Вечорами я часто слухаю записи рок-музикантів»; 12. «Моє найулюбленіше заняття — слухати музику» і т. п. Або так: 3. «Я дуже неприваблива»; 4. «У мене непривабливі очі й волосся»; 7. «Найнепривабливіше в мені — зріст і взагалі фігура»; 9. «Я часто дивлюся в дзеркало і думаю, чому я така неприваблива»; 13. «У мене непривабливе обличчя»; 17. «Зі мною ніхто не дружить, тому що я неприваблива». Відповіді, які повторюються, свідчать про те, що людину хвилює якась одна тема, одна проблема. І це дуже важливо. Але для визначення рівня самопрезентації, рівня того, наскільки ви знаєте себе і можете говорити про себе, порахуйте всі ці вислови за один. (До речі, це корисно зробити і тим, у кого низький і середній рівень.) Скільки залишилося? Підкресліть і випишіть цю важливу для вас тему, навіть якщо вона тепер буде здаватися дивною, та і не темою зовсім (так, наприклад, у одного хлопця такою темою виявилося те, що у нього маленький зріст). Подумайте, чому ви «застрягли» саме на цій характеристиці. Про що вона говорить? І врахуйте, це майже ніколи не буває випадковим. У вас відповідей більше 22? Чи не перехитрили ви самого себе? Можливо, ви вирішили — завдання в тому, щоб написати якомога більше, і стали писати будь-що, лише б набрати бажане число. Чи не потрапили ви в пастку «Хто більше»? Чи не вирішили, що тут змагання і ви обов’язково повинні виграти? Ви завжди прагнете тільки до виграшу? Часто бачите ситуацію змагання там, де (як, наприклад, в даному випадку) її зовсім не передбачалося? Перечитайте свої відповіді, скільки з них дійсно характеризує вас, а скільки написано випадково, просто так? Подумайте, що ви виграєте, а що програєте, прагнучи вгадати, чого від вас чекають, і досягти першого місця? Хочете знати, який рівень самопрезентації звично буває у невдах? Загалом, найрізноманітніший, але все таки частіше це або достатньо низький (або такий середній, який ближчий до низького), або дуже високий (більше 22). Іншими словами, вони або ховаються від себе, або прагнуть вгадати, що треба зробити, і прагнуть добитися щонайвищого результату. Але рівень самопрезентації — показник все ж таки достатньо формальний. Тепер проаналізуйте ваші відповіді з погляду їх змісту. Майже напевно ваш самоопис «автопортрету» починається з таких слів, як «хлопець», «дівчина», «живу в м. Києві» і т. п. Це так звані рольові та формально-біографічні характеристики. Майже всі починають з них, і це природно. Але подивіться уважно, скільки у вас таких характеристик, яке місце вони займають у вашому автопортреті? Якщо таких характеристик більшість, то виходить, що ви — лише сума соціальних ролей, віку, інших формальних характеристик. Але де ж в цьому ви? Адже людей, що володіють саме такими рольовими і біографічними характеристиками, дуже багато. У чому ж виявляється саме ваша індивідуальність? Закреслюйте ці відповіді, що залишиться. Ви дійсно більше нічого не бачите в собі або висунули їх вперед, щоб не думати про щось інше? Тоді про що? І чи треба ховатися від самого себе? Тепер подивіться, якого типу відповіді зустрічаються у вас найчастіше. Частіше, проте, буває так, що відповіді неначебто різні, але говорять про одне і те ж. Наприклад, про те, яким ви здаєтеся іншим людям, або про ваші плани на майбутнє, про проблеми з оточуючими — про що завгодно. Звичайно так виявляються проблеми, найважливіші для вас, ті, які багато в чому визначають вашу поведінку, деколи навіть не усвідомлено. Чи є у вас така проблема? Яка це проблема? Тепер подивіться на свої відповіді з погляду того, до якого часу вони відносяться. До минулого? До майбутнього? До теперішнього? Вони взагалі поза часом? Якщо більшість відповідей відносяться до минулого, чому так вийшло? Ваше минуле вам здається кращим, ніж воно є насправді. Або, навпаки, у минулому було щось, що заважає вам жити і сьогодні. Ви дотепер зводите з ним рахунки? І довго ви збираєтеся так жити, перебираючи, немов коштовності, позавчорашні успіхи і борючись з вчорашніми невдачами? Чи не ховаєтеся у вчорашньому дні від сьогоднішніх завдань і проблем? Чи ви віддаєте перевагу для цих цілей дню завтрашньому і вашим відповідям в основному про те, що буде завтра. Ось завтра знайдете хорошу роботу… Зустрінете незвичайну дівчину (хлопця) і тоді… Зв’язуючи все в своєму житті в основному з майбутнім, що ви залишаєте сьогоднішньому дню? Який ви сьогодні? Більшість відповідей поза часом? Вони відносяться до сьогоднішнього дня так само, як до вчорашнього і завтрашнього? У вас немає відчуття, що ви змінюєтеся, що кожен день ставить перед вами нові завдання? Вам подобається це відчуття стабільності, постійності? А може, ви просто боїтеся змінюватися, боїтеся того нового, невідомого, що може виявитися у вас? Чи не позбавляєте ви себе тим самим шансу набути якихось нових якостей, поглядів, ідей? Якщо ж у ваших відповідях поєднується минуле і теперішнє, причому теперішнього все-таки більше, це свідчить про повноцінне відчуття часу свого життя. Ще раз перегляньте свої відповіді. Поставте біля кожної з них «+», якщо це вам в собі подобається, «–», якщо не подобається, «0», якщо вам все одно, і «?», якщо ви не можете вирішити, подобається вам це в собі чи ні. Порахуйте кількість знаків. Яких більше — позитивних чи негативних? А можливо, в основному нулі чи знаки питання? Це свідчення вашого ставлення до себе — приймаєте ви себе чи відкидаєте, любите чи ні, байдужі чи самі не знаєте, як ви до себе ставитеся. Звичайно, насправді відношення до себе — досить складне утворення. Ви одержали лише перші, найгрубіші орієнтири. Але вони теж багато про що говорять. Увага! Дуже важливий момент! Відповіді типу «хороший», «поганий», «добрий», «злий», «розумний», «дурний», «удачливий», «невдаха» — наскільки вони є результатом ваших роздумів про себе, самоаналізу, а наскільки табличкою, ярликом, який ви повісили на себе, щоб до вас ніхто, і перш за все ви, ви самі, не чіплявся? Чи не побудували ви з цих табличок свого роду кріпосні стіни, за якими збираєтеся сховатися від життя і від самого себе? Це дійсно дуже важке питання. Відповідь на нього вимагає серйозних роздумів, зусиль і навіть певної мужності. Але якщо ви зумієте самому собі чесно відповісти на нього, ви зробите важливий крок на шляху саморозвитку. Отже, ви проаналізували свої відповіді на питання «Хто я?». Запишіть результати свого аналізу. Через деякий час ви зможете повернутися до цих записів і побачити, якими ви були, коли починали роботу по визначенню власного автопортрету. Ця методика повинна допомогти вам розібратися в тому, чи знаєте ви себе і що саме ви про себе знаєте, що хочете знати про себе і що ховаєте від себе. Як ви думаєте, які відповіді з цієї методики найчастіше зустрічаються у людей, що вважають себе невдахами? По-перше, це значна кількість рольових 218 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Додатки 219 і формально-біографічних характеристик; по-друге, це тема своєї невдачливості, неуспішності; по-третє, їх відповіді в основному відносяться або до минулого, або до майбутнього і, нарешті, по-четверте, у них переважають негативні оцінки або «?», що свідчить про їх нелюбов до себе, неприйняття себе або про невміння (небажання) розібратися в своєму ставленні до себе. Цікаво виходить з відповідями-ярликами. Більшість невдах не приймають, як говорять психологи, цього завдання, не хочуть відповідати на це питання і розбиратися в ньому. Ну як, ваші відповіді близькі до відповідей невдах? Чи ваш автопортрет вийшов зовсім іншим? Не відкладайте свої відповіді на методику «Хто я?». Давайте ще попрацюйте з ними. Тепер перейдіть до наступного етапу завдання. Виберіть відповіді (краще, щоб їх було не менше десяти), які, з вашої точки зору, найбільш важливі для вас, і напишіть, чому ви володієте тією або іншою межею. Звідки вона у вас? Ну, наприклад, так: «Я ледар, тому що мене в дитинстві не привчали до систематичної роботи»; або «Я розумний, тому що я щосили використовую всі свої розумові здібності»; або таким чином: «Я неприваблива тому, що вже такою уродилася. Сестрі дісталася краса, а мені пропонують користуватися скромністю як кращою прикрасою». Розділіть всі відповіді на чотири категорії: залежить від мене (позначте їх буквою «Я»); залежить від інших (буква «І») — від кого, до речі? — від випадку, долі, можливо, навіть долі (поставимо букву «Д»); ні від чого не залежить, просто так вийшло (буква «Н»). Так само відзначте відповідь не «знаю». Тепер порахуйте, скільки у вас відповідей кожної категорії. Те, що ви зараз робили, називається в психологічній літературі каузальна атрибуція. Каузальна атрибуція — це «приписування причин», пояснення причин і мотивів поведінки інших людей або (як ми робимо зараз) своїх власних рис, мотивів, особових особливостей. Яких відповідей у вас більше: відповідей «І» чи відповідей «Д»? Ви вважаєте себе іграшкою в руках інших людей або в руках долі? А можливо, ви взагалі думаєте, що людина — це те, що з неї ліпить життя, інші люди? Але чи не відмовляєтеся ви тим самим від самого себе, від того, щоб відчувати себе господарем власного життя, долі? У вас переважає буква «Я»? Це вже точно означає, що ви відчуваєте себе господарем. Але задумайтеся, якщо ви майже у всіх випадках бачите причину тільки в собі, чи не призводить це до того, що ви намагаєтеся контролювати в своєму житті всіх і все, чи не намагаєтеся ви принцип причинності розповсюдити на всі події вашого життя? Іншими словами, чи не пояснюєте ви все, що з вами відбувається, якимись властивостями, властивими саме вам. Не прийшов вчасно тролейбус — це тому, що я такий невдачливий. Пропало що-небудь — це тому, що я такий роззява (неначе у інших ніколи нічого не втрачається) і т. п. Особливо слід звернути на це увагу в тих випадках, коли йдеться про риси, в яких в різній мірі виявляється негативне ставлення до себе. В основному буква «Н»? Напевно, ви знову від когось ховаєтеся або від чогось тікаєте, позбавляючи себе шансу проаналізувати і зрозуміти дещо в собі, в своєму житті, в тому, чому вам щастить або не щастить. Чому ви цього не робите? Не хочете? Можливо, ви боїтеся, що станете більш беззахисними, невпевненими в собі? Але якщо поводитися так, то може вийти, що всі ваші сили йтимуть тільки на те, що у психології називається вибудовуванням захисту, а для реальної діяльності, для реального життя просто не залишиться ні сил, ні часу. І взагалі, чому ви такі упевнені, що самоаналіз зробить вас беззахисним? А може статися, навпаки, ви знайдете в собі такі сили, які переконають вас, що ви самі робите свою долю? Насправді багато що залежить від того, як ми дивимося на речі, від того, з якою установкою ми підходимо до всього на світі, у тому числі й до самих себе. Подумайте над результатами цього завдання і запишіть отримані результати. Напевно, ви зрозуміли: оптимальний результат за цим завданням визначається тільки відповідністю реальності, тим, як це насправді. Але досягти його, як з’ясовується, не так легко. Потрібні спеціальна робота, спеціальний аналіз, уміння поглянути на себе неупереджено. А саме такого уміння звичайно немає у того, хто вважає себе невдахою. Давайте зіставимо результати виконання другого етапу завдання з тим, що у вас вийде при виконанні тесту «Вихід з важких життєвих ситуацій» (розділ 14). Підрахуйте загальну суму набраних балів. Від 7 до 15 балів. Ви легко миритеся зі своїми неприємностями, навіть бідами, оскільки умієте правильно їх оцінити. Дуже важливо і те, що ви не дуже любите жаліти себе (слабкість, яка характерна для багатьох). Ваша душевна рівновага гідна захоплення! Від 16 до 26 балів. Буває, що ви часом проклинаєте долю. Та все ж у вас є прекрасна віддушина: можливість «виплеснути» свої проблеми на інших. Після цього вам зразу ж стає легше. (При цьому вам, звичайно, важливо, щоб вас уважно слухали і співпереживали вашим проблемам, неприємностям.) Та все ж задумайтеся: чи не слід вам більше володіти собою, а не користуватися постійно лише таким способом вирішення своїх проблем? Від 27 до 36 балів. Ви ще не навчилися правильно «розправлятися» з своїми бідами. Мабуть, тому вони вас так і мучать. Ви вважаєте за краще закритися в собі, пожаліти себе. Але, можливо, слід використовувати й інший спосіб? Мобілізуйте свою енергію! У вас досить доброго, хорошого, яке допоможе вам з успіхом розв’язати всі ваші проблеми і неприйняття ситуації. Отже, порівняйте, результати виконання другого етапу завдання за методикою «Хто я?» і тесту. Варіантів може бути багато, але звернемо увагу лише на деякі. Перш за все найсприятливіші варіанти: низька оцінка по тесту (7–15 балів) і орієнтація на себе переважно або невиявленість ніякої орієнтації за методикою «Хто я?». Добре, що ви упевнені в собі, умієте правильно оцінити події свого життя і прийняти рішення. Але все таки потрібно відзначити, що у тих, хто шукає, причини всіх подій переважно в самому собі, насправді це буває досить рідко, а прийняті ними рішення часто виявляються неадекватними (тобто не відповідними ситуації). Ці люди або йдуть напролом і чекають успіху або неуспіху (залежно від ставлення до себе) буквально у всіх ситуаціях, або вдаються до тактики «можу, але не хочу», часто неусвідомлено ухвалюючи рішення, яке дозволяло б або взагалі нічого не робити. У вас не так? Ну що ж, тим краще. Але все таки частіше той, хто вважає за краще приписувати собі повну відповідальність за все, що з ним відбувається, якщо він достатньо чесний перед самим собою, одержує за тестом велику кількість балів. Саме через ті особливості вирішення проблем, поведінки у важкій ситуації, про яких йшлося вище, а також тому, що, зустрічаючись з якимись неприємностями, бідами, така людина шукає відповідь на запитання «Хто винен?», а не на запитання «Що робити?». Так роблять і ті, хто одержав велику кількість балів за тестом і схильний приписувати відповідальність за події свого життя іншим людям або долі. Тільки перші на запитання «Хто винен?» відповідають: «Я! Звичайно, я!», а другі: «Інші люди (мама, тато, однокласники) або випадок». 220 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Додатки 221 Звичайно, все не так просто і однозначно. Досить багато хто пояснює те, що їм в собі подобається, своїми заслугами, а те, що не подобається,— втручанням або впливом інших людей, чудасіями фортуни, невдалим розташуванням зірок — чим завгодно. Зрозуміло, що ця тактика дуже безперспективна і часто призводить до реальних невдач. Тому за приведеним вище тестом вони також одержують велику кількість балів. Але вся річ у тому, що відбувається таке «приписування відповідальності» за позитивні й негативні якості часто не усвідомлено, точніше сказати, поза контролем свідомості. Помітити цю особливість в собі досить важко, але дуже важливо. Тому потрібна пильна увага до того, як ви аналізуєте, як пояснюєте свої вчинки, якості, успіхи і невдачі і як — вчинки, якості, успіхи і невдачі інших людей. У вас зараз є можливість помітити, до чого ви схиляєтеся. Поверніться, подивіться ще раз, як ви виконали другий етап завдання. Чи не виявилася у вас схожа тенденція? Хай небагато, хай навіть натяком? Ті, у кого багато відповідей «Н», найчастіше одержують за тестом від 16 до 26 балів. І це, звичайно, не випадково. Якщо не можна зробити вигляд, що проблеми не існує, то для людей, схильних до гри в хованки із самими собою, єдиний вихід — перекласти проблеми на іншого. Чи немає тут суперечності? Адже вище ми говорили про те, що така людина навіть перед собою боїться виявитися невпевненою, більш беззахисною… і раптом розповідати іншим про свої неприємності. Але вся річ у тому, що розповідь про біду, неприємності замінює реальне вирішення проблеми. Розповісти, особливо уважному і розуміючому співбесіднику, набагато безпечніше, ніж діяти. Адже в останньому випадку може бути реальний неуспіх і неспроможність стане зрозумілі всім, у тому числі й самому собі. Ми розглянули лише деякі варіанти, але і з них ясно видно, як пов’язане пояснення причин своєї поведінки, наявність тих чи інших особових рис і уміння вирішувати свої проблеми, долати біди, неприємності. А зараз давайте ще раз займіться самооцінкою. Результати двох наступних завдань ви повинні проаналізувати самі. 1. Нижче ви бачите п’ять ліній і п’ять характеристик. Якщо уявити, що зліва направо значення характеристики зростає, то де, на вашу думку, ви знаходитеся зараз? (Відзначте це на кожній лінії знаком « ×».) А місце, де ви хотіли б знаходитися,— знаком «!». Розум ……………………………………………………………………………………………………. Успіх в справах ………………………………………………………………………………………. Дружба ………………………………………………………………………………………………… Любов ………………………………………………………………………………………………….. Зовнішність ……………………………………………………………………………………………. 2. У наступних реченнях виберіть одну із пропонованих відповідей. Отже: Мій успіх залежить від: — мене самого; — інших людей; — везіння; — всього потроху. Мій настрій залежить від: — мене самого; — інших людей; — погоди; — ні від чого не залежить. Мої страхи і побоювання залежать від: — мене самого; — інших людей; — погоди; — ні від чого не залежать. Коли у мене з кимсь псуються відносини, це залежить від: — мене самого; — інших людей; — обставин; — ні від чого не залежить. Більшість подій мого життя залежить від: — мене самого; — інших людей; — везіння; — всього потроху. Після виконання цих завдань ваш портрет вийде точнішим. А це допоможе вам краще знати свої «+» і «–», й намітити шляхи самовдосконалення. Якщо ви захочете при цьому уточнити певні свої риси, то доцільно скористатися тестами (розділ 14). Додаток 2 ВПРАВА «ІДЕАЛЬНА МОДЕЛЬ» У цій вправі ви будете точно уявляти, чого хочете досягти на цьому етапі свого саморозвитку, уявляти ідеальну модель того, ким ви дійсно бажаєте стати: • конструктивне ставлення до проблем, які виникають; • віра у власний успіх; • надія завжди на краще; • психічні та моральні властивості людини. Вправа складається з чотирьох етапів. 1. Виберіть властивість (комплекс властивостей), яка, на вашу думку, буде сприяти здійсненню задуму вашого життя. 2. Тепер уявіть, якими ви були б, коли б володіли цією властивістю повністю. Дайте цьому образу скластись до дрібниць. Подивіться, як ця властивість відбивається у виразі обличчя, положенні тіла тощо. Спершу образ може бути досить розпливчатим, розмитим, з’являтися й зникати. Але і в такому вигляді він відчутно вплине на вашу підсвідомість. Кілька секунд утримайте в уяві цей образ, запрошуючи його повніше виявляти обрану вами властивість. 3. Уявіть, що ви «входите» в цей образ і складаєте з ним одне ціле — ніби вбралися у новий одяг. Злившись з ним, відчуйте, як бажана вами якість стала часткою вашого тіла. Відчуйте, як вона проникла у кожну клітинку, як рухається по жилах, просякає все ваше тіло. Уявіть, що ця якість наповнює усі ваші почуття, спосіб мислення. 4. Нарешті, уявіть себе в одній чи кількох ситуаціях повсякденного життя, виявляючи цю властивість більше за інших. У вправі з ідеальною моделлю можна залучати не лише психічні властивості, але й соціальні ролі, які ви прагнете поліпшити: ідеальний партнер, ідеальний 222 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Додатки 223 вчитель, ідеальний товариш і т. п. Як і в першому випадку, не потрібно вдаватися до жодного тиску, приймати необачні рішення, не потрібно навіть чекати якихось позитивних результатів. Тут бажана тільки робота уяви. Нарешті, слід нагадати про одне, висловлене інколи безпідставно побоювання. Дехто вважає, що, створивши таку ідеальну модель, людина наче одягає на себе гамівну сорочку, позбавляє себе безпосередності та свободи. Такі побоювання є результатом хибного розуміння функції ідеальних образів. Образ, який пробуджує можливості людини, ніколи не стане для неї в’язницею, якщо тільки вона сама не нав’яже його собі, не поставить в обов’язок. Ідеальна модель не привноситься ззовні, а існує всередині нас, очікуючи, коли ми її виявимо та введемо в дію. Звертаючи увагу на цю внутрішню ідеальну модель, ми дозволяємо їй вийти на поверхню свідомості та виявити себе в нашому житті. Ідеальна модель подібна до скульптури, яка «очікує», за словами Мікеланджело, в глибині мармурової брили, щоб скульптор «розкрив» її, видалив зайве. Пробуджуючи бажані властивості нашої ідеальної моделі, ми поступово створюємо себе такими, якими нам судилося стати та якими ми збираємося стати. Використовуючи такий спосіб самовдосконалення, ми стаємо творцями власного життя. Додаток 3 ВПРАВИ ДЛЯ РОЗВИТКУ УЯВИ 1. Зорова уява Заплющте очі та уявіть собі таке: ручка повільно виводить на папері ваше ім’я. Однозначне число. Далі двозначне, тризначне і т. д., доки не сягне числа, яке складається з такої кількості цифр, що їх не можна бачити. Утримайте це число перед внутрішнім зором протягом двох хвилин. Вживайте для тренування також кольорові фігури: золотий трикутник, фіолетове коло, блакитну зірку тощо. Абстрактні образи, такі, як літери алфавіту або числа, можуть бути важчими для візуалізації, ніж знайомі або привабливі для вас складні образи. Може статися, наприклад, що вам легше уявити людей, яких ви любите, ніж блакитний трикутник, а улюблений пейзаж — легше, ніж число 716. Але з тієї причини простіший та емоційно нейтральний об’єкт часто виявляється особливо ефективним для тренування уяви. Не переймайтеся, якщо спершу ви не зможете здійснити навіть найпростіші внутрішні дії. Це свідчить, що такі вправи будуть вам корисними. Спробуйте деякий час, хоча б одну-дві хвилини, утримати в уяві простий образ. Він, певне, зміниться або зникне, або з’ясується, що ви думаєте про щось інше. Спокійно й терпеливо приверніть знову до нього свою увагу. 2. Тактильна уява Уявіть, зосередившись на відчутті дотику, що ви потискуєте чиюсь руку. Відчуйте її шкіру, температуру, силу стискання вашої руки. Ви гладите кішку чи собаку. Відчуйте їх шерсть. Ви тримаєте лимон — відчуйте його поверхню. Відчуйте дотик до кори дерева, свіжого снігу, жорсткого піску, холодного струмку тощо. Виконуючи ці вправи вперше, поєднуйте викликані тактильні відчуття із зоровим образом того, до чого ви доторкаєтесь, далі уявіть лише тактильні відчуття. Сприймайте предмети тільки через тактильні відчуття. 3. Нюхова уява Уявіть собі, що ви вдихаєте пахощі: улюблених парфумів, бензину, троянди, трави, озонового повітря у сосновому лісі, дим вогнища, моря, м’яти, свіжого хліба. 4. Кінестетична уява Для отримання кінестетичного відчуття, завдяки якому відчуваються своє тіло та його рухи, уявімо, що ви йдете, а далі біжите уздовж берега озера — відчуйте кожен рух ваших м’язів; керуєте автомобілем — чітко відчуйте кожен рух, який виникає при повороті керма, натиску на важіль, на педаль «газу» і т. п.; пливете; граєте у волейбол; рубаєте дрова тощо. 5. Смакова уява Уявіть смак, температуру, щільність, густоту та твердість: груші, кефіру, горіха, гречаної каші, ковбаси. Уявіть, що ви сідаєте за стіл і споживаєте улюблену страву. Звертайте увагу на смак, щільність, густоту й твердість кожного ковтка, шматка тощо. 6. Слухова уява Заплющте очі та прислухайтесь до таких звуків (у вашій уяві): гуркоту транспорту, шуму дощу, голосів знайомих, скрипу дверей, плюскоту хвилі, що набігає на берег моря тощо. Важливе зауваження. Виконуючи ці вправи, не напружуйтесь. Тільки-но відчуєте напруження, зупиніться, розслабтеся, а потім… знову до роботи. Суттєво підвищує ефективність вправ для розвитку уяви та програмування підсвідомості певне положення погляду: зорова уява — погляд вгору і праворуч; слухова уява — погляд горизонтально та праворуч; тактильна уява — погляд вниз і праворуч; нюхова уява — погляд вперед і на 10 градусів вгору; смакова уява — погляд вперед і на 10 градусів вниз; емоційна уява — погляд вниз і ліворуч. Додаток 4 ВПРАВА ДЛЯ РЕЛАКСАЦІЇ Метод «Три-один» Знайдіть спокійне місце, де вас не потурбують. Знайдіть зручний стілець, розстебніть одяг, якщо носите окуляри — зніміть їх. Поставте ноги ступнями на підлогу, руки опустіть на коліна долонями вгору. Зробіть глибокий вдих і розслабтесь. Знову зробіть глибокий вдих і під час видиху подумки повторюйте та уявляйте собі цифру 3 (три рази). Три (пауза). Три (пауза). Три (пауза). Зробіть глибокий вдих і під час видиху подумки повторюйте та уявляйте собі цифру 2 (три рази). Два (пауза). Два (пауза). Два (пауза). Зробіть глибокий вдих і під час видиху подумки повторюйте та уявляйте собі цифру 1 (три рази). Один (пауза). Один (пауза). Один (пауза). Тепер ви знаходитесь у розслабленому стані і можна приступати до програмування підсвідомості. 224 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Додатки 225 Додаток 5 ВПРАВИ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОГО МИСЛЕННЯ ПО ТЕХНОЛОГІЇ ЗМІНИ «Я-КОНЦЕПЦІЇ» Вправи спрямовані на розвиток уміння пишатися своїми перевагами. Без усвідомлення того, у чому ваші позитивні сторони, чи можна об’єктивно побачити свої недоліки і рухатися шляхом самовдосконалення? Дуже часто ми повторюємо про недоліки своєї особистості, ігноруючи реальну потребу захищати її переваги, перш ніж дозволити віддати себе ганебній критиці зі свого боку чи з боку інших. Як не дивно, але деяким людям дуже ніяково хвалити себе. Та, мабуть, нічого дивного в цьому нема. Визначені установки нашої культури, акцентуючи необхідність скромності, інколи викликають почуття сумніву у власних перевагах, і про це не слід забувати, особливо коли йдеться про дітей і підлітків. Відповідні вправи спрямовані на підтримку в слухачах таких виявлень: • більш позитивних думок і почуттів про самого себе; • симпатії до себе; • здатності ставитись до себе з гумором; • вираження гордості собою як людиною; • врахування з більшою точністю особистих переваг та недоліків. Вправа № 1. Групова дискусія Дискусія може бути зосереджена на запитаннях такого типу: «Чи важливо знати, що ти можеш добре робити, а чого не можеш? Де небезпечно говорити про такі речі? Чи потрібно мати успіх у всьому? Якими способами інші можуть спонукати тебе до схвального самосприйняття? Якими способами ти це зможеш зробити сам? Чи є різниця між підкресленням своїх переваг та хвастощами? В чому вона полягає? Такі дискусії дають слухачам хороший привід для того, щоб оцінити свої власні здібності та приховані можливості. В міру виявлення слухачами їх численних і різноманітних переваг та недоліків у них розвивається більш довірливе ставлення і до особистих можливостей, і до можливостей інших. Вони починають розуміти, що навіть у «найсильніших» та найпопулярніших слухачів є свої слабкості, а переваги є у найбільш «слабких» і непопулярних. Така установка призводить до розвитку кращого самовідчуття. Вона дає можливість ставитись з більшим задоволенням до прийняття відповідальності за особисті думки, почуття і дії. Попросіть слухачів висловитись з приводу яких-небудь конкретних фактів з їхнього навчання. Наприклад, ви можете сказати: «Я хотів би, щоб ви згадали про ті свої навчальні справи, якими ви задоволені. Будь ласка, починайте свою відповідь так: «Я задоволений тим, що…». Ті, хто не впевнений у власних досягненнях, чуючи відповіді інших, починають усвідомлювати, що були дуже суворі до себе, не назнаючи тих чи інших своїх успіхів. Вправа № 2. Проекція образу особистого «Я» У цій вправі учасники групи складають два коротких описи, кожен на окремому аркуші. На одному аркуші — це опис того, яким себе бачить сам учасник; фактично це схематичний нарис його «Я-концепції». Опис повинен бути щирим і правдивим. Другий опис являє собою нарис того, яким, на думку учасника, його бачать інші члени групи. На аркушах не проставляються імена. Перший опис кладеться в окрему коробку. Кожен самопис зачитується вголос, і члени групи намагаються відгадати, кому він належить. Потім автор заявляє про себе і читає другий свій опис (яким, йому здається, бачать його інші), отримуючи після цього зворотний зв’язок від учасників групи. Цінність даної вправи полягає у тому, що слухач виявляє — інші сприймають певні його можливості і характеристики в більш сприятливому світлі, ніж він сам. Вправа № 3. Щотижневі звіти Один з напрямів роботи з розвитку «Я-концепції» слухача полягає в тому, щоб допомогти йому краще усвідомити можливості регулювати своє повсякденне життя. Щотижневі записи допомагають слухачам впевнитися, що самореалізовуються вони поки що не повністю. Роздайте кожному слухачу аркуш паперу з такими запитаннями: 1. Що було головною подією на цьому тижні? 2. Кого вам вдалося краще пізнати за цей тиждень? 3. Що важливе про себе ви дізналися на цьому тижні? 4. Чи внесли ви якісь серйозні зміни у своє життя за цей тиждень? 5. Чим цей тиждень міг бути для вас кращим? 6. Виділіть рішення чи вибір, зроблені вами за цей тиждень. Які були результати цих рішень? 7. Чи будували ви на цьому тижні плани з приводу якихось майбутніх подій? 8. Які незакінчені справи залишились у вас із минулого життя? Як варіант цієї методики можна заохочувати слухачів щодня вести щоденник своїх реакцій на різні події, характеризуючи свої почуття, думки, вияви поведінки, записуючи твердження типу «Я зрозумів…» і т. п. Ведення щоденника має ряд переваг. Це дозволяє слухачеві звітувати собі про те, як він розвивається, що з ним відбувається, які особливості його реакції в тій чи іншій ситуації. В результаті він отримує загальне уявлення про те, який він сам, яким він себе бачить, яким його бачать інші. Чим більше людина дізнається про себе, тим багатогранніше стає її «Я-концепція». Але нерідко те, що засвоюється у процесі психотренінгу, не помічається слухачами, якщо не буде чітко відображатися в їхніх висловлюваннях. Після кожної вправи на розвиток позитивного попросіть слухачів записати, що вони про себе дізнались, у вигляді висловлювань: «Я зрозумів, що я…»; «Я знову зрозумів, що я…»; «Я був би здивований, виявивши, що я…». Вправа № 4. Товариські відносини Одним із факторів, який негативно впливає на позитивний розвиток «Я-концепції», є нездатність деяких юнаків знаходити друзів і підтримувати дружні стосунки. Нижче пропонуються вправи, які допоможуть слухачам розширити свій «репертуар» навичок налагодження стосунків між собою. 1. Обговоріть способи, якими слухачі користуються, щоб з кимсь потоваришувати, і проведіть практичний тренінг кращих з них. 2. Попросіть слухачів написати абзац, який починається зі слів: «Друг — це людина, яка…». 3. Проведіть обговорення таких питань: «Чи є в тебе кращий друг? Чи любиш ти займатися тим же, чим і він? Чи хотілось би тобі коли-небудь здійснити чи зробити щось таке, чого не хотів твій друг? Що сталося у результаті? Чи залишились ви, як і раніше, друзями?». 4. Попросіть слухачів письмово відповісти на запитання: «Що є в тобі такого, за що твої друзі тебе люблять?». 226 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Додатки 227 5. Спробуйте провести обговорення питань типу: «Як і з ким ти зблизився, навчаючись у школі, в ліцеї, інституті?». Вправа № 5. Слова-самописи У цій вправі учасників просять написати три слова, які найбільш влучно характеризують їх самих. Потім аркуш, на якому написані ці слова, перегортається, і тепер учасників просять написати три слова, які виражають бажаний слухачами опис себе. Далі їх просять взяти одне слово із другого списку і описати ту специфічну поведінку, яка була б характерна для людини такого типу. Потім проводиться групова дискусія, під час ході якої описана цим словом якість особистості розглядається як мета, а пропоновані способи поведінки — як засіб досягнення цієї мети. До того часу, коли більшість членів групи візьмуть участь у цьому тренінгу, виявляється деяка кількість загальновживаних цілей і окреслюються специфічні способи їх досягнення. Вправа № 6. Уявлення успіху Багато авторів впевнені в тому, що найбільшою силою в бажанні людини змінити себе володіє його уява. Учасників просять уявити собі, як би вони хотіли заново виявити себе в тих ситуаціях, які в минулому були для них невдалими. На цій стадії акцентується поняття «позитивна думка». Контролюючи свої думки, ми здатні переконати себе в тому, що можемо, якщо захочемо, стати кращими, ніж є зараз. Нас характеризує те, як ми самі себе сприймаємо, і можемо стати саме такими, якими, по нашому переконанню, ми здатні стати. Вправа № 7. Використання висловлювань великих людей Другий досить цікавий підхід завершується тим, щоб як стимул для групової дискусії, самопізнання і обміну психологічним досвідом використовуються афоризми (див. розділ 10). Це може бути дещо близьке до висловлювання Авраама Лінкольна: «Більшість людей щасливі в тій мірі, в якій вони самі вирішили бути щасливими», чи до слів Емерсона, розуміння яких зводиться до того, що людина сама «загороджує собі своє світло». Аналізуючи подібні висловлювання, слухачі як учасники психотренінгу можуть дійти до усвідомлення тих великих можливостей, які вони мають для направлення своїх думок, а на основі цього і почуттів, у сприятливе для особистого розвитку річище. Вони можуть дійти до усвідомлення і того факту, що нерідко до відчуття особистої неадекватності і лихої долі їх підводять ті чи інші люди з їхнього оточення. Змирившись з цим уявленням про себе, вони віддають себе у владу обставин, тоді як необхідно намагатись переламати їх на свою користь. Під час обговорення повинен акцентуватися і той факт, що людина здатна набути більшої впевненості у собі, змінюючи стиль мислення, і настроїти думки на позитивний лад. На жаль, ми дуже часто не усвідомлюємо своїх можливостей зробити себе щасливішими. Проте для людини немає більшої цінності в її психологічному розвитку, більш важливої, ніж оцінка, яку вона сама собі дає. У кінці кожного навчального дня пропонуйте слухачам поділитися з групою своїми успіхами за день. Декому знайти вихід в такій ситуації спочатку буде дуже важко, але на прикладі інших ці слухачі зрозуміють, що і в них далеко не все так погано. Чуйний викладач повинен допомогти їм у цьому, з якою б заниженою самооцінкою він не зіткнувся. Один із варіантів цієї методики полягає в тому, щоб запропонувати слухачеві поділитися з групою тим, чому, на його думку, він навчився за день. Це дає йому відчуття певного успіху в навчальній роботі. Без чіткого акту згадування слухачі часто не усвідомлюють, які конкретні знання вони засвоюють щодня в навчальному закладі і за його межами. Усвідомлення того, що він навчається чомусь корисному, відіграє позитивну роль у розвитку його «Я-концепції». Наявність у слухачів негативних думок — це фактично симптоми низької самооцінки. Як тільки збільшується число позитивних висловлювань і думок відносно себе, то відразу ж для життєвого виявлення слухача з’являється оптимістичний тонус. Вправа № 8. Уміння правильно оцінити негативні почуття Щоб сформувати в собі повноцінну «Я-концепцію», необхідно мати можливість обговорити свої негативні або «погані» почуття стосовно інших. Можливість відкрито поговорити в групі про ці почуття виявляє позитивний вплив на існуючий у слухача образ «Я». По-перше, це дає йому можливість послабити ці почуття, висловлюючи їх, а не виявляючи їх напевно руйнівним способом. Подруге, коли слухач бачить, що не в нього одного виникає інколи гостра неприязнь до деяких людей, подій, він впевнюється в тому, що це звичайні реакції на схожі емоційні ситуації, в яких опиняються майже всі, і що він не якийсь моральний виродок, а нормальна людина, Щоб виявити негативні почуття, попросіть, наприклад, підняти руку тих слухачів, які стикались з тими чи іншими складними проблемами, що виникли у них, в їх оточенні в цілому. Додаток 6 ВПРАВИ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОГО МИСЛЕННЯ ЗА ТЕХНОЛОГІЄЮ МЕТОДУ РАЦІОНАЛЬНОГО МИСЛЕННЯ Для того, щоб навчитися протистояти надмірним почуттям, емоціям, жахливим думкам за допомогою методу раціонального мислення, потрібне певне тренування, виконання вправ-тренінгів. У процесі їх виконання ви навчитесь визначати, коли ваші емоції виправдані, а коли ні, чи розумні ваші переконання. За допомогою цих вправ ви навчитесь розпізнавати свої почуття і свою поведінку. Вони дозволять вам скоригувати свої почуття і поведінку та перестати неадекватно (надмірно) реагувати на події та оточення, а, отже, оволодіти навичками позитивного мислення. Вправа № 1. Усвідомлення невиправданих почуттів і поведінки Ця вправа полягає в тому, що протягом наступного тижня необхідно зайнятись спостереженням за собою і визначити коли і де ви виявляєте: • надмірне хвилювання або турботу; • сильний гнів або образу; • глибокий смуток або шаленість; • надмірне почуття вини; • надмірне реагування, засмучення. Щоб допомогти собі в цьому, скористайтесь примірною таблицею, яка наведена нижче. Складіть для себе аналогічну таблицю, але з використанням (розглядом) конкретних критичних ситуацій, які найбільше нервують вас і часто зустрічаються у вашому житті. 228 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Додатки 229 Примірна таблиця для вправи День Невиправдані почуття й поведінка Події, що їх викликали 3.06 Злякався, образився, відчував себе винним перед керівником Роздратованим голосом керівник поцікавився, коли я закінчу доручену справу 4.06 Дуже розізлився на учня Учень запізнився на 15 хвилин 5.06 Сум, розчарування Отримав низьку оцінку своєї діяльності 6.06 Дуже схвильований, не можу зосередитися на підготовці до уроку Сьогодні урок. В голову лізуть по- хмурі думки: «А що, якщо…» Ваша таблиця для вправи День Невиправдані почуття й поведінка Події, що їх викликали Вправа № 2. Як розпізнати виправдані і невиправдані почуття й поведінку Щоб навчитися розуміти, чи виправдані ваші почуття й поведінка, чи ні, потрібно поставити собі питання: • «Чи допомагає це мені у відносинах із людьми?»; • «Чи впливає це на моє здоров’я?»; • «Чи допомагає це мені досягати своєї мети?»; • «Допомагає чи заважає це тим, хто є важливим для мене?»; • «Відчуваючи ці почуття, чи отримую я те, що хочу, і чи уникаю я небажаного?»; • «Чи виникнуть через це у мене будь-які неприємності зараз або пізніше?». Складіть список невиправданих почуттів і дій, котрі, як ви вважаєте, підійшли б у поданій ситуації. Спочатку ознайомтесь із примірною таблицею, а потім складіть для себе аналогічну. Примірна таблиця до вправи День Невиправдані почуття й поведінка Виправдані почуття й поведінка 3.06 Злякався, образився, відчував себе винним перед керівником Поцікавився у керівника остаточним строком виконання роботи. Намітив план її виконання. Заспокоївся 4.06 Дуже розізлився на учня Поспілкувався з ним. Дізнався причину його затримки. Він пообіцяв надалі бути більш пунктуальним. Зло минуло 5.06 Сум, розчарування Визначив свої «білі плями» у своїй підготовці. Попрацював. З’явилась впевненість 6.06 Дуже схвильований, не можу зосередитися на підготовці до уроку Разом із колегами обміркував деякі складні питання підготовки до уроків. Заспокоївся Ваша таблиця до вправи День Невиправдані почуття, поведінка Виправдані почуття й поведінка Вправа № 3. Як поводити себе в критичних ситуаціях Якщо ви помітили, що намагаєтесь не потрапляти у ситуації, які вас нервують, то потрібно змінити свою поведінку. Уникаючи таких ситуацій, ви, звичайно, не відчуєте надмірних емоцій, однак при цьому ви не в змозі будете управляти своїми думками, які викликають ваші неприємності. Ви просто не навчитеся управляти собою, якщо будете ховатися від них. Щоб перевірити, чи дратує вас та чи інша людина або обставини, необхідно відчути їхній вплив на себе, замість того, щоб уникати їх. Тільки попрактикувавшись у реальному житті, ви зможете навчитись не реагувати на них, не злитися, не засмучуватися тощо. Щоб досягти цього, згадайте всі ситуації, людей і обставини у навчальному закладі, домі, в компанії, які занадто нервують вас, і намагайтесь не уникати їх по можливості. Це не зашкодить вам, а навпаки, допоможе попрацювати над своєю реакцією на події (тільки не намагайтесь зробити це зразу в усіх ситуаціях). Складіть список людей і ситуацій, яким ви збираєтесь протистояти. Примірний список до вправи • Систематично працювати при підготовці до уроків, замість того, щоб постійно відкладати її. • Спокійно і обережно поговорити з колегою на тему, яка звичайно, призводить до конфлікту. • Не пасувати перед тими, хто намагається мене залякати. • Спокійно обміркувати із завучем заходи, що дозволять мені успішно проводити уроки. • Навчитися без хвилювання й боязні звертатися до незнайомих людей. • Без надмірного нервування навчитися сприймати зауваження керівників, колег. • Перестати надмірно хвилюватися при перевірці якості уроку, який ви проводите. Ваш список до вправи Вправа 4. Визначення нерозумних переконань, які призводять до невиправданих почуттів і поведінки Майже завжди, доки ви дозволяєте оточенню чи обставинам «виводити вас із себе», у вас переважають нерозумні переконання. Об’єднаємо їх у чотири основні групи: • висування завищених вимог; • нагнітання страху, перебільшення; 230 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Додатки 231 • обвинувачення людей; • заперечення важливості того, що виникає, або виправдання себе, своїх дій. Щоб визначити свої нерозумні переконання спитайте себе: • «Чим я керуюсь, коли дозволяю нервувати?»; • «Чи переконаний я, що саме мені слід робити все добре людям, а не інші люди повинні краще до мене ставитися?»; • «Чи не применшую я важливості того, що виникає, чи не виправдовую я себе?»; • «Чи не запитую я себе постійно: «А що, якщо..? Чи не я уявляю всілякі жахи, які можливо ніколи і не відбудуться..?». Складіть список надмірних емоцій, котрі ви відчуваєте частіше за все, і невиправданих (надмірних) реакцій на ситуації, котрі виникають. Після цього поставте собі питання із попереднього абзацу. І нарешті, внесіть у список свої нерозумні переконання, завдяки яким ви дозволяєте управляти собою різним людям і різним обставинам. Примірний список до вправи Невиправдані почуття й поведінка Нерозумні переконання, які є причиною невиправданих почуттів і поведінки Злякався, образився, відчував себе винним перед керівником Я повинен був закінчити цю справу вже давно. Тепер у мене будуть неприємності. Це жахливо! Дуже розізлився на учня Ненавиджу цього нікчему! Ніколи не може вчасно прийти на урок. Потрібно провчити його Сум, розчарування Який же я бовдур. Мабуть, ніколи не зможу як слід розібратися в математиці Дуже схвильований. Не можу зосередитися на підготовці до уроку Обов’язково зроблю помилку на виводі формули. Учні будуть глузувати з мене! Ваш список до вправи Невиправдані почуття й поведінка Нерозумні переконання, які є причиною невиправданих почуттів і поведінки Вправа 5. Прийняття розумного рішення Коли ви енергійно (але не жорстко!) почнете використовувати метод раціонального мислення, то спочатку буде досить важко не дозволяти нікому «впливати вам на нерви». Це відбувається тому, що в реалістичному бажанні завжди припускають «але». Не має значення, наскільки сильне ваше бажання. Як тільки ви говорите собі: «Я хочу, щоб мій товариш або начальник краще ставився до мене», ви додаєте: «Але він зовсім не зобов’язаний робити це. Я переживу, якщо цього і не відбудеться, і зможу упоратися з обставинами». Зізнайтесь, що коли ви засмучені і, отже, дозволяєте комусь або чомусь нервувати себе, то поряд із виправданими, розумними думками з’являються і необґрунтовані вимоги типу «повинен», «слід було б». Намагайтесь виявляти їх, заперечувати їм і змінювати їх на «хотів би», «було б добре». Наведемо декілька прикладів такої заміни. Примірна таблиця до вправи Мої нещодавні вимоги до себе Розумне рішення, яким я можу замінити вимоги Ця робота не така вже й важлива. Усе одно вона нікому не потрібна. Я взагалі не зобов’язаний її робити Я б визнав за краще не робити її. Але вона дуже потрібна моєму керівнику. Я б хотів переконати його в тому, що вона не така важлива. Проте, якщо нічого не вийде, то я зроблю її вчасно Я хотів би неодмінно краще Миколи Петровича проводити заняття з учнями Це непогано. Щоправда, було б краще, якщо я почав би регулярно займатися педагогікою. Це безперечно, підвищить мою майстерність Соромно за себе. Зайняв лише 10 місце в змаганнях по гімнастиці серед учителів. Я не можу цього перенести Нічого страшного. Я займаюсь легкою атлетикою і в мене там добрі результати. Ось на ній і зосереджусь у своїй спортивній кар’єрі Ваша таблиця до вправи Мої нещодавні вимоги до себе Розумне рішення, яким я можу замінити вимоги При застосуванні методу раціонального мислення для попередження стресу керуйтесь наступними правилами. 1. В жодному разі не дозволяйте собі реагувати на стресор так, як це ви робили раніше. Пам’ятайте, що якщо ви повторите минулий стереотип поведінки, то він лише закріпіться, посилиться, повторення — мати учіння! 2. У критичній ситуації (коли ви роздратовані, налякані тощо) ваше завдання — бачити, чути, відчувати все те, що в дійсності відбувається на даний момент, причому в усіх подробицях, але без будь-яких оцінок. Просто зосередження, зосередження на житті, а не на власній боязкості. 3. Ніколи не шукайте виправдування своїм негативним емоційним реакціям. Вірити своїй свідомості в моменти страху, роздратування або печалі — смерті подібно. 4. Ви не повинні дозволяти собі бути жертвою власних негативних емоційних реакцій, тобто дозволити їм протікати так, як їм захочеться. Врешті-решт, чиє це життя: їхнє чи ваше? Звичайно, ваше, а тому ви повинні вирішити, як саме ви будете реагувати. Якщо реакції страху, роздратування або суму, то… Але ж якщо з цього приводу є інші думки, то потрібно пам’ятати й реалізовувати метод і правила, які наведені вище. 232 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Додатки 233 Додаток 7 ВПРАВИ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОГО МИСЛЕННЯ ЧЕРЕЗ ЗМІНУ СТИЛЯ ПОЯСНЕННЯ НЕВДАЧІ Вправа № 1. Зовнішній голос Щоб практикуватися в обміркуванні для зміни своєї думки, відношення до критичної ситуації вам не обов’язково чекати, коли вона виникне. Нехай негативні речі (обвинувачування) говорить ваш товариш, а ви спробуєте заперечувати йому. Завдання вашого товариша — критикувати вас, тому до його вибору ви повинні підійти досить уважно. Це повинна бути людина, якій ви можете довіряти свої почуття, і до якої ви можете звертатися без упередження. Поясніть вашому товаришу, що він має право критикувати вас. А ви не будете сприймати це як власну образу, тому що це спеціальна вправа, мета якої — розвинути вашу здібність спростовувати критику, з якою ви звертаєтесь самі до себе. Допоможіть вашому товаришу в виборі стилю, критичних зауважень. Для цього познайомте його зі своїми негативними поглядами щодо самого себе. Досягнувши взаєморозуміння, ви виявите, що вже не ображаєтесь на критику з боку вашого товариша. Така вправа навіть може зміцнити вашу взаємну симпатію. Ваше завдання — спростовувати критику вголос, з використанням всіх можливих аргументів. Залучіть на допомогу собі всі свідчення, які тільки зможете знайти, всі альтернативні пояснення, намагаючись спростувати «жахливий» характер можливих наслідків, про які буде говорити ваш товариш. Якщо ж ви переконаєтесь після цього, що його звинувачування справедливо, спробуйте розібратися в усіх аспектах ситуації, щоб зрозуміти, чи не можна її змінити. Ваш товариш теж може спростовувати ваші заперечення, і тоді вам доведеться відповідати на його аргументи. Перед тим, як почати вправу, вам разом із товаришем доцільно прочитати та розібрати наступні приклади. Ситуація. Зоя, жінка Івана,— алкоголічка. Три роки вона не доторкалася до спиртного, але недавно знову почала пиячити. Іван перепробував все що міг, щоб зупинити її: намагався переконувати, погрожував, упрошував. Але кожен вечір, повертаючись додому з роботи, він заставав Зою п’яною. Звинувачення з боку товариша. Це жахливо! Тобі потрібно було примусити її покінчити з пияцтвом. Як можна це терпіти! Чому ти не можеш допоїти їй побачити, що вона робить. Обміркування. Звичайно, було б чудово, якби я зміг примусити Зою не пиячити, але ж це нереально (свідчення). Коли я зробив свою останню спробу, то зрозумів, що це за межами моїх можливостей (свідчення). Доки вона самотужки не вирішить покінчити з пияцтвом, я не зможу примусити її побачити те, що їй не хочеться бачити (альтернатива). Це не означає, що я цілком безпорадний, якщо розглядати моє відношення до всього цього. Я можу ходити в групу підтримки, щоб мені знову не почати в усьому звинувачувати себе (корисність). Звинувачення з боку товариша. Ти думав, що у вас все добре. Думаю, що ти обвинувачував себе всі три останні роки. Ваш шлюб для неї нічого не означає. Обміркування. Той факт, що Зоя знову почала пиячити, зовсім не перекреслює останні роки нашого шлюбу (альтернатива). Нам і раніше було добре (свідчення), і це обов’язково повториться. Це її проблема (альтернатива), і мені потрібно повторяти собі це знову і знову (корисність). Вона пиячить не від того, що я щось зробив або не зробив (альтернатива). Найкраще, що я можу зараз зробити для нас обох, це поговорити з кимсь про те, як це впливає на мене і в чому складаються мої переживання та турботи (корисність). Мабуть, мені це непросто зробити, але потрібно спробувати. Ситуація. Галина та її сестра Тамара завжди були досить близькими. Вони вчилися в одній школі, разом мандрували, жили в одному місті. Син Галини, Петро, цього року закінчує середню школу, і всі радять йому вступати до інституту. Але в останній момент Петро заявив батькам, що він не бажає вчитися в інституті, а йому хочеться ремонтувати квартири. І саме в цей момент Тамара спитала Галину, чому Петро не хоче вступати до інституту. Галина втратила самоконтроль і грубо відповіла: «Це не твоя справа, займайся краще своїм сином!». Звинувачення з боку товариша. Мабуть, тобі набридло, що все твоє життя — як книга, яка відкрита для Тамари. У неї своя сім’я, і не потрібно їй лізти в твоє життя». Обміркування. Я думаю, що ти занадто загострюєш ситуацію. Все, що Тамара зробила, це спитала, чому Петро змінив своє рішення (свідчення). Це чесне запитання (альтернатива). І я могла б те ж саме спитати стосовно її сина (свідчення). Звинувачення з боку товариша. Вона думає, що перевершує тебе, тому що її син навчається в інституті, а Петро — ні. Вона не повинна так відноситися до тебе. Обміркування. Вона зовсім не демонструє своєї переваги і не хоче мене принизити; вона просто хвилюється за долю мого сина (альтернатива). Думаю, що я сама неадекватно сприймаю рішення Петра і заздрю тому, як влаштувався син Тамари (альтернатива). Але я все-таки залишаюся з Тамарою в добрих стосунках. Інколи, звичайно, між нами виникає дух суперництва, але ж нашу дружбу я б ні на що не проміняла (корисність). Після уважного вивчення цих прикладів можна почати виконувати вправу. Вправа № 2. Внутрішній голос Головним інструментом для того, щоб змінити своє відношення до неприємності є обміркування. В цій вправі, як і в попередній, головне ваше завдання — змінити своє відношення до неприємності (ситуації) з песимістичного на оптимістичне. Вправа виконується, як і попередня. Тільки в ролі опонента виступаєте ви самі. Ви дуже часто займаєтеся цією справою, але не в такому аспекті. Дійсно, майже все життя перед цим ви займаєтеся тим, що сперечаєтеся із думками, поглядами, переконаннями інших людей. Але ж при цьому не приділяєте належної уваги власним негативним думкам. Це один аспект. Інший полягає в тому, що ви постійно несвідомо програмуєте себе на поразку, знаходячи безліч «жахливих» наслідків у своїй ситуації. А зараз настав час свідомо підійти до своїх думок і програмувати себе на успіх в процесі власного обмірковування, використовуючи відомі вам підходи. Записуйте кожну «негативну» подію. А далі, коли виникає вільний час, краще ввечері, сконцентруйте свою увагу на власних негативних думках, поглядах, переконаннях і спробуйте з ними сперечатися. Після обміркування кожної ситуації записуйте своє нове відношення до неї (активізація). Примітка: перед виконанням вправи доречно ще раз познайомитися з прикладами застосування моделі НДНОА (п. 7.4). Вправа № 3. НДНОА для вашої дитини (учня) Побачити зв’язок між неприємністю, думкою і наслідками — це перший крок, який ваша дитина має зробити, щоб навчитися оптимізму. Встановити цей зв’язок допоможуть їй наведені нижче вправи. Вони розраховані на дітей у віці від восьми до чотирнадцяти років. Для дітей молодше восьми років вони 234 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Додатки 235 можуть виявитися дуже важкими; проте при деякому терпінні з вашої сторони для тямущої дитини нижня межа може бути зменшена до семи років. Підліткам старше чотирнадцяти років слід працювати із вправами для дорослих; дитячі вправи будуть для них дуже… дитячими. Навчання дитини оптимізму може виявитися корисним для вас обох. Користь для дитини від них очевидна. В той же час відомо, що кращий спосіб спробувати чому-небудь навчитися — це спробувати вчити цьому інших. Отже, як слід приступати до навчання? Прочитавши попередній розділ 7 та ознайомившись з подібною вправою для дорослих, виділіть півгодини для заняття з дитиною. Спочатку поясніть їй суть моделі НДН. Нехай вона зрозуміє, що те, як вона себе відчуває, виникає не з «нізвідки». Поясніть їй, що те, що вона думає, коли справи йдуть погано, безпосередньо впливає на те, як вона себе відчуває. Якщо вона «раптом» відчула смуток або злість, страх або замішання, то в основі цього відчуття завжди лежить думка. Якщо ваша дитина зможе зрозуміти це, то вона зуміє і змінити думку. Коли дитина усвідомлює загальну спрямованість вправи, розгляньте з нею разом три наступні приклади. Нехай після кожного вона висловить вам його суть своїми словами, основну увагу надаючи зв’язку між думкою і наслідками. Після цього можете переходити до питань, наведених наприкінці кожного прикладу. 1. Неприємність. Мій вчитель, кричав на мене під час уроку, і всі учні сміялися. Думка. Він ненавидить мене, і тепер весь клас вважає мене нікчемою. Наслідки. Мені було дуже гірко і хотілося сховатися під парту. Запитайте у дитини, чому їй було соромно. Чому їй хотілося щезнути? Якби весь клас знав, що «вчитель — непорядна людина», як змінилися б наслідки? Вважав би клас дитину нікчемою? Думки — найважливіший крок до наслідків; коли вони змінюються, змінюються і наслідки. 2. Неприємність. Моя краща подруга, Зоя, сказала мені, що тепер дружитиме з Ірою і в їдальні теж сидітиме з нею, а не зі мною. Думка. Я більше не подобаюся Зої, тому що я — не та, що їй потрібна. Іра уміє смішно розказувати; а ось якщо я розповім який-небудь жарт, то ніхто не засміється. І Іра завжди чудово одягнена, а я — як опудало. Якби я була популярнішою, Зоя так би і залишалася моєю кращою подругою. Тепер мені ні з ким буде сидіти за сніданком, і всі знатимуть, що Іра — нова краща подруга Зої. Наслідки. Мені було просто жахливо йти на сніданок, тому що мені не хотілося, щоб наді мною сміялися, і не хотілося їсти наодинці. І тоді я вигадала, що у мене болить живіт, і відпросилася у вчителя до медичної сестри. Мені стало здаватися, що я потворна, і захотілося перейти в іншу школу. Чому дівчинці хотілося поміняти школу? Через те, що Зоя збиралася сидіти з Ірою? Чи через думку, що їй тепер взагалі буде ні з ким сидіти? Чому вона стала здаватися собі потворною? Яку роль при цьому відіграла її думка, що вона одягається як опудало? Як могли б змінитися наслідки, якби дівчинка дійшла висновку, що Зоя просто легковажна дівчинка? 3. Неприємність. Я стояв зі своїми товаришами на автобусній зупинці, і тут прийшла компанія дев’ятикласників і стала обзивати мене товстим і товстопузим — прямо перед моїми друзями. Думка. Я не міг нічого заперечити, тому що це була істинна правда: я дійсно товстий. Тепер всі друзі наді мною сміятимуться, і ніхто не захоче сідати зі мною в автобусі. Всі дратуватимуть мене і обзиватимуться, й мені доведеться все це терпіти. Наслідки. Мені здавалося, що я ось-ось помру. Я був такий засмучений. Мені хотілося втекти від товаришів, але це було неможливо, тому що автобус був останній. Отже, я опустив голову і вирішив, що сидітиму один. Чому хлопчик хотів втекти? Просто тому, що його обізвали товстим, чи тому, що він вирішив, що тепер друзі будуть його сторонитися? Можливо, йому слід було подумати по-іншому, наприклад: «Друзі мене не зрадять» або «Мої друзі думають, що ці дев’ятикласники — дурні»? Що б тоді змінилося? Переконавшись, що дитина освоїла методику НДН, можете припинити заняття. А наступного дня знову виберіть півгодини, щоб ваша дитина повчилася застосовувати її на практиці у власному житті. На наступному занятті почніть з того, щоб повторити зв’язок «неприємність — думка — наслідки» і, якщо необхідно, знову розберіть один з прикладів. Потім попросіть дитину навести який-небудь приклад зі свого життя і запишіть його. Якщо їй потрібна підказка, допоможіть. Скажіть їй, що тепер її черга підбирати приклади зі свого життя. Дайте їй завдання на найближчі дні записати п’ять прикладів і обговорити їх з вами. Постарайтеся щодня після школи записувати і обговорювати з нею хоча б по одному прикладу. Покажіть їй, що смуток, злість, страх — результат її власної думки, переконань, і поясніть, що ці думки зовсім не неминучі й незмінні. Як тільки у вас з нею наберуться п’ять прикладів, будьте готові до наступної фази занять — обговорення. Приклади запишіть за звичним зразком. Щоденник НДН вашої дитини Неприємність: Думка: Наслідки: Потім переходите до НДНОА. Процес обговорення у дітей такий же, як у дорослих. Як тільки дитина з’ясувала зв’язок НДНОА, можете пояснити їй зв’язок між обговоренням і активізацією. Зарезервуйте собі сорок хвилин; розпочніть з того, що повторіть з дитиною основні моменти, пов’язані з НДНОА, зосередившись на двох її власних прикладах з щоденника. Поясніть їй, що сам факт наявності у неї цих думок зовсім не означає, що вони правильні. Їх можна оспорювати, неначебто вони належали іншій дитині, яка зі злості говорить різні гидоти. Узявши один із прикладів, попросіть дитину уявити, що все це сказав про неї її ворог. Як би ваша дитина на це б відповіла? Дочекавшись від неї правильної відповіді, попросіть її дати ще одну, і ще, доти, поки вона вже нічого не зможе додати по суті. Тепер поясніть їй, що вона може сперечатися з власними негативними думками точно так, як і зі звинуваченнями з боку інших, але тільки більш ефективно. Коли дитині вдається заперечити власні негативні думки, вона зазвичай перестає в них вірити, стане веселішою і працездатнішою. Тепер вам знадобляться декілька прикладів, щоб розібрати їх з вашою дитиною від початку до кінця. Ось вам чотири — два старих і два нових. 1. Неприємність. Мій вчитель кричав на мене перед всім класом, і всі учні сміялися. Думка. Він мене ненавидить, і тепер весь клас думає, що я — дебіл. Наслідки. Мені було соромно і хотілося сховатися під парту. Обговорення. Те, що вчитель кричав на мене, ще не означає, що він мене ненавидить. Вчитель взагалі на всіх кричить, хоча і говорить, що ми — його улюблений клас. Думаю, що перед цим я крутився у всі сторони, тому і не дивно, що він роздратувався. Щоправда, я не думаю, щоб він вважав мене дебілом, тому 236 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Додатки 237 що як мінімум по разу вчитель кричав в класі на кожного, окрім, хіба що, Іри, яка для всіх учнів майже завжди є прикладом. Активізація. Мені все ще було неприємно, що на мене кричали, але, звичайно, не так, як раніше; і під парту ховатися більше не хотілося. Перечитайте думку вголос. Попросіть дитину заперечити її своїми словами. Хай вона пояснить кожен аргумент в обговоренні. Наприклад, чому констатація факту, що вчитель кричить на всіх, суперечить твердженню: «Він мене ненавидить». 2. Неприємність. Моя краща подруга Зоя сказала мені, що тепер вона дружить з Ірою і сідатиме в їдальні з нею, а не зі мною. Думка. Я більше не подобаюся Зої, тому що я не така, як їй потрібна. Іра добре переказує смішні історії, а ось якщо я пожартую, то ніхто не засміється. І ще Іра чудово одягається, а я завжди одягнена, як опудало. Тепер мені ні з ким буде сидіти за сніданком, і всі дізнаються, що Іра, а не я, тепер краща подруга Зої. Наслідки. Я побоялася йти снідати, тому що не хотіла, щоб наді мною сміялися, і не хотіла їсти наодинці. Тому я сказала, що у мене болить живіт і відпросилася у вчителя до медичної сестри. Я стала здаватися собі потворною і вирішила поміняти школу. Обговорення. Зоя, звичайно, красуня і все таке інше, але щодо того, що у неї тепер нова краща подруга, вона говорить мені не вперше. Раніше це була Ганна, потім — Катерина. Я не думаю, що при цьому велике значення мало, наскільки я дотепна або в що я одягнена; до речі, востаннє ми з Зоєю разом купували собі одяг, причому однаковий. Думаю, що просто вона любить міняти подружок. Ну і добре, на ній світ клином не зійшовся; я можу сидіти за сніданком з Марією та Параскою. Активізація. Мене вже більше особливо не турбувало, з ким я снідатиму, і я більше не відчувала себе потворною. Перечитайте думку і наслідки вголос. Попросіть дитину заперечити думку своїми словами. Якщо необхідно, можете їй підказати. Хай пояснить, яким чином кожен з її аргументів суперечить думці. Наприклад, чому той факт, що Зоя кожного місяця обирає собі нову подругу, суперечить твердженню, що «я більше не подобаюся Зої». Що можна протиставити думці: «Я завжди одягнена, як опудало?». 3. Неприємність. Сьогодні в спортзалі вчитель призначив двох хлопчиків капітанами команд по футболу. Всі інші вишикувалися в шеренгу, і капітани стали набирати з нас свої команди. Мене вибрали одним із останніх, третім від кінця. Думка. Іван і Петро (капітани) ненавидять мене. Обидва не хочуть, щоб я був у їхній команді. Тепер весь клас вважатиме мене нікчемою, і ніхто не захоче, щоб я грав за його команду. Я, мабуть, і справді нікчема; нічого дивного, що ніхто не хоче зі мною грати. Наслідки. Я відчував себе жахливо і мало не заплакав. Утримало мене, напевно, лише те, що якби я заплакав, всі б ще більше наді мною сміялися. Обговорення. Насправді я і не дуже сильний у спорті. Але який сенс називати себе нікчемою — від цього я відчуватиму себе тільки ще гірше. Щоправда, хоча я не сильний в спорті, зате не останній в інших справах. Якщо вчитель математики просить нас розділитися на групи, щоб разом займатися, то всі учні хочуть в групу до мене. Не думаю, щоб Іван і Петро дійсно мене ненавидять. Просто кожен з них хотів, щоб у його команді були сильні гравці. Не схоже, щоб вони взагалі до мене погано ставилися. Що робити, одним краще дається фізкультура, іншим — математика тощо. Активізація. Сказавши собі все це, я відчув себе набагато краще. Звичайно, добре б бути першим у всьому, і образливо, коли тебе останнім вибирають в команду, але ж, принаймні, я знаю, що в деяких справах мене вибирають першим, а Іван і Петро мене не ненавидять. Попросіть дитину провести обговорення своїми словами, зокрема спробувати заперечити думку «Іван і Петро мене ненавидять». Які аргументи можна цьому протиставити? 4. Неприємність. Вчора був день народження мого братика, і мама з вітчимом подарували йому усілякі іграшки і величезний торт, а на мене майже не звертали уваги. Думка. Брат завжди був їх улюбленчиком. Чого не захоче — будь ласка. Вони, здається, навіть не знають, що я існую. Я знаю, чому вони люблять його більше, ніж мене — тому що у нього оцінки кращі. До того ж в його табелі вчитель написав «відмінно», а в моєму — «слід удосконалюватися в математиці». Наслідки. Мені було сумно і самотньо. Обговорення. Чому б брату не подарувати всіляких іграшок — врешті-решт, був його день народження. На мій день народження вони мені теж дарували багато всіляких речей. Сьогодні вони надавали йому більше уваги, але це зовсім не означає, що вони його більше люблять. Просто вони хочуть, щоб він відчув, що сьогодні — його день народження. Мені, звичайно, хотілося б теж почути від вчителя на свою адресу «відмінно», як брату, але ж мене теж іноді хвалять в школі. Активізація. Мій настрій покращився. Я перестав переживати, що брату приділяють стільки уваги; я знаю, що, коли прийде мій день народження, він відчуватиме те ж саме. Коли дитина відпрацює ці приклади, можна закінчити заняття. На наступний вечір знову заплануйте для занять сорок хвилин. Почніть з повторення матеріалу про зв’язок між обговоренням і активізацією, скориставшись для цього одним із прикладів з минулого заняття. Тепер — її черга. Зверніться знову до її щоденника НДНОА. Хай вона обговорить думки, висловлені в кожному з п’яти випадків. Допоможіть їй скористатися свідченнями, альтернативами, можливими результатами і корисністю. Їй зовсім не обов’язково знати назви цих чотирьох методичних підходів, цілком достатньо ними оволодіти. Після цього дайте їй завдання: один раз на день протягом п’яти найближчих днів вона повинна заперечувати негативні думки, що виникають у її житті. Кожен день ви повинні з нею обговорювати цей матеріал і записувати його в щоденник. Наприкінці кожного заняття підготуйте її до завтрашнього дня, попередивши про різні неприємності, які можуть її завтра статися, і порадити, як краще на них реагувати. Запис в щоденнику НДНОА своєї дитини робіть за звичною схемою: Неприємність: Думка: Результат: Обговорення: Активізація: Вправа № 4. Зовнішній голос для дитини (учня) Остання вправа, якою можна зайнятися з дитиною (учнем), пов’язана із використанням техніки «зовнішніх голосів». Звичайно, ця вправа багато в чому 238 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Додатки 239 повторює вправу № 1. Тому перед проведенням цієї вправи доцільно прочитати текст для вправи № 1. Психологічно вправа № 4 базується на тому, що нам легше сприймати і обговорювати критику на свою адресу, якщо вона виходить від нейтральної третьої сторони (батьки, вчителі, друзі, які повинні виступати нейтральною стороною), а не від зацікавленої. При цьому ми вибиратимемо всілякі жахливі думки, які «блукають» в голові у дитини, а оголошуватимемо їх якоюсь третьою стороною, яка допомагає дитині тренуватися. Критичні зауваження, на які вона повинна буде реагувати, підбирайте за допомогою самої дитини. Хай вона сама підкаже, з якою критикою вам слід до неї звертатися. Ви ж при цьому допоможіть їй знайти відповідний матеріал у щоденнику НДНОА, серед її власних критичних зауважень на свою адресу. Поясніть їй, що за допомогою цієї вправи вона стане чудовим сперечальником. Ви ж їй допомагатимете, вступаючи з нею в суперечку, критикуючи її. Частіше нагадуйте їй, що не вважаєте цю критику справедливою, а використовуєте її тому, щоб подолати негативні думки, які заважають їй жити. Будьте дуже обережними. Пам’ятайте, що ви — її батько (вчитель, товариш), який має в своєму розпорядженні вельми інтимні знання про дитину, і тому те, що ви їй говоритимете, може виявитися дуже близько до істини, іноді навіть дуже близько. Менше всього вам слід прагнути до того, щоб виказати дитині таку критику, яку вона прийме «дуже близько до серця» і буде нею боляче вражена. Ось як можна приступити до виконання вправи: «Всі знають, що іноді діти говорять одне про одного нехороші речі. Якщо хтось із дітей скаже щось нехороше, несправедливе про тебе, ти звичайно заперечуєш і спростовуєш його. І правильно, так і треба. Але ми з тобою знаємо з наших занять і твоїх щоденників НПН, що іноді люди самі говорять про себе нехороші й несправедливі речі. При цьому ми знаємо, що досить часто ці звинувачення неправильні. І тобі потрібно навчитися заперечувати ці неправильні самозвинувачення. Спробуємо? Чудово. Я вже прочитав твій щоденник і знаю, що ти про себе говориш. Тому я буду до тебе постійно «чіплятися», і твоє завдання так заперечувати мені, щоб стало зрозуміло, що моя критика неправильна і нечесна». Перед початком прочитайте вголос наведені нижче приклади, щоб ваша дитина могла побачити, яким саме думкам доводиться протистояти. Ситуація. Іра запрошена в гості до дівчинки, яку вона вважала цілком розумною та серйозною. Коли мама привезла її туди, Іра зрозуміла, що батьків Лілі немає вдома, а Ліля, виявляється, планує поживитися за рахунок батьківського запасу спиртних напоїв. Іра відчула себе незручно, зробила вигляд, що погано себе почуває, і подзвонила мамі, щоб вона за нею заїхала. Звинувачення (з боку батька). Якщо ти не хотіла пити, можна було не прикидатися хворою, а сказати правду. А ти вибрала легкий шлях. Немає у тебе характеру. Обговорення. Ні, є. Дійсно легкий шлях — це сісти пити з компанією. А прикинутися — це спосіб викрутитися з ситуації без того, щоб на тебе тиснули або обзивали. Батько. Ну і немовля ж ти! Перший раз тебе запросили до Лілі, і що ти робиш? Все псуєш тим, що видаєш з себе «матусину дочку». Продовження обговорення. І нічого я не зіпсувала. Ніякої радості я не відчула б, навіть залишившись, тому що весь час чекала б, що ось-ось повернуться батьки Лілі. А взагалі-то, я думаю, Ліля — не така вже велика втрата як потенційна подруга. Перечитайте звинувачення вголос. Хай дитина заперечить його своїми словами. Якщо треба, втручайтеся. Чи може дитина що-небудь додати, щоб зробити свої контраргументи переконливішими? Ситуація. Після тривалих домовленостей батьки Ані купили їй довгоочікуване щеня. Але вже через декілька тижнів Аня втратила інтерес до щеняти, забувала його годувати і вигулювати. Батьки сказали, що, якщо Аня не поводитиметься відповідальніше, вони віддадуть щеня. У відповідь на це Аня стала говорити: «Ви такі нехороші! Ви ніколи не хотіли, щоб у мене було щеня. І тепер ви просто шукаєте привід, щоб забрати його у мене!». Звинувачення. Загалом, звичайно, найпоганіші. Батько втручається. Але ж собака твій. Тобі його купили, а зараз намагаються його забрати. Вони просто хочуть позбавити тебе задоволення. Продовження обговорення. Можливо, вони так зляться тому, що я не вигулювала і не годувала собаку стільки, скільки обіцяла. Я дійсно говорила, що, якщо мені дозволять мати щеня, я беру на себе повну відповідальність за нього. Але я не думала, що клопоту буде так багато. Можливо, якби я більше возилася з ним щодня, вони б стали мені допомагати. Думаю, що потрібно поговорити про це з мамою і татом. Перечитайте звинувачення вголос і попросіть дитину заперечити його своїми словами. Після цього випробуйте на ній декілька її власних критичних зауважень з щоденника НДНОА. Похваліть її потім, якщо вона ще здатна зосереджуватися, перейдіть до останнього прикладу. В даному прикладі троє займаються тим, що обвинувачують себе і всі оспорюють власні звинувачення. Приклад дещо складніший і підходить для дітей у віці десяти років і старше. Якщо ви вважаєте, що ваша дитина дуже мала для нього, пропустіть цей приклад і переходьте до подальшого матеріалу. Ситуація. Христі — чотирнадцять років, а її сестрі Майї — п’ятнадцять. Кілька місяців тому їхні батьки розлучилися. Христя і Майя живуть зі своєю матір’ю, але проводять з батьком цілий день у неділю і обідають з ним вечорами у четвер. Весь час це все відбувається за одним сценарієм. Батько забирає їх з дому на машині. Христя у них сідає на переднє сидіння, Майя — на заднє. Христя додає гучність радіо, батько збавляє. Батько питає: «Як справи?», Христя бурмоче: «Чудово», і знову додає гучності. Майя, якій набридло спостерігати, як поводиться Христя, бере на себе підтримку розмови. Врешті-решт, у нестямі від люті, батько зовсім вимикає радіо, Христя бурмоче під ніс щось саркастичне, а Майя мовчить. Христя (звинувачення). Ну ось, здорово живеш, ще одна неділя, повна активного відпочинку і веселості. Татусь думає, що достатньо «влітати» у наше життя отаким туром вальсу по неділях і четвергах, і все буде в кращому вигляді. Що він сподівається почути у відповідь на своє питання: «Як справи?». Звичайно, погано. Вони з мамою розлучилися, а мені дозволено по неділях спілкуватися з людиною, яку я повинна, по ідеї, бачити щодня. Якби його дійсно хвилювало, як я живу, він повинен був би заїжджати частіше, а не зустрічатися зі мною суто за розкладом у заданий день тижня. Христя (обговорення). Такі тужливі ці неділі. Можливо, частково це пояснюється тим, що ми всі в такому напруженні. Я хочу сказати, що не вся справа в цьому. Можливо, і мені слід було б поводитись краще і перестати дратувати тата, вмикаючи радіо «на всю котушку» і даючи односкладові відповіді. Можливо, тато не розуміє, що на такі питання взагалі важко відповідати. Можливо, у нього це просто стандартна формула, як у нас з однолітками: «Ну, як воно?». Ситуація, звичайно, далеко не ідеальна, але, з другого боку, слава Богу, що він живе поруч і ми можемо бачитися. Деякі з моїх друзів, у яких батьки розлучилися, взагалі не 240 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Додатки 241 бачать своїх батьків. Мене не влаштовує, що ми повинні зустрічатися обов’язково в певні дні. Іноді мені б хотілося цього дня забігти до моїх друзів. Краще б ми кожного тижня вибирали з татом день, який був би всім зручніше. Тоді це б не виглядало, як обов’язок. Треба йому це запропонувати. Чесно кажучи, я не розумію, чому він не заходить частіше; не хотілося б думати, що ми йому байдужі. Врешті-решт, я сама могла б заходити до нього, коли є настрій поспілкуватися, замість того, щоб чекати, коли він вибереться. Образливо, що він з’являється так рідко, але думаю, що перш, ніж робити якісь висновки, треба б поговорити з ним. Може, я спробую сьогодні цим зайнятися. Майя (обговорення). Ну, ось, знову не пройшло і п’яти хвилин, як тато з Христиною зчепилися. Треба б мені прагнути згладжувати все це. Невже я не в змозі з цим упоратися? Все, що від мене потрібно, це підтримувати розмову, і все буде нормально. Якщо мені не під силу така річ, то на що тоді можна сподіватися? Майя (обговорення). Я, мабуть, дуже вимоглива до себе. Я хочу сказати, що в розмові повинні брати участь двоє. Мені так хочеться, щоб все знову було нормально, що я уявила, ніби в змозі контролювати речі, які насправді мені непідконтрольні. Я можу розслабитися, бути милою і товариською, але це не означає, що все піде, як «по маслу». І це жахливо. Що робити, принаймні, я не винна, що ці двоє постійно сперечаються. Батько (звинувачення). Що за чорт? Кожного тижня — одне й те ж. Не встигаємо ми сісти в машину, як Христя вчіплюється в радіоприймач і все, що я говорю, пропускає повз вуха. Я просто не розумію її. Вона що, не хоче мене бачити? Я, звичайно, знаю, що діти вважали б за краще, якби ми з їх матір’ю не розлучалися, але що поробиш, потрібно приймати життя таким, як воно є. Може ж Майя поводитися чудово. Чому Христя має все псувати? Можливо, вони вважають, що я один винен у розлученні. З матір’ю вони бачаться щодня, а до мене відносяться, як до незнайомця — замість того, щоб радіти нашим зустрічам. Мені здається, що я заслуговую кращого ставлення. Батько (обговорення). Все дійсно складається якось погано. Треба спробувати спокійно все обдумати. Перш за все, Христя ніколи не говорила, що не хоче мене бачити. Можливо, причина ворожості у тому, що її досі бентежить наше розлучення. Я, мабуть, забуваю, що вони зовсім ще діти. Можливо, неправильно протиставляти поведінку Христі та Майї. Майя старша і завжди була більш урівноваженою. Той факт, що Майя не виявляє ворожості, зовсім не означає, що нинішня ситуація їй до душі. Що стосується Христі, то, принаймні, я знаю, що вона схвильована. А ось що відбувається в голові у Майї, я не уявляю. Можливо, одна з причин того, що я так швидко заводжуся, полягає у тому, що мені самому ситуація не до душі. Я хотів би, щоб все було спокійно, але мені важко говорити з ними про розлучення. Проте думаю, що мені треба серйозно над цим поміркувати; врешті-решт, це мої діти, і ініціатива повинна належати мені як їх батькові, як би не було неприємно для мене про говорити з дітьми. Додаток 8 ВПРАВИ ДЛЯ ПОДОЛАННЯ ГНІВУ Вправа № 1 Корисно було б усвідомити, як ви звичайно поводитесь у ситуаціях, які викликають гнів; як ви реагуєте на розчарування, що вас спіткало. Нижче розміщений список можливих запитань, на які ви повинні відповісти цілком спонтанно. За бажання ви можете продовжити цей список, якщо виникнуть інші запитання. Робоча анкета: мій підхід до гніву • «Частіше за все я гніваюсь через те, що…». • «Особливо мене роздратовує те, що…». • «Гнів викликає в мене такі почуття і реакції… Я дію при цьому таким чином…». • «Гнів вже викликав у мене такі ускладнення…». • «Сам я хотів би в майбутньому…». • «Останній раз, коли я гнівався…». • «Коли хтось у розлюченому стані, він повинен...». • «Коли мій батько гнівався, то…». • «Коли моя мати гнівалась, то…». • «Коли я був дитиною, я почував…». • «У даний момент я почуваю…». • «Що стосується гніву, я з радістю навчився б…». Знайдіть час ще раз дуже добре подумати над тим, що ви тут написали і що можна з цього використати. Тому що те, чому ви вчитеся через пізнання, вам не потрібно пізнавати шляхом засвоєння негативного досвіду. І якщо коли-небудь вас щось знову розгніває, уявно абстрагуйтесь від того, що відбулося і уявіть собі, що ви і той, хто вас розгнівав, є акторами які стоять на сцені і виконують ті ж ролі ще раз, але спостерігайте за всім цим немов би збоку, ніби глядач, який сидить у залі і спокійно дивиться спектакль. В цю мить ви більше не учасник, все дійсно є спектаклем. Так, будучи зовсім безстороннім, я можу робити належні висновки. А також зумію усвідомити, чому режисер (життя) вирішив поставити свій спектакль, зумію зрозуміти значення загального і цілого. А ще уявіть собі, що обидві душі дійшли згоди: душа людини, через яку ви розгнівались, і ваша душа. Ви інсценували дану ситуацію для того, щоб обоє змогли зробити крок одне до одного і назавжди забути про гнів. Вправа № 2. Три кроки до того, щоб назавжди позбавитися гніву Я назавжди позбавляюся гніву, в той час, коли: 1. Приймаю кожного таким, яким він є, і дозволяю вирішувати йому самому, чи змінюватися йому і коли. Крім того, з власної ініціативи я не даю іншому порад, оскільки в іншому випадку він сприймає це так, ніби я хочу нав’язати свою думку, і його реакція буде відповідною. Я знаю, що не кожен може бути моїм другом, але кожен відтепер є моїм вчителем. 2. Я звільнююсь від всіляких сподівань і приймаю життя таким, яким воно є зараз, оскільки мені відомо, що доти, поки я чекаю, я неминуче буду відчувати розчарування. Адже, насамперед, я позбавляю себе багатьох дарів, які бажає піднести мені життя. Тому що, коли раптом життя виправдає мої сподівання, я не дуже зрадію, бо цього чекав. Разом із тим у житті є тисячі можливостей уладнати все інакше, ніж я чекаю, і тоді я відчуваю розчарування і, можливо, навіть обурююсь. Коли у мене нема сподівань, то (з можливістю у 50 відсотків) відбуваються події, що не дуже мене влаштовують, але я це приймаю. Врешті-решт не можливо мати все, чого хочеш. Друга половина подій, коли трапляється щось приємне для мене,— це дарунки життя, які дістались мені несподівано. Зрештою, у мене є шанс усвідомити, що події, 242 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Додатки 243 які мене не влаштовують, нерідко являють собою більш вагомий дар, ніж ті, що мені до душі. 3. Я усвідомлюю, що ніхто і ніщо в світі не має такої влади, щоб довести мене до обурення. Це я сам обурююсь з приводу і без приводу, коли захочу, і тільки я сам можу з цим упоратись — остаточно. Нижче розглянемо деякі корисні твердження, які сприяють позбавленню гніву. Вправа № 3. Твердження, які сприяють позбавленню гніву Я усвідомлюю, що ніхто не може мене розгнівати, що обурююсь завжди сам, і сам використовую привід для гніву. Я усвідомлюю, що не повинен обурюватись, тому що ніхто не може примусити мене бути сердитим — тільки я сам — і тільки я сам можу відучити себе від цього. Я усвідомлюю, що проблема, через яку обурююсь,— лише одна із багатьох, які я вже вирішував чи ще буду вирішувати. Через декілька днів, тижнів, або місяців це буде забуте, це стане неважливим — вирішеним, отже, для чого хвилюватися з цього приводу. Я знаю, що постійно зіштовхувати мене з труднощами — мета життя і що оптимальний спосіб справлятися з труднощами, і дякуючи цьому, рости і самовдосконалюватися — сенс життя. Я цілком спокійно і впевнено шукаю і знаходжу краще рішення, втілюю його в життя і готовий вирішувати наступне завдання. Я позбавляюсь гніву раз і назавжди в той час, як більше нічого не чекаю від інших. Я визнаю право кожного бути таким, яким він є, і змінюватись тоді, коли він до цього буде готовий. Я пробачаю іншому все, що б він не зробив, хоч раніше міг би через це обурюватись. Я не даю волю гніву. Починаючи з сьогоднішнього дня, я не впадаю у гнів, а також ні в чому не розчаровуюсь, не почуваю себе ображеним, скривдженим і не веду себе агресивно: я, нарешті, вільний! Додаток 9 ВПРАВА «ЗАВЕРШІТЬ ДУМКУ» У даній вправі пропонується завершити розпочату афористичну думку, перевіривши себе, наскільки точно ви здатні визначити головну ідею вислову і «правильно» завершити її. «Правильними» вважаються також відповіді, які максимально близькі за значенням і змістом до відповідей, наведених в кінці тестової вправи. Головна мета завдання — не стільки вгадати завершальне слово, скільки спонукати себе думати, включитися в інтелектуально-пізнавальну діяльність, що дозволяє удосконалювати свої оцінно-прогностичні й пізнавально-евристичні здібності. Отже, завершимо думку… 1. Щастя звичне буває на стороні тих, хто багатьом… (що?) 2. Ми пізнаємо людину деколи не по тому, що вона знає, а по тому… (що робить?) 3. Чому людину, яка йде вперед, не зважаючи ні на що, доля веде, а що упирається… (що робить?) 4. Коли вже неможливо працювати напруженіше, необхідно почати працювати… (як?) 5. Необхідно в житті спокійніше сприймати те, що… (що?) 6. Ніщо так не научає, як усвідомлення власної… (чого?) 7. Людина охочіше визнає помилки в поведінці, ніж помилки… (у чому?) 8. Якщо людина не зустріла на своєму життєвому шляху перешкод, про неї говорять, що вона… (що?) 9. Звичайно не слід прислухатися до порад, які подає нам власний… (що?) 10. Не слід боротися із собою, тому що все одно… (що зробиш?) 11. Найбільша помилка, що породжує невпевненість,— це боязнь зробити… (що?) 12. Сильні люди, роблячи помилки, звичайно мужньо їх… (що роблять?) 13. Визначаючи свої цілі, необхідно формулювати їх у формі … (яких?) тверджень. 14. При постановці цілей уявний результат повинен викликати… (що?) 15. Так, потрібно бути самим собою, але по можливості в … (якому?) вигляді. 16. Ми мимовільно перетворюємося на образ тієї людини, про яку… (що робимо?) 17. Клітини організму мимовільно можуть «прислухатися» до наших… (чого?) 18. Життя прекрасне настільки, наскільки ми здатні це… (що зробити?) 19. Той, у кого бувають поразки, найчастіше і… (що робить?) 20. Той, хто бореться, може програти, той же, хто не бореться, вже… (що зробив?) 21. Випереджати час потрібно… (як?) 22. У людини немає нещасть, втрат і поразок, окрім тих, які вона… (що робить?) 23. Мистецтво бути мудрим полягає в умінні знати, на що не слід звертати… (що?) 24. Життя ефективніше вчить тих, хто його… (що робить?) 25. Упевненість в собі і віра в себе приходять, як правило, з досягненням… (чого?) 26. Упевненість здатна породити рішучість… (що робити?) 27. Якщо вас сприймають щасливою людиною, то ви поступово стаєте… (яким?) 28. Будьте уважні до власних думок, бо це початок наших… (чого?) 29. Наші слабкості нам вже не шкодять, коли ми їх… (що?) 30. Щастя не знаходять, його… (що роблять?) Відповіді Правильними (максимально точними за змістом) можна вважати відповіді: 1. Задоволений. 2. Радіє. 3. Тягне. 4. Розумніше. 5. Неминуче. 6. Помилки. 7. У мисленні. 8. Не відбувся. 9. Страх. 10. Програєш. 11. Помилку. 12. Визнають. 13. Позитивних. 14. Задоволення. 15. Кращому. 16. Думаємо. 17. Думкам. 18. Зрозуміти. 19. Перемагає. 20. Програв. 21. Вчасно. 22. Визнає. 23. Уваги. 24. Вивчає. 25. Результату. 26. Діяти. 27. Таким. 28. Вчинків. 29. Знаємо. 30. Створюють. Додаток 10 ВПРАВА «ПОДУМАЄМО НА ДОЗВІЛЛІ» Знайдіть відповіді на поставлені проблемно-риторичні питання. Величезне прохання до читача: не обмежуйтеся лише прочитанням вказаних запитань, не обкрадайте себе! 244 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Додатки 245 Запитання Чому ми пізнаємо людину не по тому, що вона знає, а по тому, чому вона радіє? Ми робимо помилки, але чому помилки не повинні «робити» нас? Як часто ви замислювалися над тим, що кожен день — це маленьке життя? Чому, якщо ти не зустрів в житті перешкод, отже — ти не відбувся? Чому неможливо дізнатися, що таке щастя, не пізнавши, що таке горе? Чому людей, які здалися, більше, ніж переможців? Чому невдача схожа на свого господаря? Чому того, хто йде — доля веде, а що упирається — тягне? Чому, якщо вас сприймають щасливою людиною, то ви поступово стаєте такою? Чому той, що вчасно спіткнувся, може не впасти? Чому хто бачив все, не помічає багато чого? Поясніть думку: «Не йти вперед — означає йти назад». Чому не будь-яке продовження буває розвитком? Чому все те, що перестає вдаватися, перестає і привертати? Чому можна навчитися у перебігу часу? Чому той, у кого бувають поразки, частіше і перемагає? Чому випереджати час треба вчасно? Чому ми так легко забуваємо свої помилки, коли вони відомі лише нам одним? Чому людині так рідко вдається до кінця зрозуміти, чого ж вона насправді хоче? У яких ситуаціях і як часто слід дивитися на все з погляду вічності? Чому розуму людини так рідко вдається відгадати мову власних відчуттів? Чому бачачи себе в інших, людина більш схильна не стільки любити себе, скільки ненавидіти? Чому райдугу, яка тримається вже більше чверті години, перестають помічати? Чим можна пояснити характерну властивість людини — бажати неодмінно все починати з початку? Чому ніщо так не научає, як усвідомлення власної помилки? Чому «умовні двері» до щастя як би «відкриваються назовні»? Як часто і в яких ситуаціях розумне не співпадає з етичним? Чому вірити і бути упевненим — не є одним і тим же? Чому по-справжньому багатий той, хто задоволений тим, що має? Чому для багатьох найбільшим нещастям є уявлення щасливого минулого? Чому той, хто бореться з непереборними обставинами, мимоволі стає їх рабом? Чому тому, хто багато чого добивається, багато чого і бракує? Чому не рекомендується відкладати радість на завтра? Чому людина рідко відчуває, як проходить молодість і завжди відчуває, коли вона вже пройшла? Як потрібно користуватися теперішніми задоволеннями, щоб не нашкодити майбутнім задоволенням? Чому щастя найчастіше буває на стороні того, хто багато чим задоволений? На завершення декілька побажань: 1. Якщо ви дуже швидко знаходили відповіді на поставлені запитання, постарайтеся повернутися до тексту ще раз, будь ласка, не обкрадайте себе в отриманні істинного задоволення від нових думок і несподіваних для себе висновків. 2. Нехай думки, висловлені в цій вправі, стануть вашим капіталом, а думки, які виникнуть у вас,— відсотками на нього у вигляді дивідендів успіху. Додаток 11 ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ З ПРОФІЛАКТИКИ ПСИХОСОМАТИЧНИХ ХВОРОБ Одна з умов видужати — бажання видужати. Сенека 1. Не будьте «собакою Павлова». Дзвонить телефон. Він приводить вас у рух. Змінює вашу уявну установку і напрямок дій. І ось… ваша реакція на подразник змінила всі ваші плани. Погано? Звичайно. Адже зовнішній сигнал над вами не має сили. Проте ми реагуємо на нього, як собака Павлова на звук дзвіночка. У нашому житті багато «дзвіночків»-подразників, до яких ми звикли, і на які продовжуємо реагувати, не задумуючись, чи має реакція який-небудь зміст. Деякі бояться сторонніх. У дитинстві їм говорили: «Тримайся подалі від незнайомих людей», і незнайомі перетворилися на «дзвіночок». Тому, стикаючись з будь-яким негативним подразником, ми повинні повторювати про себе: «Телефон дзвонить, але я не зобов’язаний відповідати. Нехай собі дзвонить». І, якщо, сказавши цю фразу, ви уявите себе сидячим спокійно, без напруження, нічого не починаючи і ніяк не реагуючи на телефон, то цей прийом дозволить зберегти вам комфорт. 2. Затягуйте реакцію на дратівливість: я буду хвилюватися тільки завтра. Відстрочка реакції перериває або порушує автоматизм набуття звички. Порада «рахувати до 10», коли ви почуваєте, що у вас виникає роздратування, базується на тому ж принципі: затягування реакції призводить до розслаблення м’язів. А коли м’язи розслаблені — ви просто не можете відчути роздратування. 3. Не робіть з «мухи слона». А робити це дуже просто. Можна припуститися незначної помилки або пережити дрібну неприємність, але припускати, що вони будуть мати найпохмуріші наслідки. Перебільшення — улюблене заняття песимістів. Легка нежить виявляється в них ознакою, що неминуче насувається смерть. Є такий анекдот про песиміста, що помер у віці дев’яноста дев’яти років, але заповідав написати на надгробку. «Я ж вам говорив, що я хворий!». На щастя, у вас є можливість вибрати інший шлях. Купіть собі окуляри з рожевим склом. І подивитеся в них на навколишній світ. Подивіться крізь них на своє минуле. Що, рожеві окуляри у вас давно розбилися? Важкі спогади сковують їх по руках і ногам? Вибирайтеся скоріше, поки у вас є шанс ступити на шлях оптимізму… і бути щасливим і здоровим. 4. Не боріться з «вітряними млинами». Кепська звичка реагувати на існуючі тільки у вашій уяві турботи і неприємності. Багато хто з нас створюють у своїй уяві «вітряні млини», з якими борються зі всіх сил. А оскільки нервова система не може відрізнити реальність від відтвореного в яскравих фарбах уявного переживання, то і виникають постійне нервове напруження, стреси. Проаналізуйте своє оточення, встановіть, що існує реально, а що у фантазії. Переключайтеся на приємні думки. 5. Перекодуйте свій «комп’ютер». Точно так само, як слід постійно перевіряти комп’ютер на наявність у ньому вірусів і за допомогою відповідних програм 246 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Додатки 247 очищати диск від шкідливої інформації, необхідно постійно звільняти свій мозок від занесених у нього неправильних стверджень, негативних думок, що заважають вам жити і підточують здоров’я. У ході «перекодування» інформації ви легко зможете переконатися в тому, що небезпеки, які здавалися вам страшними, або не є такими, або перебувають від вас на великій відстані. Якщо ви понесли великі втрати, постарайтеся оцінити урок і порівняти його розміри з тим, що у вас збереглося. Навіть Робінзон Крузо, що втратив практично усе, що мав до аварії корабля, дійшов висновку, що в його житті не все так вже й погано. 6. Займіться чим-небудь. Якщо ви почуваєте себе пригніченим, перебуваєте в меланхолії, життя то піднімає вас на гребені, то опускає на дно, спробуйте підняти собі настрій. Ваша депресія тільки збільшиться, якщо ви будете тинятися по дому і хандрити. Наша порада полягає в тому, щоб ви себе чим, неважливо, чим ви вирішите зайнятися. Чому? Діє основний закон психології: для будь-якого людського розуму, навіть найблискучішого, неможливо в той самий проміжок часу думати більше, ніж про одну річ. Ваші негативні думки витісняються іншими (сподіваємося, позитивними), пов’язаними з новим заняттям. Йдіть на прогулянку, покатайтеся на велосипеді, відвідаєте друзів, почитайте, пограйте в шахи або займіться з дітьми. Тільки не байдикуйте. 7. Не вдайтеся у відчай по дрібницях. Ми часто дозволяємо собі розхвилюватися через дрібниці, які варто нехтувати і забути. Нам залишається жити на цій землі лише кілька десятиліть, а ми втрачаємо стільки неповернутих годин, роздумуючи про образи, які через пару тижнів уже зникнуть. Усе проходить і нещастя пройде. Адже час — кращий лікар. Зберігайте безцінну здатність відчувати задоволення навіть від невеликої сьогоднішньої радості. Не уміючи віддати належну увагу невеликим приємним подіям, ми ризикуємо не помітити і велику радість. 8. Заведіть звичку посміхатися. Посмішка — важливий засіб спілкування, тому що вона позитивно впливає на вас і на оточуючих людей. Подумайте про те, як ви добре себе почуваєте, коли вам посміхаються. У своїй найпростішій формі посмішка є способом показати, що все йде добре і вас раді бачити. Люди волею-неволею добріють від посмішки. Якщо ви не звикли посміхатися, то настав час навчитися це робити. Посміхніться прямо зараз! Не бійтеся! Посміхніться ще раз! Це ж не боляче. 9. Рахуйтесь з неминучим. На своєму життєвому шляху ми потрапляємо у багато неприємних ситуацій, які не можна змінити. Вони не можуть бути іншими. Перед нами вибір. Ми можемо їх прийняти як неминуче і пристосуватися до них, або згубити своє життя, протестуючи проти неминучого і, можливо, довести себе до нервового зриву. Що нам для виходу з цієї ситуації радять класики? У. Джеймс: «Погодьтеся прийняти те, що вже є. Примирення з тим, що вже відбулося,— перший крок до подолання наслідків будь-якого нещастя». Епіктет: «Існує тільки один шлях до щастя, для цього слід перестати турбуватися про речі, що не підкоряються нашій волі». Спробуйте над «неминучим» поміркувати (застосувати позитивне мислення) і трансформувати негативне відношення до нього в позитивне. Ще раз згадайте слова М. Аврелія: «Наше життя є тим, що ми думаємо про нього». 10. Думайте про успіх, а не про поразку. На роботі і вдома замініть негативний настрій думками про успіх. Опинившись у важкій ситуації, думайте «Я вийду з неї переможцем», а не «Я можу програти». Вступивши в суперництво з кимсь, говоріть собі: «Я — один із кращих», а не «Це не в моїх силах». З появою можливості узятися за нове діло переконайте себе: «Я можу це зробити». Нехай думка «Я доможуся успіху» переважає у вашій свідомості. Думки про успіх готують умови для досягнення успіху, а про поразку — умови, що породжують невдачу, хвороби. Успіху досягають звичайні люди, яким вдалося вселити віру в себе та і у те, що вони роблять. Ніколи, в жодному разі не занижуйте самооцінку. Ніколи не здавайтеся!!! 11. Не живіть спогадами негативного минулого: не намагайтеся «пиляти ошурки». Однак, багато хто з нас, нівечать себе минулими помилками. Особливо часто це відбувається в старості. Існує лише один спосіб мати користь з минулого: аналіз минулих помилок, щоб їх не повторювати в майбутньому, а потім забути. Про цей принцип говорять і народні прислів’я: «Що з воза впало, те пропало», «Загубленого не повернеш». Сьогодення — усе, що в нас є, це єдине місце, у якому ми можемо зазнавати щирої насолоди. А тому живіть у межах сьогоднішнього дня і не «пиляйте ошурки». 12. Візьміть за правило підтримувати тільки позитивні розмови і по можливості спілкуйтеся з людьми, що мають позитивне мислення. Ці люди запалюють вас і спонукають до використання вашого безмежного потенціалу. Люди з негативним мисленням забиратимуть вашу енергію своїми постійними скаргами про те, як жорстоко світ обійшовся з ними, яке нерозуміння виявляють їхні чоловіки або дружини, як керівництво не може їх оцінити по заслузі, як погано вони себе почувають. При нагоді відмовляйтеся від спілкування з такими людьми і вибирайте й шукайте тих, хто бадьорий і позитивно мислить. 13. Користуйтеся самохвальством. Один із законів Мерфі наголошує: «Не говоріть про себе погано, завжди знайдеться той, хто це зробить за вас». Караючи себе, копаючись у власних недоліках, ви все глибше поринаєте у самобичування. Уявіть собі, приміром, що у вас є друг, який кожен раз, коли ви до нього заходите, починає критичну проповідь на вашу адресу. Ви тільки і чуєте від нього, який ви нестерпний і що саме ви зробили не так. Результат очевидний — ви просто перестанете ходити до нього в гості і згодом виключите його з числа добрих знайомих. Але утекти від себе не так-то легко. Тим часом, на відміну від поведінки інших людей, на власні думки можна накинути вуздечку, ними можна керувати. Таким чином, єдиний вихід з порочного кола полягає в позитивному мисленні, в орієнтації себе на щось добре, гідне похвали. 14. Намагайтеся не залишатися наодинці зі своїми неприємностями. Сповідатися доброзичливій і розважливій людині про те, що вас мучить,— означає принести собі величезне полегшення. Поради вашого співрозмовника можуть навіть не мати великого практичного значення, важливо його співчуття, участь, щира зацікавленість. Але… не займайтеся негативною «психологічною жуйкою» — вона шкідлива. 15. Іноді потрібно й поступитись. Уперто наполягаючи на своєму, ми часто буваємо схожі на примхливих дітей. Бійтеся бути примхливими! Прислухайтеся до точки зору опонента, поважайте її і з достатньою часткою самокритичності 248 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Додатки 249 відносьтеся до своєї точки зору. Розумні вчинки не тільки корисні для справи, але й викликають повагу оточуючих і, головне, попереджають можливі стреси. 16. Не можна бути досконалістю абсолютно в усьому. Деякі люди живуть у вічному страху, що вони гірші за інших. Їхні зусилля задовольнити всі вищі вимоги часто призводять до хворобливих поразок. Не можна забувати, що таланти і можливості кожного з нас обмежені. Намагайтеся насамперед відмінно виконувати свою головну роботу і те, до чого ви маєте покликання. Для почуття задоволеності досить мати успіхи в одній або двох галузях, а інше виконувати сумлінно і не нижче оптимального рівня. 17. Не висувайте надмірних вимог. Той, хто занадто багато очікує від оточуючих, постійно відчуває роздратування від того, що оточуючі найчастіше не відповідають його надмірним вимогам. Ви робите помилку, якщо, постійно критикуючи, прагнете переробити дружину, тещу, своїх товаришів. Дорослу людину перевиховати дуже важко, а ви (навіть не усвідомлюючи цього) прагнете зробити оточуючих зручними для вас. Перспективи успіху тут мінімальні, зате такий стиль поведінки викликає у оточуючих вороже ставлення. Приймайте людей такими, якими вони є (кожен із нас має право на індивідуальність). Намагайтеся бачити в оточуючих гідність і у спілкуванні спирайтеся саме на ці якості. Таким чином, ви, навіть не ставлячи собі таку мету, в один прекрасний день усвідомите, що оточуючі «перевиховалися», вони цілком влаштовують вас. 18. «Якщо життя закидає вас лимонами, робіть з них лимонад»,— говорить старе прислів’я. На що ви можете заперечити: «Ну, легше сказати, ніж зробити». Справедливе заперечення. Ви досить розумна людина, якщо не сподіваєтеся досить швидко «одержати з лимонів приємний напій». І все-таки, глянувши на свої проблеми з позиції віддаленої перспективи, можна побачити, як часто катастрофи, нещастя обертаються згодом перевагами. Життєвий досвід рідко виявляється зовсім марним. 19. Не забороняйте собі переживати. Заборонивши собі думати про щось тривожне або докучливе, ви не доможетеся поліпшення настрою. Краще докучливу думку (скалку в душі, камінь на серці) перетворити, витісняти, використовуючи образи, символи або реальні предмети. А якщо і це не допомагає, то… насамперед посміхніться широко, весело і від усієї душі, розправте плечі, а потім спробуйте проспівати куплет з якої-небудь веселої пісні. Якщо ви не вмієте співати — свистіть, якщо не можете свистіти — муркочіть що-небудь веселе. Ви неодмінно піднесетеся духом. Адже фізично неможливо залишатися сумовитим, одягши на себе маску щасливої людини. Це закон природи. 20. Не слід квапитися робити висновок про своє життя словами «усе погано». Згадайте вислів Л. М. Толстого: «Коли що-небудь засмучує і мучить тебе, подумай: • як багато гіршого могло з тобою відбутися і трапляється з іншими людьми; • згадай, як в минулому відбувалися такі події й обставини, про які ти тепер згадуєш спокійно і зовсім байдуже; • головне, подумай про те, що засмучує і мучить тебе, є тільки іспит, на якому ти можеш перевірити свою віру і зміцнити її». 21. І, як остання порада. Наведемо найбільш розумний і глибокий виклад принципів самовиховання в плані профілактики хвороб, що застосовувалися в далекій давнині людьми на Сході: «Господи, дай мені сили, щоб упокоритися з тим, чого я не можу змінити, дай мені мужність, щоб боротися з тим, що я повинен змінити, і дай мені мудрість, щоб зуміти відрізнити одне від іншого». Просто? Безумовно. Але кожна (або принаймні хоча б деякі) зі згаданих вище порад мають стати звичкою. Це допоможе вам досягти успіху, мати гарний настрій і бути здоровим. Додаток 13 ПОРАДИ ПЕДАГОГУ ЩОДО ЗМЕНШЕННЯ ВПЛИВУ СТРЕСУ Великим відкриттям будь-якого покоління є те, що людина може змінити своє життя, змінивши ставлення до нього. А. Швейцар Частіше прислухайтеся до власного антистресового кодексу поводження. Наведені нижче рекомендації убережуть вас від впливу стресу, що руйнує, і допоможуть набутити впевненості, оптимізму і натхнення вам і… вашим слухачам. Отже: 1. Прагніть до максимальної, але доступної для вас життєвої мети. 2. Відпочивайте ще до того, як встигнете стомитися. 3. Використовуйте енергію стресу в інтересах особистого зростання. 4. Постійно створюйте у своїй уяві зону психічної безпеки, комфорту і відпочинку. 5. Пам’ятайте дуже важливу рекомендацію П. Брегга про те, що єдиний спосіб продовжити своє життя — це не укорочувати його. Керуйтеся антистресовими правилами життя і поведінки. Нижче наведені антистресові правила поведінки. Не всі вони можуть підійти конкретно вам. Однак ви вправі зробити вибір. Використовуючи ті з них, що дійсно вам підходять, ви забезпечите собі високу життєву стійкість. 1. Визначте негативні чинники, що призводять у вас виникнення стресу. Намагайтеся уникати їх або за допомогою позитивного мислення, спробуйте змінити своє ставлення до них. 2. Забезпечуйте високий життєвий потенціал у здоров’ї, освіті, праці, сім’ї, позитивному мисленні. Він гарантує високу стресостійкість. 3. Навчіться розслаблюватися: тілом, диханням, думкою тощо. Стрес викликає загальне напруження. Розслаблення ж, навпаки, протидіє стресу. Тому необхідно опанувати різні способи розслаблення. Бо саме в умінні розслаблюватися полягає секрет успішної боротьби зі стресом. Розслаблюючись, ви знижуєте негативний вплив стресу на ваше фізичне й психічне здоров’я. 4. Зробіть паузу. Слід пам’ятати, що успішність побудови особистої програми захисту від стресу залежить від того, наскільки точно й вчасно ви навчилися відчувати, що вступаєте в «зону» стресу і втрачаєте самоконтроль. Тому необхідно шукати способи зупинки самого себе, «зробити паузу». На цій стадії стресу важливо «взяти перерву» і зусиллям волі перервати свої дії: • зробити паузу в спілкуванні (помовчати кілька хвилин замість того, щоб із роздратуванням відповідати на несправедливе зауваження); 250 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Додатки 251 • порахувати до 10; • вийти з приміщення; • переміститися в іншу, віддалену частину приміщення. Якщо втрата самовладання відбулася на роботі, ми повинні завжди прагнути перевести свою енергію в іншу форму діяльності, зайнятися чим-небудь іншим, що дасть можливість зняти напруження: • перебрати свої ділові папери (класний журнал, підручники), полити квіти на підвіконні, заварити чай; • вийти в коридор (звичайно, на перерві, але якщо, то…) і поговорити з колегами на нейтральні теми (про погоду, покупки та ін.); • підійти до вікна і подивитися на небо й дерева, порадіти сонцю, дощеві або снігові; • звернути увагу на людей, що йдуть по вулиці. Спробувати уявити, про що думають ці люди; • зайти в туалетну кімнату і на 2–3 хвилини опустити долоні під холодну воду. Такі «перерви» потрібно робити якнайчастіше в ті моменти, коли відбувається втрата самоконтролю. Важливо, щоб дія «зупинки себе» стала звичкою. 5. Відключайтесь від негативних ситуацій з використанням дихання. Глибоко вдихніть і затримайте дихання, скільки можете. Про що думає людина, затримавши подих? Про проблеми на роботі, сімейні неприємності, фінансові ускладнення? Звичайно, не думає, і навіть не може думати, тому що в неї на це немає часу. Вона цілком поглинена бажанням відновити нормальне дихання. Це бажання закриває всі проблеми повсякденності. Таке поводження розуму, викликане життєво важливою потребою, можна назвати «створенням конкуруючої домінанти». Дихання — це життя. Затримуючи його, ви позбавляєте організм потреби, у порівнянні з якою всі інші йдуть на задній план і хоч па мить, але втрачають свою актуальність. Ця мить — ваш виграш. Використовуйте його, щоб вийти з-під прямого впливу стресу. Для цього з видихом розслабтеся і при черговому вдиху ледве відхиліться назад, підніміть підборіддя і ледь відкиньте голову. 6. Учіться планувати. Дезорганізація може призвести до стресу. Наявність великої кількості планів одночасно часто призводить до плутанини, безпам’ятності й почуття, що незакінчені проекти висять над головою, як дамоклів меч. Приділіть планам якийсь час, попрацюйте над ними. • Запишіть задачі, плани, справи на тиждень і поєднайте їх із розкладом ваших занять. Такий пробний список «запустить механізм» і полегшить подальше планування. • Розставте завдання відповідно до їх важливості. Записавши всі намічені справи, позначте їхні пріоритети: вищий, високий, низький, найнижчий. • Виключіть всі справи, що не є вкрай необхідними у вашій повсякденній діяльності. Перенесіть їх у кінець списку. • Делегуйте повноваження. Одна з найважливіших причин стресу полягає у впевненості, що ви все повинні робити самі. Занадто багато при проведенні занять бере на себе викладач. Намагайтесь якомога частіше доручати своїм слухачам проведення окремих елементів занять. Це дозволить вам не тільки уникати стресу, а й активізувати навчання. • Закінчіть одне завдання, перш ніж прийнятися за інше. Не відкладайте справи на завтра. • Навчіться говорити «ні». З усіх способів розподілу часу уміння говорити «ні» — найкращий. • Резервуйте час на термінові роботи або незаплановані зустрічі. Тоді ви будете менше турбуватися про те, щоб встигнути виконати свій план. • Контролюйте процес. При розподілі часу тримати ситуацію під контролем не менш важливо, ніж керувати стресом. Почуття контролю ситуації, імовірно, найважливіша якість, яка необхідна для того, щоб перебороти стрес. Стрес — це не стільки результат напруженої роботи і негативних подій, скільки результат відчуття того, що життя занадто складне і не піддається контролю. 7. Намагайтеся завершувати ситуації. Для того щоб уберегти себе від стресу, вчіться відслідковувати незавершені ситуації. Якщо ви зазнаєте утиску незавершених справ, спробуйте скоротити їхнє число, для цього виконайте такі чотири дії: • усвідомте, що виявилися заручником незавершеної ситуації, яка вимагає свого рішення і марно розтрачує ваші сили; • прийміть рішення завершити її; • подумайте про те, що у ваших силах і що залежить саме від вас, виберіть кращу можливість і покладайтеся на себе; • запровадьте свій план у життя. Якщо з першого разу ситуація не завершиться, пошукайте ще один вихід, але не залишайте її незавершеною. 8. Визнайте й прийміть обмеження. Багато хто з нас ставлять собі надмірні й недосяжні цілі. Якщо людина не може досягти їх, то часто виникає почуття неспроможності або невідповідності незалежно від того, наскільки добре ми виконали що-небудь. Ставте досяжні цілі. Послабте ваші стандарти. На противагу загальноприйнятій думці не все, що потрібно робити, слід робити добре. Будьте більш гнучкими. Досконалість не завжди досяжна, а якщо і досяжна, то вона не завжди цього варта. Уникайте непотрібної конкуренції. У житті дуже багато ситуацій, коли ми не можемо уникнути конкуренції. Але наявність надто великого прагнення до вигравання у надто багатьох сферах життя створює напруження і тривогу, робить людину надто агресивною. 9. Будьте «позитивною» особистістю. Уникайте критикувати інших, особливо своїх слухачів. Учіться хвалити інших за ті речі, які вам у них подобаються. Зосередьтеся на позитивних якостях оточуючих. Рахуйте ваші удачі! На кожну сьогоднішню невдачу, імовірно, найдеться десять або більше випадків, коли вам пощастило. Подумайте про них. Спогад про гарний випадок зменшить ваше роздратування, коли знову що-небудь відбудеться не так, як ви хотіли б. Щодня хваліть себе по декілька разів. Будь-яка робота, велика або маленька, виконана вами або іншим, заслуговує подяки. Не чекайте подвигів. Згадайте відомі слова: «От так Пушкін!». 252 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Додатки 253 Щодня освідчуйтесь в коханні найдорожчій для вас людині, окрім себе. Хоча б раз на день говоріть приємні слова своїм близьким. Почавши це робити, ви незабаром зрозумієте, що це приносить подвійну користь: вам і близькій людині. Учіться терпіти й прощати. Нетерпимість до інших призведе до фрустрації й гніву. Спробуйте зрозуміти, що почувають інші люди, це допоможе вам прийняти їх. Прощайте й забувайте. Не скажіться, не скигліть, не відчувайте невдоволення іншими. Прийміть той факт, що люди навколо вас і світ, у якому ми живемо, недосконалі, і мають «різні карти світу». Приймайте доброзичливо, на віру слова інших людей, якщо немає доказів зворотного. Вірте тому, що більшість людей намагається робити все настільки добре, наскільки може. Зробіть що-небудь для поліпшення вашого зовнішнього вигляду. Якщо ви будете виглядати краще, це змусить вас і почувати себе краще. Гарна зачіска, акуратний костюм можуть підвищити ваш життєвий тонус. Відносьтеся до себе добре. 10. При виникненні почуття тривоги або напруження зануртеся в «тут і зараз», сконцентруйтеся на своєму диханні. Ваше завдання — бачити, чути, відчувати все те, що в дійсності відбувається, причому з усіма подробицями, але без будь-яких оцінок. Просто зосередження, зосередження на житті, а не на власних побоюваннях. Відчувайте тільки своє дихання. Сядьте з випрямленою спиною і рахуйте свої подихи: «раз» при вдиху, «два» при видиху, «три» при новому вдиху, «чотири» при новому видиху і т. д. Продовжуйте рахунок тільки до «десяти», оскільки з великими числами рахунок дихання складний. І пройдіть два-три таких циклів. Акцентуйтеся на кожнім рахунку. Віддавайте всю свою увагу саме «одному», саме «двом», саме «трьом» і т. д. Вкладайте себе в кожне число, слідкуйте за своїм вдихом, видихом, паузою. Зверніть увагу на ті перешкоди, що не дають вам дихати в повну міру, і усуньте їх. У процесі дихання відчуйте ті зміни, що виникають у тілі під його впливом. Більше живіть сьогоденням, а не минулим і майбутнім. Якщо ви почуваєте, що знаходитеся в сильному напруженні, а сили на межі, відкладіть важкі справи. Не кваптеся називати всі справи невідкладними. Вибудуйте їх у чергу і готуйтеся до виконання найголовнішої справи. 11. Змусьте стрес працювати на вас, а не проти вас. Опануйте головним умінням — перетворювати негативні події на позитивні. Оскільки стрес пов’язаний практично з будь-якою діяльністю, а особливо викладацькою, уникнути його може лише той, хто нічого не робить. Але кому приємне бездіяльне життя? Нічого не робити не означає відпочивати. Дозвільний розум і ледаче тіло страждають від стресу неробства. Основоположник теорії стресу Г. Сел’є писав: «Не слід боятися стресу. Його не буває тільки в мертвих. Стресом треба керувати. Керований стрес несе в собі аромат і смак життя». Багато досліджень показують, що людина позитивно реагує на стрес тільки в тому випадку, якщо здатна поставитися до стресових подій як до виклику, що винагороджує зусилля. Слід думати про позитивні моменти, які можна взяти з більшості стресових ситуацій. Коли людина намагається реалізувати цю здатність на практиці, вона переборює найбільшу перешкоду на шляху до стресостійкості. Змінюючи значення, ви змінюєте свою реакцію на те, що відбувається (див. додатки 2, 3). Так, наприклад, щоб не дратуватися в очікуванні важливого телефонного дзвінка, порадійте можливості мати додатковий час, щоб краще підготуватися до телефонної розмови. Або щоб не ображатися через запізнення вашої коханої людини, уявіть собі, наприклад, що він (вона), бажаючи вчасно прибути, не ризикує здоров’ям, втискуючись у переповнений автобус, а чекає наступного. Уміння перетворювати щось негативне на щось позитивне — майстерність контролювати стрес. Потрапляючи в ту чи іншу ситуацію, ми починаємо контролювати її, перетворюємо на хвилюючий і вартісний життєвий досвід й автоматично вважаємо, що саме ця ситуація змушує нас демонструвати свої кращі якості й робить наше життя більш результативним і повноцінним. Така поведінка змусить вас відчути, що в такий самий спосіб можна будь-яку негативну ситуацію перетворити на позитивний досвід. Ваш вибір визначає, чи дозволите ви подіям одержати над вами верх, чи будете самі контролювати їх і, відповідно, чи зумієте сприймати стрес як труднощі, які можна перебороти й перетворити собі на користь. Таке невелике коригування відносин до труднощів є основним принципом, що лежить в основі стійкості до стресів. Упровадивши цей простий принцип у повсякденне життя, ви зможете перетворити стрес на рушійну життєву силу, змусити його працювати на вас, а не проти вас. 12. Звільніться від «ментальних токсинів» стресу. Щоб звільнитися від ментальних токсинів стресу, потрібно виконати своєрідне ментальне прибирання за допомогою засобів раціональної терапії. Для цього поверніться у момент минулого, де ви були не цілком задоволені своїм поводженням і переживіть його ще раз, але вже не так, як у вас вийшло тоді. Відомий американський психотерапевт Вірджинія Сатир називає це «повернутися й побачити новими очима». З позиції сьогодення зрозумійте, чого вам не вистачало тоді для більш успішного поводження. «Потренуйтеся» кілька разів, поки не будете задоволені своєю реакцією. Доможіться такої зміни уявлення про стресор, щоб воно більше не служило для вас джерелом напруження. Перетворюйте проблемно-конфліктні й кризові педагогічні ситуації на досвід, що сприяє професійному й особистісному зростанню. Додаючи спогадові характеристики сильного позитивного переживання, ви не тільки захищаєтеся від впливів стресу, але й здобуваєте впевненість, що надалі цей спогад стане позитивно впливати на всі наступні події. Крім того, ви перетворюєте проблемно-конфліктні й кризові педагогічні ситуації на досвід, що сприяє професійному й особистісному зростанню. 13. Регулярно робіть фізичні вправи. Два-три рази на тиждень (а ще краще щодня) давайте собі фізичне навантаження. Найкраще, якщо це будуть ритмічні, повторювані рухи під музику. Подаруйте тілу свято: відвідайте лазню, зробіть масаж (самомасаж). Дуже важливо давати собі можливість регулярно звільнятися від напруження, яке поволі накопичується. Кілька разів на день займайтеся фізичними вправами. Почніть із плавного обертання очима — спочатку в одному напрямку, потім в іншому. Зафіксуйте свій погляд на віддаленому предметі, а потім переключіть його на предмет, розташований поблизу. Після цього займіться щелепами і широко позіхніть кілька разів. Розслабте шию, спочатку покачавши головою, а потім покрутивши нею зі боку в бік. Підніміть плечі й повільно опустіть їх. Розслабте зап’ястя і поводіть ними. Стисніть і розтисніть руки, розслаблюючи кисті рук. Тепер зверніться до торса. Зробіть кілька глибоких подихів. Потім м’яко прогніться в хребті назад, вперед, в лівий та правий бік. Напружте й розслабте сідниці, а потім ікри ніг. Покрутіть ступнями, щоб розслабити щиколотки. Стисніть і розпрямте пальці ніг. 254 Позитивне мислення: щастя, здоров’я, успіх Література 255 14. Щодня знаходьте привід посміятися. Почитайте, подивіться, послухайте, розповідайте про що-небудь смішне. Умійте посміятися над собою. Сміх є дієвим засобом боротьби зі стресом. За твердженням Анрі Рубінштейна, автора книги «Психосоматика сміху», одна хвилина сміху еквівалентна сорока п’ятьом хвилинам гімнастики або фізичних тренувань. Дослідження зі сміхотерапії, проведені в Стенфордському університеті (сміх там називають бігом на місці), довели, що сміх дійсно тренує багато м’язів, знімає головний біль, знижує артеріальний тиск, нормалізує дихання і сон. При цьому в кров потрапляє більше гормонів, активніше йдуть процеси обміну речовин. Людина, яка часто сміється, перестає відчувати біль. Тобто сміх — це легкодоступний, чудовий антистресовий засіб. Антистресова функція сміху стала особливо активно використовуватися в американських і шведських клініках, де відкриті кабінети сміхотерапії. «Ліки» для цих кабінетів поставляє спеціально створена компанія. Її продукція — відеокасети з чітко дозованими порціями сміху. Не відстає і телебачення. Цілі канали віддані під лікувальні розважальні програми. Їх транслюють у санаторії й лікарні по кабелях. У результаті помітно успішніше пішла боротьба з хронічними захворюваннями. 15. Частину дня на тиждень проводьте так, як вам подобається. Хоча б раз на тиждень витратьте більше часу на те, щоб вечеря запам’яталася чимось приємним. Відійдіть від повсякденності і… поставте на стіл хоча б невелику свічку… Живий вогник заспокоює, змінює настрій — це в нас ще від пращурів. 16. У критичній ситуації скористайтесь «корсетом впевненості». В нього доцільно включити («надягнути на себе») всі зовнішні й внутрішні елементи, що характерні впевненій у собі людині: посмішка, сміх, приємний спогад, бадьора пісня, високо піднята голова, горда хода тощо. «Зіграйте» роль впевненої людини і… відчуйте себе впевненим. Це допоможе вам підвищити стресостійкість. 17. Оволодійте теорією й практикою позитивного мислення. Починаючи з древнього даосизму, усі езотеричні учіння розглядають негативні емоції як енергію нижчої якості. Сучасна наука теж підтверджує їхнє руйнівне значення, Г. Сел’є вважає негативні емоції основним чинником стресу. Багато людей, впливаючи на своє життя гнівом, депресією, страхом та іншими видами негативної енергії, позбавляють себе життєвої сили. Високу якість життя створює позитивний спосіб мислення і пов’язані з ним позитивні емоції добра, любові, радості. Позитивне мислення — це головний людський інструмент забезпечення здоров’я й благополуччя. Про це говорив ще Ч. Дарвін: «Вища стадія духовної культури настає тоді, коли ми розуміємо, що повинні контролювати свої думки». Пам’ятайте, щоб вище наведені поради стали діяти, недостатньо їх прочитати, зрозуміти прочитане, потрібно їх обов’язково застосувати.

Кiлькiсть переглядiв: 1091

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.